Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 182/3598/19
провадження № 61-5571св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державна установа "Покровський виправний центр № 79",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державної установи "Покровський виправний центр № 79" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державної установи "Покровський виправний центр № 79" (далі - ДУ "Покровський виправний центр №79") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що 30 січня 2017 року його прийнято на роботу до ДУ "Покровський виправний центр №79" з випробувальним терміном один місяць, інженером групи з охорони праці установи. З 14 по 21 лютого 2017 року він перебував на стаціонарному лікуванні КЗ "Центральна районна лікарня ДОР", з 22 лютого по 28 березня 2017 року включно, перебував на амбулаторному лікуванні.
З 29 березня 2017 року його зараховано до військової частини В4264, 31 березня 2017 року ним укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком до 30 березня 2020 року.
Оскільки відповідач не здійснював йому виплату заробітної плати, він звертався до суду, проте постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у задоволенні його позову про стягнення заробітної плати відмовлено. З тексту вказаного судового рішення він дізнався, що звільнений на підставі наказу № 55/ОС-17 від 29 березня 2017 року.
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки строк випробування закінчився на час прийняття наказу про звільнення, його не попередили про звільнення за три дні. Окрім того будь-яких доказів, що він мав незадовільні результати випробування у відповідача немає.
Просить суд поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також поновити пропущений строк для звернення із позовною заявою до суду, оскільки про звільнення йому стало відомо лише під час розгляду справи про стягнення заборгованості із заробітної плати, а у зв`язку із проходженням військової служби він був позбавлений можливості раніше звернутись до суду з позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів факт неналежного виконання позивачем службових обов`язків, проте позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушених прав, передбачений статтею 233 КЗпП України, і ним не доведено поважність причин такого пропуску. З дати прийняття рішення у справі № 182/2581/18 Нікопольським міськрайонним судом, а саме з 20 липня 2018 року, позивачу було відомо про його звільнення з посади та про підстави звільнення. При цьому перебуваючи на військовій службі за контрактом ОСОБА_1 звертався до відповідача з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, 03 квітня 2019 року був присутній в судовому засіданні під час розгляду його апеляційної скарги у справі № 182/2581/18, проте з позовною заявою до суду про поновлення на роботі звернувся лише 29 травня 2019 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом. Визнано недійсним та скасовано наказ ДУ "Покровський виправний центр № 79" № 55/ОС-17 від 29 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера групи з охорони праці з 03 квітня 2017 року за пунктом11 частини третьої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера групи з охорони праці ДУ "Покровський виправний центр № 79" з 03 квітня 2017 року. Стягнуто з ДУ "Покровський виправний центр № 79" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 квітня 2017 року по 03 лютого 2020 року в сумі 109 387 грн 04 коп., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив з того, що на момент звільнення позивача 03 квітня 2017 року ним був укладений контракт на проходження військової служби, а тому на час дії контракту з 31 березня 2017 року, як військовослужбовець, ОСОБА_1 користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, у зв`язку з чим відсутні підстави для його звільнення за пунктом 11 частини третьої статті 40 КЗпП України.
Поновлюючи строк звернення до суду з цим позовом, апеляційний суд виходив з того, що позивач не має іншого шляху реалізувати захист свого порушеного права на працю, вчинив дії щодо захисту порушеного права шляхом звернення до суду із частиною позовних вимог, під час розгляду справи дізнався про незаконність звільнення. Після набрання рішення законної сили та отримання тексту постанови апеляційного суду впродовж місяця звернувся до суду із відповідним позовом, оскільки мав об`єктивні перепони у вільному доступі до судочинства через перебування на службі у Збройних Силах України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДУ "Покровський виправний центр № 79" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16, Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 369/10046/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, вказує на те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389, стаття 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги, що позивачу про своє звільнення було відомо ще з квітня 2018 року, оскільки він брав участь у розгляді справи № 182/2521/18 про стягнення заробітної плати, проте він своєчасно не скористався своїм правом звернення до суду з вимогою про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі. З цим позовом до суду він звернувся лише 29 травня 2019 року, при цьому в клопотання про поновлення строків на звернення до суду поважність причин цього пропуску ним не доведена. Апеляційний суд фактично збільшив період стягнення коштів за час вимушеного прогулу з відповідача майже на рік, враховуючи, що про звільнення позивачу дуло достеменно відомо з рішення Нікопольського міськрайонного суду по справі № 182/2581/18 від 20 липня 2018 року, і він мав можливість звернутися з вимогами про поновлення на роботі одразу після отримання цього рішення, з врахуванням строків, передбачених статтею 233 КЗпП України.
Також зазначає, що апеляційний суд не звернув увагу, що позов ОСОБА_1 має одночасно майновий та немайновий характер, а тому справа була віднесена судом до малозначних помилково, без належного обґрунтування значимості позовних вимог немайнового характеру.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У липні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що не був обізнаний про своє звільнення 03 квітня 2017 року, оскільки перебував на службі у Збройних силах України, що підтверджується його зверненням до суду про стягнення невиплаченої заробітної плати. Під час розгляду справи № 182/2521/18 та отримання постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року про відмову у стягненні заробітної плати, де йому було роз`яснено право на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, у травні 2019 року він звернувся до суду з цим позовом та клопотанням про поновлення строку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 182/3598/19 з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року в частині, яка не підлягає примусовому виконанню, до закінчення касаційного провадження.
У червні 2020 року справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року заяву ДУ "Покровський виправний центр № 79" про відстрочення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року повернуто заявнику.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року справу № 182/3598/19 призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.