Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 755/19205/17
провадження № 61-7052св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідачі - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 и на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченко М. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання кредитних договорів та договору іпотеки такими, що припинено.
Позов обґрунтований тим, щоза умовами кредитних договорів строк користування кредитом вважається таким що сплив та як наслідок термін надання кредиту вважається таким що закінчився. У зв`язку з тим що кредитні договори припинили свою дію, то відповідно до пункту 6.3 іпотечних договорів вони також припинили свою дію.
ОСОБА_1 уточнила вимоги, посилалась на те, що підставою подачі нею позову є не лише наявність рішень судів про відмову в позові про стягнення заборгованості за кредитом у звʼязку з пропуском позовної давності, а й те, що сторони в договорі врегулювали питання зміни строку виконання основного зобов`язання, а настання обставин передбачених пункту 4.5 договорів припиняє дію самих договорів.
ОСОБА_1 вважає, що порушила умови договорів, а саме: умови щодо погашення заборгованості за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії від 05 червня 2006 року № 08-038/276к та за кредитним договором від 18 червня 2007 року № 08-038/314, у зв`язку з чим, на її думку, застосовується пункт 4.4 (строк користування кредитом вважається таким, що сплив) та як наслідок пункт 7.4 (термін надання кредиту вважається таким, що закінчився).
Позивач просила визнати припиненими кредитний договір, укладений між сторонами 05 червня 2006 року з 16 червня 2009 року, та кредитний договір від 18 червня 2007 року з 12 квітня 2010 року, а також договір іпотеки від 05червня 2006 року та договір іпотеки від 18 червня 2007 року, зняти заборону відчуження іпотечного майна за договорами іпотеки.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, в позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання, яке не було виконане належним чином однією зі сторін, а закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним. Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропуску позовної давності) та/або закінчення строку дії кредитного договору не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не є підставою для припинення іпотеки за абзацом 2 частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди не звернули уваги, що кредитні договори припинили свою дію через те, що закінчився строк виконання зобов`язань за кредитними договорами відповідно до умов, які при їх укладенні погодили сторони.
Суди не врахували, що в пункті 6.3 іпотечного договору сторони погодили, що іпотечні договори діють з моменту їх нотаріального посвідчення до припинення основного договору, оскільки дія кредитних договорів припинилась, то як наслідок припинилась і іпотека відповідно до статті 17 Закону.
Суд апеляційної інстанції проігнорував висновки, викладені у своїй постанові від 16 січня 2018 року у справі № 752/11447/16-ц та постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 752/11447/16-ц, провадження № 61-11911св18.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 червня 2006 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 08-038/276к, відповідно до якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування грошові кошти в сумі 85 000,00 дол. США зі сплатою 12,00 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 04 червня 2013 року.
18 червня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 08-038/314, відповідно до якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування грошові кошти в сумі 32 500,00 дол. США зі сплатою 13,00 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 17 червня 2017 року.
05 червня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту від 05 червня 2006 року № 08-038/276к між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 02-038/386і, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріально округу Гончар Т. В. та зареєстрованого за № 2102, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, що належить іпотекодавцю, а саме: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
18 червня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту від 18 червня 2007 року № 08-038/314 між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 02-038/587, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріально округу Ханіною А. В. та зареєстрованого за № 1541, відповідно до якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно, що належить іпотекодавцю, а саме: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з підпунктом 3.3.7 кредитних договорів позичальник зобовʼязанийсвоєчасно та в повному обсязі погашати транші кредиту в строки визначені підпунктом 1.1.2 цих договорів.
Відповідно до підпункту 3.3.8 кредитних договорів позичальник зобовʼязанийпогасити в повному обсязі всі транші кредиту та сплатити нараховані проценти за фактичний час використання кредиту та можливі штрафні санкції у термін, визначений п. 1.1.2 цих договорів.
Згідно з підпунктом 1.1.2 кредитного договору від 18 червня 2007 року № 08-038/314 кінцевий термін погашення всіх траншів кредиту 17 червня 2017 року, а відповідно до підпункту 1.1.2 договору про надання не відновлювальної кредитної лінії від 05 червня 2006 року № 08-038/276к кінцевий термін погашення всіх траншів кредиту 04 червня 2013 року.
Відповідно до підпункту 7.4. кредитних договорів у разі настання обставин визначених підпунктами 2.7.3, 3.2.3, 3.3.12, 4.4., 5.4. договорів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, і, відповідно позичальник зобов`язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції.
Згідно з пунктом 4.4. цих кредитних договорів у разі невиконання (не належного виконання) позичальником обов`язків визначених підпунктами 3.3.2-3.3.6, 3.3.10., 3.3.17., 3.3.18. цих договорів, порушення позичальником умов договорів визначених в підпункті 1.3.1., 3.3.14., протягом більше ніж десяти робочих днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти а фактичний час використання кредиту, та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Відповідно до пунктів 4.5 кредитних договорів у разі невиконання (не належного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.7., 3.3.8.,(а саме підпункту 3.3.7 - своєчасно та в повному обсязі погашати транші кредиту в строки визначені цим договором; підпункту 3.3.8. - погасити в повному обсязі всі транші кредиту та сплатити нараховані проценти за фактичний час використання кредиту та можливі штрафні санкції, у термін, визначений цим договором) цього договору, протягом більше ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що оскільки зобовʼязанняпередбачені підпунктами 3.3.7 та 3.3.8 договорів кредиту, позичальник не виконувала з грудня 2009 року за кредитним договором від 18 червня 2007 року № 08-038/314 та з лютого 2009 за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії від 05 червня 2006 року № 08-038/276к, відповідно до пунктів 4.5 та 7.5 договорів кредиту строк користування кредитами сплив на 91 календарний день з моменту не сплати чергового платежу позичальником, на виконання умов вище вказаних кредитних договорів.
Отже, згідно з матеріалами справи, та як вказує позивач, визначені договорами зобов`язання, воне не виконала.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтями 599-601, 604-609 ЦК України зобов`язання припиняються у разі: виконання, проведеного належним чином; за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; за домовленістю сторін; внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає; смерті фізичної особи; ліквідації юридичної особи.
Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 "Припинення зобов`язання" ЦК України не передбачають.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, згідно з якою особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.
Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).
Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України у разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропуску поважними і прийняти рішення про задоволення позову.
Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Отже, відповідно до ЦК України, сплив позовної давності не є окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не позбавляє права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності, зобов`язання не припиняється.
Згідно зі статтями 1, 11 Закону майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем.
Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону, відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України "Про іпотеку".
Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.
Отже, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16, провадження № 61-35327св18, від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц, провадження № 61-33814св18, від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18, провадження № 61-9980св19.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання, яке не було виконане належним чином однією зі сторін, а закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним. Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропуску позовної давності) та/або закінчення строку дії кредитного договору не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не є підставою для припинення іпотеки за абзацом 2 частини першої статті 17 Закону.
Верховний Суд зауважує, що, оскільки немає підстав для припинення основного зобов`язання, а зобов`язання, які виникають з договору іпотеки, є похідними зобов`язаннями, тому також не підлягають задоволенню.
Оскільки суди відмовили у позові в частині визнання кредитних договорів та договорів іпотеки припиненими, то відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про зняття заборони відчуження іпотечного майна за договорами іпотеки, оскільки її вирішення залежало від результату вирішення основних вимог.
Необгрунтованими є доводи касаційної скарги, що суди не звернули уваги, що кредитні договори припинили свою дію через те, що закінчився строк виконання зобов`язань за кредитними договорами відповідно до умов, які при їх укладенні погодили сторони, оскільки суди навели мотиви для відхилення таких посилань.
Доводи касаційної скарги, що суди не врахували, що в пункті 6.3 іпотечного договору сторони погодили, що іпотечні договори діють з моменту їх нотаріального посвідчення до припинення основного договору, оскільки дія самих кредитних договорів припинилась, то як наслідок припинилась і іпотека відповідно до статті 17 Закону є безпідставними, оскільки кредитні договори не припинили своєї дії.
Безпідставними є посилання в касаційній скарзі на висновки викладені у постановах Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року та Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 752/11447/16-ц, провадження № 61-11911св18, оскільки у справах встановлені різні обставини та підстави позову.
Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, зводяться до незгоди з судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.