Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 577/4889/19
провадження № 61-5670св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Конотопського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Громико Олена Валеріївна,
стягувач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21 листопада 2019 року в складі судді Буток Т. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Орлова І. В., Левченко Т. А., Собина О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Конотопського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області (далі - Конотопський МРВДВС ГТУЮ в Сумській області) Громико О. В.
Скарга обґрунтована тим, що постановою старшого державного виконавця Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області Громико О. В. від 23 лютого
2018 року накладено арешт на все належне скаржнику нерухоме майно для забезпечення виконання судового рішення за виконавчим документом
від 24 липня 2017 року № 2/577/694/17 про стягнення періодичних платежів. На підставі зазначеної вище постанови до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження № 24992479. Обтяжувачем визначено Конотопський МРВДВС ГТУЮ в Сумській області.
Скаржник вважав, що накладення арешту на майно боржника є винятковим заходом обмеження права власності фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням. Однак, ОСОБА_1 не мав заборгованості зі сплати періодичних платежів, грошові кошти сплачуються скаржником систематично і своєчасно. Більш того, за вказаними вище періодичними платежами скаржником здійснено двомісячну переплату в розмірі 3 500,00 грн. Тому, на думку скаржника, прийняті старшим державним виконавцем заходи у вигляді арешту майна втратили свою актуальність та є такими, що порушують його право власності на вільне розпорядження своїм майном.
Скаржник також звертав увагу на те, що 08 жовтня 2019 року він звернувся до Конотопського МРВДВС ГТУЮ у Сумській області із заявою про зняття арешту з належного йому нерухомого майна шляхом винесення відповідної постанови. Однак, старший державний виконавець залишив його заяву без задоволення.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області Громико О. В. щодо вирішення питання про зняття арешту з належного заявнику нерухомого майна за заявою, яка була надіслана державному виконавцю 08 жовтня 2019 року. Заявник також просив суд зобов`язати державного виконавця задовольнити заяву від 08 жовтня 2019 року і зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 .
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21 листопада 2019 року в задоволенні скарги відмовлено.
Суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1, оскільки дії державного виконавця щодо відмови у знятті арешту з майна боржника відповідали закону, були вчинені в межах повноважень державного виконавця і до порушення прав скаржника не призвели. Що стосується другої вимоги скаржника про зобов`язання державного виконавця задовольнити заяву від 08 жовтня 2019 року і зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1, то судом першої інстанції зазначено, що відповідно до постанов заступника начальника Конотопського МРВ ДВС ГТУЮ у Сумській області від 11 листопада 2019 року виконавчі провадження були завершені на підставі пункту 1 частини першої та статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", а відповідно до частини третьої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" арешт з майна боржника був знятий.
Постановою Сумського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяв про зняття арешту, посадова особа органу державної виконавчої служби правильно зазначила, що станом на 15 жовтня 2019 року інший спосіб подальшого забезпечення виконання рішень суду про стягнення із заявника аліментів на утримання дитини та дружини був відсутній.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу.
Касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Заявник зазначає, що суди безпідставно не задовольнили скаргу в частині визнання неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області Громико О. В. щодо вирішення питання про зняття арешту з належного заявнику нерухомого майна за заявою, яка була надіслана державному виконавцю 08 жовтня 2019 року. Оскільки станом на 08 жовтня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів була відсутня, натомість була наявна переплата.
Також заявник вказує на те, що суди помилково не закрили провадження в справі в частині його вимог про зобов`язання державного виконавця зняти арешт з майна боржника у зв`язку із зняттям державним виконавцем 11 листопада 2019 року арешту з майна ОСОБА_1 .
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У березні 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано судді-доповідачу Журавель В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано із Конотопського міськрайонного суду Сумської області матеріали зазначеної вище цивільної справи № 577/4889/19, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2020 року матеріали справи № 577/4889/19 надійшли до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.