Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа №752/11729/19
провадження №61-2008св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, в якому просила стягнути з відповідача на її користь борг за договором позики у розмірі 3 989 355,69 грн, 3% річних у розмірі 114 762,27 грн, інфляційні втрати у сумі 351 202,69 грн.
Позов мотивовано тим, що 05 червня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у сумі 150 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 05 червня 2018 року становило 3 900 000 грн, які зобов`язувався повернути до 26 червня 2018 року, про що ОСОБА_2 складено відповідну розписку від 05 червня 2018 року.
Взяті на себе зобов`язання за договором позики відповідач не виконав, отримані у борг кошти в обумовлений строк не повернув, що є підставою для стягнення боргу з урахування інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до статті 625 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики віл 05 червня 2018 року у розмірі 3 989 355 грн та 114 762,27 грн - 3% річних за час прострочення виконання зобов`язань за договором позики, 9 605 грн судового збору.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що факт написання особисто відповідачем розписки, в якій останній зазначив про отримання у борг (позику) від позивача грошових коштів у розмірі 150 000 доларів США, які зобов`язується повернути у термін до 26 червня 2018 року, є доказом отримання ним від позивача грошових коштів в обумовленій сумі.
Проте, у визначений сторонами строк відповідач не повернув отримані у позику грошові кошти. Сума основного боргу становить 3 989 355 грн, виходячи з офіційного курсу гривні до долара США станом на 10 червня 2019 року, який становив 26,5957 грн за один долар США.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Відтак є обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних за період з 26 червня 2018 року по 10 червня 2019 року у розмірі 114 762,27 грн.
Оскільки офіційний індекс інфляції це знецінення - зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, то долар США у борговому зобов`язанні індексації не підлягає, а отже позовні вимоги в частині стягнення 351 202,69 грн інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погодився з висновками судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та залишити позов без розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що на підтвердження обсягу повноважень адвоката в матеріалах справи є копія договору про надання правової допомоги від 10 червня 2019 року, укладеного між адвокатським бюро "Ігора Дутки" та ОСОБА_1 (позивачем) з вичерпним переліком повноважень із детальним визначенням кожної процесуальної дії, однак у договорі відсутнє окреме визначення такої дії, як право представника (адвоката) на підписання позовної заяви.
Зі змісту пункту 2.1. договору про надання правової допомоги, укладеного між адвокатським бюро "Ігора Дутки" та ОСОБА_1, вбачається, що до переліку повноважень, наданих останньою адвокатському бюро підписання позовної заяви від її імені - не включено.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 у справі №810/739/15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16.
Апеляційним судом не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 810/739/15 про те, що право на подання позову не є тотожним праву представника на підписання від імені позивача позовної заяви.
Апеляційним судом не враховано висновку Великої палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16 про те, що у разі відсутності довіреності з вичерпним переліком повноважень, правомочність адвоката як представника щодо підписання документів від імені свого довірителя, повинна підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно наданих йому повноважень чи шляхом окремого визначення такої дії у договорі.
Велика палата Верховного Суду у вказаній постанові зокрема зазначає, що чітка та передбачувана вимога статті 131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу та не є обмеженням права на доступ до суду.
Таким чином, доводи про те, що позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, порушення судом першої інстанції вимог пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, є обґрунтованими, проте безпідставно проігноровані судом.
За вказаних обставин, оскаржувані судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованим, тому мають бути скасовані повністю, а позовна заява залишена без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (частина друга статті 545 ЦК України).
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.
У силу положень статті 204 ЦК України договір позики, укладений між сторонами у справі є правомірним та чинним, тому підлягав виконанню сторонами.
Відповідач договір позики не оспорював, в тому числі за його безгрошовістю. Презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у встановленому порядку відповідачем не спростована.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дав належну оцінку борговій розписці, встановив її правову природу та дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами - позивачем та відповідачем відносин, які виникли із боргового зобов`язання останнього щодо повернення коштів, які боржником не виконано, що є підставою для стягнення боргу з урахуванням 3% річних, відповідно до положень частини другої статті 625 ЦУ України.
Судом правильно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання.
Під час розгляду справи, відповідач не спростував правильність нарахування позивачем суми 3% річних за невиконання грошового зобов`язання, а також процентів.
Доводів щодо неправильності чи безпідставності таких нарахувань касаційна скарга також не містить.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, у представник не мав права підписувати позовну заяву.
Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
За змістом статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (частина четверта статті 62 ЦПК України).
Статтею 64 ЦПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
Тобто, за змістом наведених норм, уразі існування певних обмежень повноважень представника, інформація про це повинна міститись у виданій довіреності, ордері або угоді.
У справі, яка переглядається, представник позивача - адвокат Дутка І. М. представляв інтереси ОСОБА_1 в суді у зв`язку з наданням правової допомоги та його повноваження підтверджені ордером від 10 червня 2019 року та договором про надання правової допомоги від 10 червня 2019 року. При цьому, в ордені обумовлено, що договором на надання правової (правничої) допомоги адвоката не обмежуються.
У договорі про надання правової допомоги передбачено, що адвокат є представником клієнта ( ОСОБА_1 ) у судових органах України будь-якої інстанції з усіма необхідними для того повноваженнями, які надано законом позивачеві, також передбачено, наступні повноваження: пред`явити від імені клієнта та у його інтересах відповідний позов (позови), підписувати та подавати від імені клієнта та у його інтересах усі необхідні документи (серед іншого, але не виключно, заяви, заперечення, замовлення, клопотання, скарги, у тому числі апеляційну та касаційну, доповнення до них, додаткові документи тощо) (пункт 2.1. договору про надання правової допомоги від 10 червня 2019 року).
Наведений вище ордер та договір про надання правничої допомоги не містять застережень щодо відсутності у представника права на подання заяви про залишення позову без розгляду.
Таким чином, адвокат Дутка І. М. був наділений повноваженнями, які надані законом позивачу та будь-яких обмежень повноважень у представництві позивача не мав, в тому числі щодо підписання і подання позову від його імені, а отже наведені вище доводи касаційної скарги є безпідставними.
Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №910/23346/16, оскільки вказана постанова стосується питань представництва та самопредставництва юридичної особи, а не представництва інтересів фізичної особи адвокатом на підставі ордеру та угоди про надання правової допомоги. У вказаній справі установлено порушення порядку представництва юридичної особи в суді, застосовано положення статті 59, частини першої, третьої статті 131-2 Конституції України та визначено процесуальні наслідки надходження касаційної скарги, підписаної особою, яка не мала права її підписувати.
Крім того, посилаючись на вказану постанову заявник, як на висновок, наведеній у ній, зазначає, що у разі відсутності довіреності з вичерпним переліком повноважень, правомочність адвоката як представника щодо підписання документів від імені свого довірителя, повинна підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно наданих йому повноважень чи шляхом окремого визначення такої дії у договорі. Проте таких висновків вказана постанова не містить.
Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №810/739/15, оскільки у цій справі суд на підставі аналізу положень договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом, установив, що пункт 1.3 договору від 19 лютого 2015 року, яким визначено права представника, не містять права адвоката на підписання позовної заяви. Проте, у справі, яка переглядається, право пред`явити від імені клієнта та у його інтересах відповідний позов (позови), підписувати та подавати від імені клієнта та у його інтересах усі необхідні документи обумовлено у пункті 2.1. договору про надання правової допомоги від 10 червня 2019 року. Крім того, в ордері зазначено, що договором на надання правової (правничої) допомоги повноваження адвоката не обмежуються.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.