Постанова
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 621/2640/18
провадження № 61-151св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Центренерго",
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Центренерго", підписану адвокатом Чигриною Ларисою Григорівною, на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 травня 2019 року в складі судді Овдієнко В. В. та на постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року в складі колегії суддів Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися з позовом до ПАТ "Центренерго" про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити дії.
Позов мотивований тим, що рішенням Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області від 29 грудня 1999 року № 555 ОСОБА_1 та членам її родини: чоловіку ОСОБА_2 та дочці ОСОБА_3 надано житло згідно з ордером від 29 грудня 1999 року № 39090, а саме квартира АДРЕСА_1 .
Указували, що сім`я позивачів із моменту отримання квартири постійно проживає в ній, сплачує житлово-комунальні послуги, іншого житла не має. Звернувшись до
Комсомольської селищної ради з вимогою про надання дозволу на приватизацію квартири, позивачі отримали відповідь, що такий дозвіл має надавати власник житла, яким є відповідач.
27 липня 2018 року вони письмово звернулись до директора Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" з заявою про надання дозволу на приватизацію квартири, однак 22 серпня 2018 року отримали відповідь про те, що такий дозвіл не може бути наданий, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 обліковується на балансі відповідача, до комунальної власності не передався, а на Зміївській ТЕС ПАТ "Центренерго" відсутня комісія з оформлення документів щодо приватизації майна.
Позивачі вважають, що саме на відповідача покладений обов`язок передати їм у власність квартиру в зв`язку з тим, що ПАТ "Центренерго" протиправно не передало державний житловий фонд, до складу якого входить спірна квартира, у комунальну власність територіальної громади селища Слобожанське.
Посилаючись на те, що квартира, в якій проживають позивачі, не входить до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації, вказують, що ненадання дозволу відповідачем на приватизацію квартири є незаконним та просять суд:
- визнати за ними право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС надати позивачам дозвіл на приватизацію вказаного житлового приміщення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, позов задоволено: визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 та зобов`язано ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції надати дозвіл позивачам на приватизацію вказаної квартири.
Суди виходили з того, що:
- квартира АДРЕСА_1 належить до об`єктів приватизації, перелік яких визначений частиною першою статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", і не входить до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації, передбаченого частиною другою статті 2 вказаного Закону;
- передача займаних квартир в спільну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі, й таку згоду позивачі надали;
- відмова в приватизації житла з підстав, визначених відповідачем, Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" не передбачена;
- ПАТ "Центренерго" не передало державний житловий фонд, до складу якого входить спірна квартира, у комунальну власність, а тому обов`язок щодо підготовки та оформлення документів про передачу у власність позивачів спірної квартири має бути покладений саме на відповідача.
Аргументи учасників справи
26 грудня 2019 року ПАТ "Центренерго" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилається на те, що задовольнивши позов, суди фактично зобов`язали відокремлений підрозділ відповідача розпорядитися житловим фондом, який перебуває у власності ПАТ "Центренерго", та надати дозвіл на відчуження майна відповідача іншим особам. Після корпоратизації ПАТ "Центренерго" скасовано уповноважений орган приватизації, що позбавляє відповідача можливості виконати судові рішення в цій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ПАТ "Центренерго" є новим найменуванням Державної акціонерної енергогенеруючої компанії "Центренерго", яка створена шляхом корпоратизації ДП "Центренерго" відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31 серпня 1995 року № 174 "Про створення Державної акціонерної енергогенеруючої компанії "Центренерго" та Указу Президента України від 04 квітня 1995 року № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України". ПАТ "Центренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків ДП "Центренерго".
На підставі рішення Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області № 555 від 29 грудня 1999 року ОСОБА_1 надано житлову площу (двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 в складі сім`ї з 3 осіб зі зняттям із квартирного обліку, на підставі якого ОСОБА_1 отримала ордер на житлове приміщення № 39090 від 29 грудня 1999 року.
Позивачі постійно проживають та зареєстровані в указаній квартирі.
Згідно з відомостями трудових книжок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали на Зміївській ТЕС ВАТ "Центренерго".
Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок № 20 від 01 березня 2000 року, виданого виконкомом Комсомольської селищної ради, об`єкт, який розташований в АДРЕСА_1 в цілому належить Зміївській ТЕС на праві колективної власності та складається з 9-ти поверхового житлового будинку на 107 квартир загальною площею 9 507,9 м?.
26 квітня 2016 року ПАТ "Центренерго" в особі заступника директора Зміївської ТЕС Слюсарова В. В. та ОСОБА_1 уклали договір № 7492 про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а 12 жовтня 2017 року уклали додаткову угоду до вказаного договору.
В липні 2018 року позивачі звернулися з заявою до директора Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" про надання дозволу та документів на приватизацію займаного житла.
Листом № 25/925-4898 від 20 серпня 2018 року в. о. директора Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" Зміївська ТЕС ПАТ "Центренерго" повідомлено позивачів про неможливість надання дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 в зв`язку з тим, що дев`ятиповерховий будинок по АДРЕСА_1 обліковується на балансі Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" і до комунальної власності не передавався. При цьому на Зміївській ТЕС відсутня комісія, наділена правом оформлювати належні документи щодо приватизації майна.
Згідно довідок ПАТ "Державний Ощадбанк України" № 364 від 04 березня 2019 року, № 371 від 19 квітня 2019 року, № 380 від 27 травня 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 приватизаційні житлові чеки не використали.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
У статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року в справі № 296/4642/19 (провадження № 61-2708св20) вказано, що "у частині десятій статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", частина друга статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"). Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18)".
У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2018 року в справі № 621/527/16-ц (провадження № 61-5248св18) зазначено, що "у грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся із заявою до заступника директора Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" про надання дозволу та документів на приватизацію квартири. Відповідно до листа заступника директора Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" від 11 січня 2016 року № 19/21, остання не може надати позивачу дозвіл на приватизацію квартири в зв`язку з тим, що 9-поверховий будинок на АДРЕСА_1, обліковується на балансі Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго", до комунальної власності не передавався. Також на Зміївській ТЕС відсутня комісія, наділена правом оформлювати належні документи щодо приватизації майна. Задовольняючи позов, суд першої інстанції відповідно до вказаних норм матеріального права встановив, що квартира АДРЕСА_1 належить до об`єктів приватизації відповідно до частини першої статті 2 Закону, оскільки Зміївська ТЕС перебуває у державній власності, а вказана квартира не входить до переліку об`єктів, передбаченого статтею 2 Закону, що не підлягають приватизації. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в цій частині, разом із тим скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_7 права на приватизацію квартири та надання їй дозволу на приватизацію квартири, оскільки остання є громадянкою Російської Федерації. Доводи касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовані положення Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду" та "Про виконавче провадження" є безпідставними, оскільки із копій судових рішень та документів виконавчого провадження не вбачається, що існують передбачені чинним законодавством обставини, які перешкоджають приватизації квартири".
У справі, що переглядається, встановивши, що квартира АДРЕСА_1 належить до об`єктів приватизації в силу положень статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки ПАТ "Центренерго" не передало державний житловий фонд, до складу якого входить спірна квартира, у комунальну власність, а тому обов`язок щодо підготовки та оформлення документів про передачу у власність позивачів спірної квартири має бути покладений саме на відповідача, відповідач відмовляється від надання позивачам дозволу на приватизацію квартири, в якій останні на підставі одержаного в установленому законом порядку ордеру безперервно проживають з 1999 року, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).