Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 199/5683/13
провадження № 61-12233св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач- кредитна спілка "Дніпропетровський обласний кредитний центр",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу кредитної спілки "Дніпропетровський обласний кредитний центр" та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Деркач Н. М., Лаченкова О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2013 року кредитна спілка "Дніпропетровський обласний кредитний центр" (далі - КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр") звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила стягнути з відповідача заборгованість в сумі 750 475,72 грн, яка складається з: 164 325,64 грн - індексація тіла кредиту, 90 126,32 грн - індексація процентів за 2009 рік, 102 211,02 грн - індексація процентів за 2010 рік, 97 716,08 грн - індексація процентів за 2011 рік, 97 911,90 грн - індексація процентів за 2012 рік, 97 424,78 грн - індексація процентів за 2013 рік, 78 002,22 грн - індексація процентів за 2014 рік та 22 757,76 грн - проценти за 146 днів 2015 рік та тіла кредиту - 79 020,00 грн.
Позов мотивований тим, що 12 березня 2009 року між КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 278Г, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 79 020 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00 % на рік та строком повернення до 12 червня 2009 року.
Посилаючись на те, що спілка належним чином виконала свої зобов`язання та надала відповідачу грошові кошти, проте ОСОБА_1 умови договору не виконує, кредитні кошти не повернула, КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2015 року позов КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2009 року № 278 Г в сумі 750 475,72 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору стягненню підлягає сума заборгованості, заявлена позивачем.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" заборгованість за кредитним договором в сумі 698 639,20 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 79 020 грн; заборгованості зі сплати процентів в сумі 353 212,97 грн; витрат з інфляційних нарахувань за тілом кредиту в сумі 32 267,76 грн.; витрат з інфляційних нарахувань за процентами в сумі 204 138,47 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року в частині позову КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" до ОСОБА_1 щодо розміру стягнення процентів за договором кредиту та інфляційних втрат скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року в частині позову КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" до ОСОБА_1 про стягнення тіла кредиту залишено без змін.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" заборгованість за кредитним договором в сумі 106 113,06, яка складається із: заборгованості зі сплати процентів в сумі 7 170,25 грн, витрат з інфляційних нарахувань за тілом кредиту в сумі 91 100,37 та витрат з інфляційних нарахувань за процентами в сумі 7 842,44 грн.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки і мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача нараховані в межах строку дії договору проценти за користування кредитом та суму встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У серпні 2020 року КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову апеляційного суду в частині розміру нарахованої заборгованості.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив правову природу діяльності банків та кредитних спілок. Посилання апеляційного суду на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) є безпідставним, оскільки тлумачення норм законодавства про договірні зобов`язання не є функцією судового органу, який вчиняє загрозу банківській системі та системі кредитування в Україні в цілому. Суд не врахував, що пункт 4.3 кредитного договору містить положення, що прострочення сплати кредиту та процентів не зупиняє нарахування процентів.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду на направити справу до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував умови кредитного договору, що є підставою для зменшення розміру стягнутих процентів. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що позивач не звертався до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Відзиви на касаційні скарги до суду касаційної інстанції не подані
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року та витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У жовтні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 12 березня 2009 року між КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 278Г, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 79 020,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік та строком повернення до 12 червня 2009 року.
Згідно до пунктом 4.2 договору проценти за користування кредитами, наданими за цим договором, нараховуються товариством у відсотках від суми кредиту з наступного дня після надання кредиту щомісячно, а в пункті 9.2. цього договору передбачено, що у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань та порушенні позичальником строків та розмірів погашення кредиту та виплати процентів згідно з пунктом 4.2 цього Договору, плата за користування несплаченими своєчасно коштами становить подвійну ставку за кредитом за весь період користування вказаними коштами.
Прострочення сплати кредиту та процентів згідно з пунктом 4.2. не зупиняє нарахування процентів, крім випадку прийняття окремого рішення про це кредитодавцем.
Відповідно до висновку судової-економічної експертизи від 18 грудня 2017 року № 3888/3889 сума кредитних коштів в розмірі 79 020 грн, отриманих відповідачем, підтверджується видатковим касовим ордером від 12 березня 2009 року № 025, а сплату відповідачем заборгованості документально не можливо ані спростувати, ані підтвердити.
Згідно з висновком економічного дослідження від 10 квітня 2018 року №01/18, проведеного за заявою КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" та поданого до суду у відповідності до статті 106 ЦПК України, надано детальний розрахунок суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 березня 2009 року № 278 Г, яка станом на 26 травня 2015 року становила 698 639,20 грн та складалася із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 79 020 грн, заборгованості зі сплати процентів в сумі 353 212, 97 грн, витрати з інфляційних нарахувань по тілу кредиту в сумі 32 267, 76 грн та витрати з інфляційних нарахувань по процентам в сумі 204 138, 47 грн та вказана сума заборгованості розрахована з 13 березня 2009 року по 26 травня 2015 року з урахування подвійної ставки по процентам у зв`язку за прострочення сплати по кредиту, в розмірі 72 % та індексу інфляції за цей період помісячно.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ураховуючи наведене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.
Відповідно до умов кредитного договору, кінцевий термін повернення кредиту - 12 червня 2009 року, а тому саме з цієї дати сплив строк кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 19 травня 2020 року в справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18).
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" заборгованості зі сплати процентів в розмірі 7 170,25 грн, врахував, що укладений між сторонами кредитний договір діяв з 12 березня 2009 року по 12 червня 2009 року, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором кредитування, тобто, 12 червня 2009 року.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Верховний Суд вважає правильним висновкок апеляційного суду, який, стягуючи з відповідача на користь позивача встановлений індекс інфляції за весь час прострочення виконання зобов`язання, правильно визначив її розмір у сумі 98 942,81 грн.
Доводи касаційної скарги КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" з посиланням на те, що прострочення сплати кредиту та процентів не зупиняє нарахування процентів є безпідставними, оскільки після закінчення строку дії кредитного договору права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, у той час як стягнення 3 % річних від простроченої суми позивач не заявляв.
Посилання КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр" на безпідставність врахування апеляційним судом практики Великої Палати Верховного Суду суперечить положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду враховує, що в ході розгляду справи КС "Дніпропетровський обласний кредитний центр", користуючись процесуальним правом, збільшила позовні вимоги та просила стягнути з ОСОБА_1 також суму інфляційних втрат, що спростовує доводи касаційної скарги відповідача.
Інші наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду- без змін.