Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 161/2928/19
провадження № 61-1840св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Андріяш Наталія Валеріївна, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Матвійчук Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про визнання кредитного договору неукладеним.
На обґрунтування позову посилалася на таке. У вересні 2017 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2013 року, на підтвердження укладення якого надав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у "ПриватБанку". Вона не підписувала анкету-заяву, а зазначений договір є недійсним, оскільки сторонами не досягнуто істотних умов щодо його укладення. Зокрема, сторони не погодили між собою усіх істотних умов кредитування, а саме: умов щодо надання кредиту, його розміру, не вказаний розмір відсотків за користування кредитом, не зазначена відмітка про обраний тариф кредитної картки, також немає відмітки про отримання пам`ятки клієнта про відповідний тариф кредитної карти. При видачі кредитної карти їй не було надано інформації щодо тарифу, який буде застосовано до її платіжної карти, який пільговий період користування кредитними коштами та який відсоток буде нараховуватись на залишок заборгованості у разі прострочення, які штрафні санкції будуть застосовуватися. В анкеті-заяві застереження про те, що до цих відносин застосовуються Умови та правила надання банківських послуг та щодо її ознайомлення з ними надруковано дуже дрібним шрифтом, що на її думку грубо порушують статтю 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Всупереч пункту 1.1.1.31 Умов та правил надання банківських послуг додаткова заява щодо надання кредиту в розмірі та на умовах, передбачених законодавством України, складена не була.
З урахуванням наведеного просила визнати кредитний договір неукладеним у зв`язку із недосягненням сторонами його істотних умов.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір укладений у спосіб та у формі, що не суперечать чинному законодавству. У кредитному договорі передбачені всі права та обов`язки сторін, умови щодо його виконання, а також умови його припинення. Позивачка добровільно погодилась на укладення оспорюваного правочину на встановлених банком умовах та, починаючи з 06 листопада 2013 року, почала користуватись кредитними коштами та сплачувала необхідні платежі. З позовом про визнання договору неукладеним позивачка звернулась лише після звернення банку до суду з позовом про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором.
Постановою Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог позивачки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У січні 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Андріяш Н. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що позивач підписувала анкету-заяву, оскільки такі висновки можливо зробити тільки після проведення почеркознавчої експертизи. Банк не надав суду оригіналу анкети-заяви, а тому висновки судів ґрунтуються на припущеннях. Також висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та Верховним Судом у постанові від 26 грудня 2019 року у справі № 168/693/16 (провадження № 61-24588св18).
У березні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому АТ КБ "ПриватБанк" просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 06 листопада 2013 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву, в якій зазначено, що позичальник ОСОБА_1 ознайомилася та згідна з Умовами та правилами надання банківських послуг у "ПриватБанк", тарифами банку. Крім того, вона зобов`язалася виконувати Умови та правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку (а. с. 6).
Укладення договору здійснювалось за принципом укладення між банком та клієнтом договору приєднання. Підписанням анкети-заяви позичальник приєдналася до запропонованих банком умов та тарифів.
Крім того, суди встановили, що позичальнику видана кредитна картка, про що не заперечувала сама позивачка.
Також позивачка не заперечувала, що вона періодично здійснювала платежі на погашення заборгованості за кредитом.
Згідно з частинами першою, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.
У статті 640 ЦК України встановлені додаткові критерії, за якими договір може визнаватись укладеним.
Крім вимог про узгодження сторонами істотних умов, висуваються вимоги до форми договорів або щодо виконання певних умов (дій), які становлять сам зміст цих договорів.
Відповідно до частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження
№ 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Постановою Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року у справі № 161/14638/17 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 78 575,74 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 10 120 грн, заборгованість за відсотками - 64 237,84 грн, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 3 717,90 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Зазначеним рішенням встановлено, що 06 листопада 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого позичальнику встановлений кредитний ліміт в сумі 10 000 грн на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг позичальник погодилася з тим, що анкета-заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить договір між нею та банком про надання банківських послуг.
Тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України факт укладення між сторонами кредитного договору не підлягає доказуванню, оскільки ці обставини встановлені постановою Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року у справі № 161/14638/17.
З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права у питанні висновків про укладення чи неукладення кредитного договору.
Також заявник посилається на те, що суди не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відповідно до яких Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг, які не підписувались при заповненні заяви-анкети позичальником, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, а встановлені цими документами відсоткова ставка, пеня та штрафи не можуть бути застосовані при визначенні кредитної заборгованості.
Проте предметом спору у згаданій справі були вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та обсягу такої заборгованості з урахуванням обізнаності з Умовами та правилами надання банківських послуг, їх підписання чи непідписання у конкретному випадку.
Водночас у цій справі чинність чи нечинність Умов та правил надання банківських послуг не є самостійним предметом позову.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність підстав для нарахування боргу, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання кредитного договору неукладеним, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження
№ 14-67цс20).
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.