Постанова
Іменем України
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа №683/179/18
провадження №61-1622св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 вересня 2020 року у складі судді Андрощука Є. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у складі колегії суддів Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_3 з позовом, в якому просила усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача - ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входять квартира АДРЕСА_1 та домоволодіння по АДРЕСА_2 .
За життя ОСОБА_5 склав заповіт, яким належну йому квартиру АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_6 .
Проте житловий будинок по АДРЕСА_2, заповітом не охоплено, що дає підстави для спадкування за законом і позивач має право на спадщину у другу чергу.
Після смерті ОСОБА_4 позивач звернулась з заявою до приватного нотаріуса Старокостянтинівського районного нотаріального округу про прийняття спадщини, однак їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що спадщину прийняла ОСОБА_2 -
дочка ОСОБА_4 .
Позивач посилається на те, що ОСОБА_4 був людиною похилого віку, в січні 2017 року важко захворів, вимушений лікуватися стаціонарно та амбулаторно, у зв`язку з чим потребував стороннього догляду, який йому забезпечувала позивач та його співмешканка ОСОБА_7
ОСОБА_2 достовірно знала про важку хворобу батька, проте ухилилась від догляду за ним та від піклування про нього, а також від надання йому допомоги, що є підставою для її усунення від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для усунення відповідача ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обставини, на які посилалась позивач, не дають підстав вважати, що відповідач ухилялась від надання спадкодавцю допомоги при можливості її надання, а спадкодавець перебував в безпорадному стані та потребував такої допомоги саме від ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 листопада у справі №357/6927/16, відповідно до яких для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності, спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Під час розгляду справи позивач надав достатньо доказів на підтвердження безпорадності стану спадкодавця через тяжку хворобу, факту розуміння відповідачем свого обов`язку щодо надання допомоги своєму батьку, необхідність такої допомоги для спадкодавця, наявність можливості у відповідача допомоги та свідоме невиконання останньою встановленого законом обов`язку.
Тобто, відбулось одночасне настання наведених обставин і такі обставини є доведеними у сукупності, тому є підстави для усунення спадкоємця від спадкування, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі №357/6927/16.
Крім того, відповідач не заперечувала, що їй було відомо про безпорадний стан спадкодавця і що останній за життя просив у неї допомоги у зв`язку з цим.
Судами належним чином не перевірено обставин безпорадності стану спадкодавця та доказів, якими ці обставини підтверджено, зокрема медичної документації про важкі хвороби та покази свідків.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
0 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був рідним братом позивача - ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 та будинковолодіння по АДРЕСА_2 .
За життя ОСОБА_4 склав нотаріально посвідчений заповіт від 26 січня 2017 року, яким заповів квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 .
18 липня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Старокостянтинівського районного нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4
Будинок по АДРЕСА_2 заповітом охоплений не був.
19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини згідно 1262 ЦК України (друга черга спадкування за законом) після смерті її брата - ОСОБА_4
13 грудня 2017 року ОСОБА_2 подала до приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини згідно 1262 ЦК України (перша черга спадкоємців за законом) після смерті її батька - ОСОБА_4
09 січня 2018 року приватний нотаріус відмовив ОСОБА_1 в оформленні спадкових прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, оскільки за життя спадкодавець склав заповіт на вказану квартиру, а ОСОБА_1 не входить до кола спадкоємцем за цим заповітом. Крім того, із заявою про прийняття спадщини за законом першої черги на все інше майно звернулась дочка спадкодавця ОСОБА_2 .
Також установлено, що після розлучення батьків, відповідач ОСОБА_2, будучи малолітньою дитиною, разом з матір`ю виїхали на постійне місце проживання у м. Самару Російської Федерації, де і проживала станом на момент смерті батька.
За життя ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні у Старокостянтинівській центральній районній лікарні тринадцять днів у травні та у липні 2017 року до дня смерті.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач, яка є рідною сестрою спадкодавця та спадкоємцем другої черги за законом, посилається на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача, яка є дочкою ОСОБА_4 та спадкоємцем першої черги за законом, від права на спадкування, оскільки останній фактично перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги, догляду, а відповідач не приймала участі у догляді за ним, не вчиняла належних дій щодо утримання та надання допомоги, якої він потребував.
Частиною п`ятою статті 1224 ЦК Українипередбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК Українимає значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15 (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17 (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).
Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №337/6000/15 (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16 (провадження № 61-15926св18).
Проте позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є його процесуальним обов`язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Підставою для задоволення позову про усунення від права на спадкування за законом є в тому числі і знаходження спадкодавця в безпорадному стані.
Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідача від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки в порушення приписів норм процесуального права щодо обов`язку доказування і подання доказів, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спадкодавець, яким є її брат, перебував у безпорадному стані, потребував тривалого догляду та допомоги саме ОСОБА_2, а остання свідомо ухилялася від надання такої допомоги спадкодавцю у зв`язку із його безпорадним станом.
Позивачем не доведено сукупність обставин, які відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення від спадкування, а отже суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованих висновків про відмову у позові.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 листопада 2020 року у справі 357/6927/16 (провадження №№61-341св19) є необґрунтованими, оскільки мотиви, за яких суди відмовили у задоволенні вимог, у справі яка переглядається, з урахуванням установлених у ній обставин, в тому числі недоведеність сукупності обставин, які за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення від спадкування, відповідають висновкам наведеної постанови Верховного Суду та їй не суперечать.
Крім того, у вказаній постанові Верховного Суду залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення від спадкування за схожих із цією справою обставин, зокрема, з підстав недоведеності факту перебування спадкодавця у безпорадному стані, наявність потреби допомоги саме від відповідача, який у свою чергу від надання такої допомоги ухилявся за наявності можливості таку допомогу надати.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, зокрема, щодо стану здоров`я спадкодавця, його потреби у сторонньому догляді, в тому числі догляді безпосередньо відповідача, тобто стосуються переоцінки доказів. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та поданих сторонами доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.