Постанова
Іменем України
26 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 2-2608/11
провадження № 61-17095св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
особа, дії якої оскаржуються, - державний виконавець Саксаганського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро),
стягувач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 26 травня 2020 року у складі судді Дехти Р. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:
Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила скасувати постанову державного виконавця Саксаганського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) (далі - Саксаганський ВДВС) Козленка А. О. від 09 вересня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № 52159381.
Скарга обґрунтована тим, що 09 вересня 2016 року державний виконавець Саксаганського ВДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 52159381 на підставі виконавчого листа від 26 лютого 2013 року та заяви про примусове виконання від 07 вересня 2016 року.
Проте під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження вона виявила відсутність письмової заяви стягувача ОСОБА_2 від 07 вересня 2016 року про примусове виконання рішення, на підставі якої (за наявності виконавчого документа) відповідно частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен був відкрити виконавче провадження, натомість у матеріалах виконавчого провадження знаходиться заява ОСОБА_2 від 14 листопада 2019 року.
На думку ОСОБА_1, у зв`язку з відсутністю у матеріалах виконавчого провадження заяви стягувача від 07 вересня 2016 року про примусове виконання рішення суду, про яку йдеться в постанові про відкриття виконавчого провадження, зазначена постанова є неправомірною і підлягає скасуванню.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати постанову державного виконавця Саксаганського ВДВС Козленка А. О. про відкриття виконавчого провадження від 09 вересня 2016 року № 52159381.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, у задоволенні скарги відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із встановлених у справі обставин, зокрема, з того,
що 02 серпня 2016 року стягувач подав заяву про примусове виконання рішення суду та стягнення із ОСОБА_1 на його користь грошових коштів
у розмірі 1 500 000 грн, однак державний виконавець Тернівського відділу державної виконавчої служби м. Кривого Рогу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Тернівський ВДВС) постановою від 03 серпня 2016 року відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 26 лютого 2013 року № 2/212/66/13 посилаючись на те, що боржник - ОСОБА_1, зареєстрована
в Саксаганському районі м. Кривого Рогу. В цей же день державний виконавець зазначену постанову разом з виконавчим документом надіслав за підсудністю до Саксаганського ВДВС.
Ураховуючи викладене, скарга ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця Саксаганського ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 09 вересня 2016 року не підлягає задоволенню, оскільки стягувачем до Тернівського ВДВС подавалась заява про примусове стягнення та виконавчий документ було передано до Саксаганського ВДВС за місцем проживання боржника, а тому подання повторної заяви про примусове виконання рішення законом не вимагається.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 26 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 20 жовтня 2020 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зазначає, що суди не встановили, на підставі яких документів Тернівським ВДВС виконавче провадження було передане до Саксаганського ВДВС, чи вжив державний виконавець Саксаганського ВДВС передбачені законом дії для виконання судового рішення, зокрема, на підставі яких документів державний виконавець Саксаганського ВДВС Козленко А. О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та якими доказами це підтверджується.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Вважає постанову державного виконавця Саксаганського ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 09 вересня 2016 року, винесену після надходження матеріалів виконавчого провадження із Тернівського ВДВС, правомірною.
Звертає увагу на те, що відповідно до Закону України № 606-XIV "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла станом на 09 вересня 2016 року, заява стягувача про передачу матеріалів виконавчого провадження за територіальною належністю не вимагалась.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Жовтневого районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2013 року у справі № 2-2608/1
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики, прострочених відсотків за користування грошовими коштами та 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання,
а всього на суму 1 500 000,00 грн, затверджена мирова угода.
03 березня 2015 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 2-2608/11 видано виконавчий лист
№ 2/212/66/13.
За цим виконавчим листом неодноразово відкривались виконавчі провадження, однак ухвала Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2013 року у справі № 2-2608/1 виконана не була.
02 серпня 2016 року стягувач ОСОБА_2 подав до Тернівського ВДВС
м. Кривого Рогу ГТУЮ у Дніпропетровській області заяву про примусове виконання вказаного судового рішення.
Постановою державного виконавця Тернівського ВДВС м. Кривого Рогу
від 03 серпня 2016 року відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого листа від 26 лютого 2013 року № 2/212/66/13 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 1 500 000,00 грн у зв`язку з тим,
що боржник - ОСОБА_1, зареєстрована в Саксаганському районі м. Кривого Рогу.
03 серпня 2016 року зазначену постанову разом з виконавчим листом надіслано за належністю до Саксаганського ВДВС.
09 вересня 2016 року на підставі виконавчого листа № 2/212/66/13 державним виконавцем Саксаганського ВДВС Козленком А. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52159381.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У цій справі боржник ОСОБА_1 оскаржила постанову державного виконавця Саксаганського ВДВС Козленка А. О. про відкриття виконавчого провадження від 09 вересня 2016 року № 52159381, прийняту після передачі матеріалів виконавчого провадження з Тернівського ВДВС до Саксаганського ВДВС за місцем її реєстрації.
Вирішуючи питання про правомірність дій державного виконавця слід застосовувати положення Закону України "Про виконавче провадження"
№ 606-XIV в редакції, яка діяла станом на 09 вересня 2016 року, тобто в редакції 1999 року (далі - Закон № 606-XIV), оскільки Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, яким передбачалась передача виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю на підставі заяви стягувача, набрав чинності 05 жовтня 2016 року.
Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частин 5, 7, 8 статті 20 Закону № 606-XIV у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з`ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець
не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання
чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.
Спори про місце здійснення виконавчих дій між органами державної виконавчої служби не допускаються.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої
та апеляційної інстанцій про правомірність дій державного виконавця Саксаганського ВДВС щодо відкриття виконавчого провадження, оскільки державний виконавець Саксаганського ВДВС (на теперішній час - Саксаганський відділ державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро)) при надходженні від Тернівського ВДВС виконавчого листа від 26 лютого
2013 року № 2/212/66/13 про стягнення із ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_2 боргу в розмірі 1 500 000,00 грн. був зобов`язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.
Крім того слід зазначити, що відповідно до частини першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений
та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд
та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим
до виконання.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права
на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а обов`язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України) належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів
є недопустимим.
Верховний Суд наголошує, що добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) є однією з основоположних засад цивільного законодавства,
і це означає, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частиною третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи,
що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Статтею 15 ЦК України визначено об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане
з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи, що у справі, яка переглядається у цьому касаційному провадженні, виконавче провадження відкрите у 2016 році, однак фактичне виконання станом на час подання ОСОБА_1 цієї скарги так і не відбулось у зв`язку
з неодноразовим оскарженням ОСОБА_1 дій державних виконавців, що унеможливлювало здійснення виконавчих дій, до того ж заявник не довела,
у чому полягає порушене, невизнане або оспорення її права чи цивільного інтересу з огляду на те, вона є боржником у цій справі.
Проаналізувавши норми закону, якими регулюються спірні правовідносини, касаційний суд погоджується з висновками суду першої й апеляційної інстанцій про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 09 вересня 2016 року прийнята державним виконавцем Саксаганського ВДВС правомірно, без порушення положень Закону України "Про виконавче провадження"
у редакції, чинній на час її винесення.
Вказане свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому
не підлягає задоволенню.
Скасування правильного по суті і законного судового рішення з одних лише формальних підстав не допускається (частина друга статті 410 ЦПК України).
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.