Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 404/2624/19
провадження № 61-14947св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2020 року у складі судді Панфілової А. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду
від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Єгорова С. М., Мурашко С. І. та касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М. Єгорова С. М., Мурашко С. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява обґрунтована тим, що вона ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2,
її син, чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом спричинення сварок та погроз фізичною розправою.
Через такі дії відповідач вона з чоловіком були змушені переїхати
до орендованого житла. Ці дії ОСОБА_2 завдали душевних переживань,
її звичний уклад життя було порушено.
Вважає, що порушене право підлягає поновленню в судовому порядку шляхом виселення відповідача зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення на підставі статей 116, 157 ЖК Української РСР.
Просила виселити ОСОБА_2 з кв. АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення; стягнути з відповідача на її користь 15 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2020 року
в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що статтями 116, 157 ЖК Української РСР регулюються правовідносини власника житла та членів його сім`ї,
що відрізняється від фактичних обставин справи, оскільки спір у даній справі стосується правовідносин між співвласниками та регулюється іншими нормами права. Саме відсутність права виселення одного з співвласників іншими без надання іншого житлового приміщення є підставою для відмови в задоволенні позову у відповідній його частині.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначив про відсутність доказів заподіяння моральної шкоди позивачу відповідачем, оскільки на час розгляду справи саме позивач проживав у спірній квартирі і саме позивачем вчиняються перешкоди у користуванні відповідачем належним йому майном.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 вересня 2020 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2020 року
в частині відшкодування моральної шкоди скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 500,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач у 2018 році двічі притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, отже позивачем належним чином доведено неодноразове вчинення відповідачем відносно позивача домашнього насильства, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.
Оскільки внаслідок зазначених аспектів щодо протиправної поведінки відповідача позивач пережила душевні хвилювання, зазначене безумовно свідчить про необхідність покладання на винну особу, тобто відповідача у справі, відповідальності з відшкодування моральної шкоди потерпілій особі, якою
є позивач.
Додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року сплачений ОСОБА_1 судовий збір у сумі 63,97 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення суду першої інстанції скасувати, постанову апеляційного суду в частині усунення перешкод скасувати і ухвалити
у цій частині нове рішення про виселення.
Посилаються на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 679/1657/18.
Оскільки постанова апеляційного суду в частині вирішення питання щодо стягнення моральної шкоди не оскаржена, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
У грудні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили додаткову постанову скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Зазначали про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та посилалися на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 26 листопада та 15 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 404/2624/19, витребувано її з Кіровського районного суду м. Кіровограда.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, виданого Кіровоградською міською радою 01 липня 2013 року, ОСОБА_1 та члени
її сім`ї ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5
є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Між учасниками справи виник сімейний конфлікт, оскільки фактично співвласники квартири мають свої сім`ї та не можуть мирним шляхом вирішити між собою питання спільного користування та розпорядження спірною квартирою. Так, за доводами ОСОБА_1, ОСОБА_2 є її сином
та останні три роки їй чинить перешкоди у користуванні спірною квартирою, зокрема, вчиняючи сварки та висловлюючи погрози фізичної розправи. Через таку поведінку відповідача, донька скаржниці ОСОБА_3 та її син ОСОБА_5 були вимушені виселитись з квартири, а також переїхали на інше місце проживання позивач зі своїм чоловіком.
Згідно з постановами Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2018 року у справі № 404/6320/18 та від 06 листопада 2018 року у справі № 404/6805/18 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 41 Конституції України Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Вказані положення кореспондуються у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною
17 липня 1997 року, у якій закріплено право кожної фізичної або юридичної особи на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом
і загальними принципами міжнародного права.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто
не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону
за рішенням суду.
Звертаючись до суду із позовом щодо виселення особи із житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення позивач посилався на те,
що відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил співжиття, а тому підлягає виселенню на підставі частини першої 116, статті 157 ЖК Української РСР.
Частиною першою статті 116 ЖК Української РСР визначено, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його
не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Аналіз цих статтей дає підстави для висновку, що саме власник має право вимагати від осіб, які є членами його сім`ї та не є власниками цього житла, усунення порушення його прав шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення. Можливість виселення у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення власника/співвласника законодавством не передбачена
та є виключною в силу наявних конституційних гарантій захисту права власності, його непорушності та збереження за власником.
У справі, що переглядається, судами встановлено, що житлове приміщення (спірна квартира) належить на праві спільної сумісної власності позивачу
та відповідачу.
Отже, встановлено, що ОСОБА_2 є співвласниками квартири
АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності
на житло від 01 липня 2013 року, виданого Кіровоградською міською радою.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто
не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом,
та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Статтею 346 ЦК України врегульовані підстави припинення права власності,
а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам`яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника.
Вирішуючи вимоги щодо наявності підстав для виселення ОСОБА_2
зі спірної квартири, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що положення частини першої статті 116, статті 157 ЖК Української РСР не розповсюджуються на спірні правовідносини та обґрунтовано вважали відсутніми правові підстави для задоволення позовних.
Висновки у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 679/1657/18 на яку посилається заявник у касаційній скарзі та на підставі якої відкрито касаційне провадження, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається.
Оскільки правовідносини у справі № 679/1657/18 склалися між власником будинку та членом його сім`ї, у справі, яка є предметом розгляду, правовідносини склалися між співвласниками спірного житла, а тому різне й правозастосування.
Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновку викладеного у постанові
у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 679/1657/18)
не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження,
то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження в частині перегляду судових рішень за касаційною скаргою підлягає закриттю з мотивів, наведених вище.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо скасування додаткової постанови апеляційного суду з огляду на наступне.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів
і недієздатних інвалідів.
За правилами статті 141 ЦПК України при розподілі судових витрат судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які
їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, проводиться апеляційним судом у випадку скасування або зміни судового рішення та є обов`язком апеляційного суду.
Перевіривши розрахунок судових витрат, проведений апеляційним судом, Верховний Суд дійшов висновку, що такий розрахунок проведений відповідно
до вимог Закону України "Про судовий збір". Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного визначення апеляційним судом розміру судових витрат.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові витрати
зі сплати судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди
та судовий збір при подачі апеляційної скарги має бути компенсований
за рахунок держави у повному розмірі, оскільки постановою від 15 вересня
2020 року, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, а тому суд апеляційної інстанції врахував вимоги статті 141 ЦПК України та обґрунтовано стягнув із держави, оскільки ОСОБА_2, як особа з інвалідністю ІІ групи, на користь позивача понесені нею судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду
та не свідчать про порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою,
а тому підлягає залишенню без задоволення, а додаткова постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4
на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року залишити без задоволення.
Додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.