Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 465/4737/17
провадження № 61-278св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Обласне клінічне територіальне медичне об`єднання "Фтизіатрія", Обласна психіатрична лікарня с. Вільшани, Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака, Хустівська районна лікарня,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова, у складі судді Ванівського Ю. М., від 16 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., від 17 листопада 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обласного клінічного територіального медичного об`єднання "Фтизіатрія" (далі - ОКТМО "Фтизіатрія" м. Ужгорода) Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани, Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака, Хустівської районної лікарні про відшкодування шкоди, завданої смертю особи.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 30 травня 2011 року його мати - ОСОБА_2 брала участь у судовому засіданні в адміністративній справі яка перебувала на розгляді в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області. Крім того, ОСОБА_2 самостійно брала участь у різних судових засіданнях, що свідчить про її достатню розумову здатність. Однак, після судового засідання, яке відбулося 30 травня 2011 року об 11:00 годин, невідомі особи без згоди матері забрали її до лікарні ОКТМО "Фтизіатрія" м. Ужгорода. Позивач вважає, що ОСОБА_2 поставили неправдивий діагноз - туберкульоз легень, а також судинна деменція (слабоумство). Стверджував, що у його матері виник конфлікт з працівниками лікарні. 10 червня 2011 року о 16:00 год ОСОБА_2 перевели до Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани, де у неї відібрали грошові гроші, мобільний телефон та всі особисті речі.
Позивач вказував, що саме дії працівників медичної установи сприяли смерті його матері, а причини її смерті, визначені патологоанатом, є неправдивими.
На підставі вищезазначеного, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив позов задовольнити, зобов`язати відповідачів відшкодувати моральну шкоду, завдану смертю його матері - ОСОБА_2 внаслідок незаконного поміщення, утримання в умовах стаціонару у вказаних медичних закладах (лікарнях) у період
з 30 травня 2011 року по 10 червня 2011 року та з 10 червня 2011 року
по 07 серпня 2011 року проти її волі, шляхом підроблення її підписів, фальшування медичних діагнозів: туберкульозу легень та судинної деменції (слабоумства), і як наслідок, незаконного введення в її організм хімічних препаратів, не надання належної медичної допомоги у період погіршення стану її здоров`я з 02 серпня 2011 року по 07 серпня 2011 року, нанесення
їй працівниками медичних закладів побоїв (сильних ударів в голову
та інші частини тіла), отруєння невідомими хімічними препаратами, введення спеціальних хімічних препаратів, які припиняють життєдіяльність організму та провокують виникнення інфаркту міокарда серця, що призвело
до її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 або ІНФОРМАЦІЯ_1
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не надано належних доказів, які б доводи причинно-наслідковий звʼязок між діямилікарів та наслідками, які настали (смерть матері позивача).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення працівниками медичних закладів протиправних дій або бездіяльності, внаслідок яких настала смерть матері позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
03 січня 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу,
в якій просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 17 листопада 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову у повному обсязі або направити справу на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що його матір ОСОБА_2 було насильно, проти її волі, поміщено до медичних закладів, де проти її волі та без наданої на те згоди її родичів проводилося медикаментозне лікування, внаслідок якого її здоровʼя погіршилося і вона померла. Працівниками ОКТМО "Фтизіатрія" м. Ужгорода було підроблено підпис пацієнтки ОСОБА_2 з метою приховання факту утримання в медичному закладі проти її волі. Факт відмови ОСОБА_2 приймати протитуберкульозні препарати зафіксовано у медичній документації. Окрім того, заявник стверджує, що його матері працівниками медичних установ було нанесено тілесні ушкодження, відібрано особисті речі. ОСОБА_2 незаконно було обмежено у спілкуванні із її родичами. ОСОБА_1 також посилається на фальшування медичних діагнозів туберкульозу легень та психіатричного діагнозу - судинна деменція (слабоумство). Вважає, що вказані незаконні дії працівників медичних установ призвели до смерті матері позивача та привласнення майна.
Заявник також наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій було проігноровано та належним чином не дослідно надані ним пояснення й докази, безпідставно відмовлено у задоволенні порушених ним клопотань про витребування доказів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОКТМО "Фтизіатрія", Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани, Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака, Хустівської районної лікарні про відшкодування шкоди призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 12 серпня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Хустського районного управління юстиції Закарпатської області.
Із записів у медичній документації встановлено, що ОСОБА_2 не мала постійного місця проживання, жила зазвичай на вокзалах.
30 травня 2011 року ОСОБА_2 була доставлена каретою швидкої допомоги з ЦМКЛ м. Ужгород в ОКТМО "Фтизіатрія", у зв`язку з тим, що на рентгенограмі органів грудної клітки у неї були виявлені паталогічні зміни, характерні для туберкульозу, і вона була госпіталізована в третє терапевтичне відділення ОКТМО "Фтизіатрія" з діагнозом: вперше дiагностований туберкульоз (ВДТБ) верхньої частини правої легені (інфільтративний). Вона знаходилась на лікуванні в ОКТМО "Фтизіатрія" з 30 травня 2011 року по 10 червня 2011 року. ОСОБА_2 був встановлений супутній діагноз - цукровий діабет ІІ тип, середнього ступеня важкості, субкомпенсований, вторинна діабетична кардіоміопатія СН ІІ В. ІХС, кардіосклероз атеросклеротичний.
Під час госпіталізації ОКТМО "Фтизіатрія", у зв`язку із виявленням ознак неадекватної поведінки хворої (не орієнтувалась в часі та просторі), 07 червня 2011 року ОСОБА_2 було обстежено лікарем-психіатром і встановлено діагноз - судинна деменція та рекомендовано стаціонарне лікування в умовах Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани.
10 червня 2011 року бригадою швидкої допомоги ОКТМО "Фтизіатрія" ОСОБА_2 було доставлено в Обласну психіатричну лікарню с. Вільшани, в якій вона перебувала на стаціонарному лікуванні до 07 серпня 2011 року.
Під час лікування, з 02 серпня 2011 року стан здоров`я ОСОБА_2 погіршився і її було направлено на консультацію лікарів центральної районної лікарні м. Хуст.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в Обласній психіатричній лікарні с. Вільшани.
ОСОБА_2 був встановлений паталогоанатомічний діагноз: основний - ішемічна хвороба серця. Гострий інфаркт міокарда нижньо-бокової стінки лівого шлуночка. Набряк легень. Вісцеральне повнокров`я. Ускладнення основного - гостра серцево-судинна недостатність. Супутній - післязапальний легеневий фіброз після туберкульозу. Хронічний панкреатит. Судинна деменція - церебральний атеросклероз.
Постановою СВ Хустського МВ УМВС України в Закарпатській області від 21 жовтня 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_2, за відсутністю події злочину, передбаченого статтею 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство).
В зазначеній постанові вказано, що ОСОБА_2 померла сама, причетності сторонніх осіб або лікуючих медичних працівників до її смерті не встановлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Одним із основних способів захисту немайнових прав - є право на грошову компенсацію моральної шкоди, завданої втручанням у такі немайнові блага (стаття 280 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Єдиною підставою цивільно-правової відповідальності є скоєння цивільного правопорушення. Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови), а саме: а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою (вчинена неправомірна дія є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди); г) вина заподіювача шкоди.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні усіх обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідачів на користь позивача відшкодування моральної шкоди.
При вирішенні спору позивачем не надано належних та достовірних доказів, які б безспірно підтверджували протиправність дій, або бездіяльності працівників медичних установ, в яких перебувала на лікуванні мати позивача, або ж неналежне виконанням ними своїх посадових обов`язків (у 2011 році), що призвело до смерті ОСОБА_2 .
При вирішенні спору судами досліджено надану позивачем медичну документацію, висновки експертів і не встановлено з боку працівників медичних установ порушень, які б могли вказувати на причинно-наслідковий зв`язок між їх діями та смертю матері позивача.
Окрім того судами взято до уваги, що постановою СВ Хустського МВ УМВС України в Закарпатській області від 21 жовтня 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_2 за відсутністю події злочину, передбаченого статтею 115 КК України (умисне вбивство). В зазначеній постанові органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 померла сама, причетності сторонніх осіб або лікуючих медичних працівників до її смерті не встановлено.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем порушувалися клопотання про витребування доказів. Протокольною ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10 травня 2018 року було розглянуто заявлені позивачем клопотання (т. 1, а. с. 222, 223).
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10 травня 2018 року у задоволенні клопотання позивача про призначення технічної експертизи та експертного дослідження відмовлено (т. 1, а. с. 224).
Протокольною ухвалою Франківського районного суду м. Львова 06 червня 2018 року зафіксовано, що позивач клопотань не має. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 червня 2018 року закрито підготовче провадження у справі № 465/4737/17 (т. 1, а. с. 230, 232).
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова 26 листопада 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено, оскільки позивачем не зазначено існування будь-яких об`єктивних труднощів в отриманні та наданні суду доказів самостійно (т. 1, а. с. 253, 254).
Із урахуванням зазначеного, доводи позивача про те, що його клопотання були проігноровані та не розглянуті судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження. Заявлені позивачем клопотання були розглянуті Франківським районним судом м. Львова, доводам позивача надана правова оцінка, докази, подані позивачем, оцінені судом. В суді апеляційної інстанції позивач просив розглянути раніше порушені у суді першої інстанції клопотання, які було вирішено судом першої інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суди за встановлених у цій справі обставин дійшли загалом обґрунтованого висновку щодо недоведеності протиправної поведінки працівників медичних установ, наявності причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю лікарів та смертю ОСОБА_2, а отже і відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду