Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 345/2633/20
провадження № 61-494св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., від 07 грудня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 18 січня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, підписав анкету-заяву б/н від 18 січня 2010 року, яка разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір. Також відповідачем була підписана довідка про умови кредитування.
АТ КБ "ПриватБанк" вказало, що свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, а саме: відкрило картковий рахунок з кредитним лімітом, надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за вказаним договором станом на 19 травня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 21 984, 00 грн, з яких 16 745, 40 грн - заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 20, 00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту та 16 725, 40 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за відсотками; 5 238, 60 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0, 00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України; 0,00 грн - пеня та 0,00 грн - комісія. Позивач просив позов задовольнити та стягнути вищевказану заборгованість з відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у складі судді Якимів Р. В., від 18 вересня 2020 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 33 470, 80 грн заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем фактично отримані та використані кошти, однак в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а тому в силу вимог частини другої статті 530 ЦК України позивач вправі вимагати захисту своїх прав - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Сума боргу за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідача, визначена судом першої інстанції в сумі 33 470, 80 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" не дотримано вимоги, передбачені частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 18 вересня 2020 року у частині задоволених позовних вимог та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк"
20, 00 грн заборгованості за тілом кредиту. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обґрунтовуючи позовні вимоги, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, банк посилався на витяг з умов та правил надання батьківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк", які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та правила надання батьківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк" розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним.
Суд апеляційної інстанції вказав, що АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути на свою користь заборгованість за тілом кредиту у розмірі 16 745, 40 грн, яка складається з 20, 00 грн заборгованості за поточним тілом кредиту та 16 275, 40 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту. Відтак, визначення судом першої інстанції розміру заборгованості за тілом кредиту в сумі 33 470, 80 грн є безпідставним та таким, що не ґрунтується на матеріалах справи. Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими вимоги банку у частині стягнення основної суми кредиту в розмірі 20, 00 грн.
Судове рішення першої інстанції оскаржувалося в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення тіла кредиту, а тому відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України судове рішення, ухвалене в іншій частині, апеляційний суд не переглядав в апеляційному порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
06 січня 2021 року до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року і залишити в силі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
АТ КБ "ПриватБанк" посилається на те, що суд апеляційної безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за фактично отриманими кредитними коштами (тілом кредиту), не зважаючи на надану банком виписку по рахунку. Вказує, що до суду першої та апеляційної інстанції надавались розрахунок заборгованості та виписка про рух коштів по рахунку відповідача (первинний документ), однак суд апеляційної інстанції у своєму рішенні цілком безпідставно та необґрунтовано зазначив, що заборгованість за простроченим тілом кредиту не є сумою, яку фактично отримав у борг позичальник, а розрахована відповідно до умов і правил надання банківських послуг, які не є частиною кредитного договору б/н від 18 січня 2010 року.
Банк вважає, що надав кошти позичальнику шляхом встановлення кредитного ліміту, між банком і відповідачем було укладено кредитний договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Заявник наголошує, що користування кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по картковому рахунку відповідача, який користувався кредитними коштами, а також частково погашав заборгованість, що свідчить про визнання договірних зобов`язань. Відповідачем не доведено відсутності заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином.
Судові рішення у частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками не оскаржуються, отже в силу статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року справу за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 18 січня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") з заявою про надання банківських послуг, підписав анкету-заяву № б/н від 18 січня 2010 року.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач погоджується з тим, що ця анкета-заява разом із пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
АТ КБ "ПриватБанк" свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконало у повному обсязі, надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідно до довідки, виданої АТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1 за договором б/н від 18 січня 2010 року отримав наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 терміном дії до 12/13; № НОМЕР_2 терміном дії до 01/16; № НОМЕР_3 терміном дії до 12/17; № НОМЕР_4 терміном дії до 04/18 та № НОМЕР_5 терміном дії до 03/23.
У відповідності до довідки АТ КБ "ПриватБанк" про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 18 січня 2010 року на ній було встановлено кредитний ліміт 500, 00 грн, 12 липня 2010 року - 900, 00 грн, 05 жовтня 2010 року - 3 900, 00 грн, 27 квітня 2011 року - 4 500, 00 грн, 29 травня 2011 року - 5 300, 00 грн, 23 серпня 2011 року - 6 300, 00 грн, 30 березня 2012 року - 15 000, 00 грн, 11 квітня 2013 року - 15 500, 00 грн, 20 травня 2016 року - 14 880, 00 грн, 13 вересня 2016 року - 0, 00 грн, 31 липня 2017 року - 14 900, 00 грн, 30 вересня 2018 року - 13 570, 00 грн та 19 грудня 2019 року - 0, 00 грн.
Відповідно до виписки за договором відповідач користувався кредитними коштами шляхом зняття їх з кредитної карти, здійснював платежі, а також поповнював карту.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 19 травня 2020 року становить 21 984, 00 грн, з яких 16 745, 40 грн - заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 20, 00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту та 16 725, 40 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0, 00 грн - заборгованість за відсотками; 5 238, 60 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0, 00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України; 0, 00 грн - пеня та 0, 00 грн - комісія.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов
та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку
АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються вдоговорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Суди правильновиходили із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк", які надав позивач, погоджені відповідачем при підписанні заяви-анкети про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк". Висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, на яку послалися суди попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення основної суми кредиту та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення 20, 00 грн заборгованості за тілом кредиту, суд апеляційної інстанції не врахував надані банком виписку по рахунку про рух грошових коштів та розрахунок заборгованості, які не були поставлені під сумнів відповідачем, у відповідності до яких заборгованість за тілом кредиту складає 16 745, 40 грн (у тому числі 20, 00 грн за поточним тілом кредиту).
Мотивуючи своє судове рішення тим, що сума заборгованості, розрахована банком, не є сумою наданого кредиту, суд апеляційної інстанції не врахував відомості, які містяться у виписці банку про рух коштів по рахунку, а також те, що розмір базової процентної ставки за кредитом погоджено з позичальником в анкеті-заяві від 18 січня 2010 року і ці умови на протязі декількох років виконувались позичальником.
Суд першої інстанції також неправильно визначив розмір заборгованості за тілом кредиту у відповідності до наданого позивачем розрахунку, дійшов необґрунтованого висновку про те, що до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 33 470, 80 грн.
У відповідності до наданого позивачем розрахунку розмір заборгованості за тілом кредиту складає 16 745, 40 грн. При цьому банком визнавалось, що максимальний ліміт по кредиту, який був наданий позичальнику, складав 15 500, 00 грн. Видачу кредиту у більшому розмірі банком не доведено.
З урахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 15 500, 00 грн.
Із урахуванням зазначеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі зі зміною суми заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача та складає 15 500, 00 грн. Відповідно підлягає зміні і розмір судових витрат, які підлягають відшкодуванню на користь позивача з урахуванням принципу пропорційності щодо розміру задоволених вимог (70, 5 %), що складає 1 481,91 грн (2102х0,705). Рішення суду першої інстанції в цій частині було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.
За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але в частині визначення розміру заборгованості за тілом кредиту судами порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції в зазначеній вище частині, слід здійснити розподіл судових витрат, понесених у касаційному провадженні, і стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог (0,70 %) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2 942,80 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду