Постанова
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 524/2579/18
провадження № 61-7736св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 09 жовтня 2018 року в складі судді Маханькова О. В., додаткове рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 17 грудня 2018 року в складі судді Маханькова О. В та на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності.
Позов мотивований тим, що сторонам на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 в наступних частках: ОСОБА_1 - ѕ, ОСОБА_2 - ј.
Указувала, що співвласники квартири не є родичами або членами однієї сім`ї, а конфліктні відносини, що склались між сторонами, унеможливлюють їх спільне проживання в однокімнатній квартирі. Технічна можливість виділу кожному зі співвласників їх частки в спільній сумісній власності в окремі об`єкти нерухомого майна відсутня.
Зазначала, що відповідач у вказаній квартирі не проживає та ніколи не проживав, однак не погоджується добровільно продати свою незначну частку в спільній власності позивачу.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд:
- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на ј частину квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину вказаної квартири;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в сумі 60 000,75 грн, що внесена ОСОБА_1 на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в Полтавській області з призначенням платежу "відшкодування ј частини квартири АДРЕСА_1 для ОСОБА_2".
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука від 09 жовтня 2018 року, залишеним без змін Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, позов задоволено:
- припинено право власності ОСОБА_2 на ј частину квартири АДРЕСА_1 ;
- визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину вказаної квартири;
- ухвалено виплатити ОСОБА_2 в рахунок компенсації за ј частину квартири АДРЕСА_1 грошові кошти в сумі 60 000,75 грн, внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області на підставі квитанцій № 1 та № 2 від 11 квітня 2018 року;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені позивачем витрати на проведення будівельно- технічного дослідження в сумі 800 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати в розмірі 704,80 грн.
Суди виходили з того, що частка в спільному майні, яка належить відповідачеві, є незначною (8,05 м?) та такою, що не може бути виділена із спільного майна, що підтверджується висновком будівельно-технічного дослідження квартири № 16-18 від 30 березня 2018 року.
Суди встановили, що відповідач ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживає та ніколи не проживав, має неприязні стосунки з позивачем, а тому з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта нерухомого майна вважали, що припинення частки в спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 .
Додатковим рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука від 17 грудня 2018 року, залишеним без змін Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, достягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1409,60 грн.
Суди виходили з того, що ОСОБА_1 пред`явила дві вимоги немайнового та одну вимогу майнового характеру, які підлягають окремій оплаті судовим збором.
Аргументи учасників справи
10 квітня 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- позивачка обґрунтувала позовну заяву положеннями статті 362 ЦК України (переважне право купівлі частки у спільній частковій власності), однак відповідач не має волевиявлення на продаж належної йому частки квартири;
- суди не мотивували висновок про те, що позбавлення відповідача права власності на частину квартиру не завдасть йому істотної шкоди;
- звіт з незалежної оцінки майна, на підставі якого суди визначили розмір компенсації вартості частки в спільному майні, на момент ухвалення рішення суду по суті спору втратив чинність;
- позбавлення відповідача права власності є крайнім заходом впливу, сторони можуть домовитися про оплатний порядок користування позивачкою майном, належним ОСОБА_2, або про спільний продаж квартири в цілому;
- головуючий у суді першої інстанції не заявив про самовідвід від розгляду справи;
- додаткове рішення не відповідає вимогам закону, оскільки позивачка заявила дві окремі вимоги майнового характеру; вирішення питання про виплату компенсації відповідачу є обов`язком суду, а не позовною вимогою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі та задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржених судових рішень до завершення розгляду касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Позивачці належить ѕ частини квартири (Ѕ на підставі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 14 жовтня 2014 року як спільне сумісне майно подружжя та ј в порядку спадкування після ОСОБА_3 ). У власності відповідача перебуває ј частина квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .
Сторони не є родичами та членами однієї сім`ї.
ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з висновком № 16-18 будівельно-технічного дослідження квартири АДРЕСА_1, від 30 березня 2018 року технічна можливість виділити в натурі кожному зі співвласників у самостійні об`єкти нерухомості належну їм частку майна згідно розміру їхніх часток у праві спільної часткової власності відсутня. Облаштування у зазначеній квартирі згідно розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності двох окремих виходів, окремих санвузлів, підключень до мереж електро-газо-водопостачання, без втрати, знищення чи зміни цільового призначення майна не видається можливим.
Відповідно до звіту про оцінку майна від 20 лютого 2018 року ринкова вартість квартири складає 240 003,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що "відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності".
У справі, що переглядається, встановивши, що частка ОСОБА_2 в квартирі є незначною та не може бути виділена в натурі, суди не мотивували свій висновок про те, що припинення права власності відповідача на належне йому майно не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що "припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: "та обставина, що відповідач і її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні сама по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім`ї".
Суди першої та апеляційної інстанцій, пославшись на факт реєстрації та проживання ОСОБА_2 за іншою адресою, не перевірили, чи наявне у власності відповідача інше житло, та не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, щодо підтвердження або спростування заподіяння інтересам відповідача істотної шкоди внаслідок припинення його права в спільній частковій власності.
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачка обґрунтувала позовну заяву положеннями статті 362 ЦК України (переважне право купівлі частки у спільній частковій власності), однак відповідач не має волевиявлення на продаж належної йому частки квартири, спростовуються змістом позовної заяви, яка подана з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України.
Аргументи касаційної скарги про безпідставне незаявлення головуючим у суді першої інстанції про самовідвід від розгляду справи колегія суддів не приймає з наступних мотивів.
Відповідно до частини першої статті 39 ЦПК України суддя зобов`язаний заявити самовідвід із підстав, зазначених у статтях 36, 37 цього Кодексу.
Відповідач уважає, що головуючий у суді першої інстанції Маханьков О. В. зобов`язаний був заявити самовідвід у справі, що переглядається, оскільки в 2014 році приймав участь у розгляді справи № 537/4224/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку поділу спільного майна подружжя, в ході якої на підставі показань свідків сформував щодо ОСОБА_2 негативне ставлення, що перешкоджає об`єктивному та неупередженому розгляду справи № 524/2579/18.
Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (BELUKHA v. UKRAINE, N 33949/02, § 49 - 52, ЄСПЛ, від 09 листопада 2006 року).
Оскільки ОСОБА_2 не брав участі в справі № 537/4224/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, а оцінка його як особистості не входила до предмета доказування в спорі про поділ майна подружжя, обставини, на які посилається відповідач, не є об`єктивно обґрунтованими побоюваннями щодо об`єктивності й неупередженості судді та, відповідно, підставою для самовідводу в розумінні положень статей 36, 37 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо незаконності додаткового рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 17 грудня 2018 року перевірці касаційним судом не підлягають, оскільки зі скасуванням судового рішення, прийнятого по суті спору, додаткове судове рішення також підлягає скасуванню.