Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 766/7630/18
провадження № 61-9062св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2,
відповідачі: державний реєстратор Херсонської філії державного підприємства "Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєв Олександр Олександрович, публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року у складі судді Прохоренко В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Радченка С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1, діючи в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Херсонської філії ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєва О. О., публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2007 року вона уклала з ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", кредитний договір №НЕН2GK00000064, за умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 35 282,00 дол. США, з яких 29 900,00 дол. США на купівлю житла та 5 382,00 дол. США на сплату страхових платежів, строком до 26 січня 2027 року.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між нею та банком укладено іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
02 грудня 2016 року державним реєстратором Рилєєвим О. О., на підставі звернення банка, прийнято рішення індексний № 32696680 про державну реєстрацію права власності на вказану вище квартиру за ПАТ КБ "ПриватБанк", на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 17787575 від 02 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності за банком.
Вважає вказане рішення державного реєстратора протиправним, оскільки воно суперечить нормам законодавства України та умовам договору іпотеки, оскільки реєстратор не перевірив факту отримання позивачем письмової вимоги банку про усунення порушень зобов`язання за кредитним договором, та відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" квартира не могла бути відчужена без згоди власника. Також державним реєстратором не визначено вартість квартири на момент набуття банком права власності, яка має бути встановлена на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати рішення від 02 грудня 2016 року індексний № 32696680 про державну реєстрацію прав та обтяжень щодо реєстрації права власності за ПАТ КБ "Приватбанк" на нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, прийняте державним реєстратором Херсонської філії державного підприємства "Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєвим О. О.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року позов задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора Херсонської філії ДП "Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєва О. О. про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 32696680 від 02 грудня 2016 року, яким за АТ КБ "ПриватБанк" зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно, а саме на квартиру, загальною площею 54,7 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судові витрати.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що державний реєстратор примусово стягнув майно на користь кредитора без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Спірна квартира підпадає під дію мораторію, оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та її неповнолітнього сина та не перевищує 140,0 кв. м, інше житло у іпотекодавця відсутнє.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Крім того, суд врахував відсутність в матеріалах справи відомостей про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності у зв`язку з наявністю у неї боргу та його розміру, інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, що свідчить про порушення вимог статті 35, 37 Закону України "Про іпотеку" під час реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій щодо відсутності попередження позивача відносно звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтується на припущеннях, оскільки судами не було перевірено матеріали реєстраційної справи. Положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктами 57, 61 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року не передбачено надання звіту про оцінку майна при реєстрації права власності на підставі договору іпотеки. Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не містять прямої заборони на позасудове врегулювання, передбачене статтею 36 Закону України "Про іпотеку".
Також зазначав, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у побідних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 127/23920/18-ц, відповідно до яких належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.
Відзив до суду касаційної інстанції не поданий
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 766/7630/18 з Херсонського міського суду Херсонської області.
У серпні 2020 року справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року зупинено дію рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 13 травня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року справу № 766/7630/18 призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 26 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", укладено кредитний договір №НЕН2GK00000064, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі у розмірі 35 282,00 дол. США, з яких 29 900,00 дол. США на купівлю житла та 5 382,00 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць з кінцевим терміном повернення до 26 січня 2027 року включно.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань 26 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "Приватбанк" укладено іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира житловою площею 29,4кв. м, загальною площею 54,7 кв. м, розташована за адресою АДРЕСА_1, яка належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 26 січня 2007 року. Право власності позивачки зареєстровано Херсонським ДБТІ 26 січня 2007 року за №73153 в книзі №188, реєстраційний №16881610 (пункт 33.3 іпотечного договору).
Відповідно до пунктів 16.7.1 та 16.7.2 іпотечного договору іпотекодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані, а також, у визначених цим договором випадках, звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором.
За змістом пункту 22 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюються у випадках, передбачених пунктами 16.7.1.,16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі.
Згідно пункту 27 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, 02 грудня 2016 року державним реєстратором Херсонської філії державного підприємства "Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєвим О. О. на підставі іпотечного договору від 26 січня 2007 року серія ВЕМ номер 827793 та вимоги про усунення порушення серія та номер: Е.НЕ.0.0.0.0/2-870 від 09 серпня 2016 року, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу) індексний номер 32696680 від 02 грудня 2016 року, яким за ПАТ КБ "Приватбанк" зареєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк".
Судами установлено, що ОСОБА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та постійно проживає у спірній квартири, що підтверджується довідкою ОСББ "Перлина" від 23 квітня 2018 року. Іншого житла позивачка не має та згоди на відчуження квартири не надавала.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" змін до статті 36 Закону України "Про іпотеку" її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня
1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених зазначеним Законом, що виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат", крім випадків встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності іпотекодавця на інше нерухоме житлове майно (його частину) у Державному реєстрі прав чи в його невід`ємній архівній складовій частині або надання державному реєстратору документів, якими підтверджується, що відповідне нерухоме житлове майно не є місцем постійного проживання іпотекодавця.
Судами попередніх інстанцій установлено, що спірна квартира підпадає під дію мораторію, оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та її неповнолітнього сина та не перевищує 140,0 кв. м, інше житло у іпотекодавця відсутнє.
Отже, у державного реєстратора Херсонської філії ДП "Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєва О. О. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ КБ "ПриватБанк".
Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Рішення судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 127/23920/18-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки такі не містять висновку про неможливість оскарження рішення суб`єкта державної реєстрації прав.
Крім того, частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) передбачала скасування рішення про державну реєстрацію прав на підставі рішення суду.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 134/553/19 (провадження № 61-1982св20), від 14 квітня 2021 року у справі № 751/2232/19 (провадження № 61-985св20).
Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що спір у позивача виник саме з АТ КБ "ПриватБанк" з приводу порушення останнім права власності позивача на спірне приміщення внаслідок наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за АТ КБ "ПриватБанк" права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності не можуть бути звернені до реєстратора, а звертаються до особи, яка порушує право власності.
Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, провадження № 14-397цс19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".
За наведених підстав колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, до державного реєстратора Херсонської філії ДП "Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєва О. О.
Схожі висновки викладені упостанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 751/2232/19 (провадження № 61-985св20).