Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 341/245/19
провадження № 61-215св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Карпат", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Карпати",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Карпат", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Карпати" на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2020 року у складі судді Юсип І. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Карпат" (далі - ТОВ "Мрія Карпат"), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Карпати" (далі - ТОВ "Мрія Фармінг Карпати"), про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 березня 2017 року вона є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,6249 га, що знаходиться на території Крилосівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області.
Дану земельну ділянку вона прийняла у спадок від ОСОБА_2, якій земельна ділянка належала на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 868023 від 01 листопада 2008 року.
За життя, а саме 25 травня 2010 року, ОСОБА_2 уклала з ТОВ "Мрія Карпат" договір оренди даної земельної ділянки строком до 25 травня 2020 року.
Позивач зазначала, що після оформлення на себе спадкових прав на вищевказану земельну ділянку вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою оплатити орендну плату за 2017-2018 роки, однак отримала відмову через те, що не уклала з ним договір оренди земельної ділянки ще на 10 років.
Враховуючи наведене просила суд: розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Мрія Карпат" на земельну ділянку площею 0,6249 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2621284800:02:001:0084, зареєстрований в Державному реєстрі земель 28 грудня 2011 року; стягнути з відповідача на її користь 1 966 грн орендної плати за 2017-2018 роки.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди землі, укладений 25 травня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Мрія Карпат" на земельну ділянку площею 0,6249 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2621284800:02:001:0084, зареєстрований в Державному реєстрі земель 28 грудня 2011 року.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Додатковим рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року резолютивну частину короткого та повного рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2020 року викладено у такій редакції:
Позов ОСОБА_1 до ТОВ "Мрія Карпат" про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати задовольнити частково.
Розірвати договір оренди землі, укладений 25 травня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Мрія Карпат" на земельну ділянку площею 0,6249 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2621284800:02:001:0084, зареєстрований в Державному реєстрі земель 28 грудня 2011 року.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за 2017-2018 роки відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Мрія Карпат" залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2020 року - без змін.
Задовольняючи позовні вимоги щодо розірвання договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач допускав систематичне порушення умов договору оренди щодо сплати орендної плати, а тому наявні підстави для розірвання такого договору.
Також суди зазначили, що та обставина, що відповідач під час розгляду справи сплатив позивачу суму заборгованості з орендної плати за 2017-2018 роки, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки встановлено факт систематичної несплати орендної плати з 2017 по 2018 рік включно, що відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України та умов договору є правовою підставою для розірвання договору.
Враховуючи те, що відповідач під час розгляду справи погасив заборгованість з орендної плати, суди відмовили у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Мрія Карпат".
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника ТОВ "Мрія Карпат" - ТОВ "Мрія Фармінг Карпати".
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Мрія Карпат", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17, провадження № 61-12745сво18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1, як спадкоємець земельно ділянки, переданої в оренду, з моменту набуття права власності на земельну ділянку у 2017 році не зверталась до орендаря у встановленому законом порядку з повідомленням про набуття права власності на земельну ділянку й з вимогою щодо виплати їй орендної плати. Лише у січні 2019 року вона повідомила орендаря про зміну власника земельної ділянки.
Після отримання вказаного повідомлення ТОВ "Мрія Карпат" здійснили виплату орендної плати за 2017-2018 роки.
Заявник вказує, що невиконання спадкоємцем покладеного законом обов`язку щодо повідомлення про перехід права власності на земельну ділянку є в розумінні положень статті 613 ЦК України простроченням кредитора.
Крім того, посилається на те, що відсутність у договорі оренди обов`язку перерахувати кошти на депозит нотаріуса, за умови, що в законі передбачено лише таке право, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору оренди, а лише тягне за собою виплату цих сум.
Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 868023 від 01 листопада 2008 року належала на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,6249 га, розташована на території Крилосівської сільської ради в урочищі Під Дібровою Галицького району Івано-Франківської області, кадастровий номер земельної ділянки 2621284800:02:001:0084.
25 травня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Мрія Карпат" було укладено договір оренди землі, згідно якого вищевказана земельна ділянка передана в оренду ТОВ "Мрія Карпат" (а. с. 45-46).
Відповідно до пунктів 9, 11 договору ТОВ "Мрія Карпат" зобов`язалось вносити орендну плату у формі та розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік. Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року.
Договір укладено на 10 років (пункт 8).
За змістом пункту 37 договору його дія може бути припинена шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізації юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору (пункт 40 договору).
Відповідно до пункту 41 договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Після смерті ОСОБА_2 орендовану земельну ділянку успадкувала ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 березня 2017 року (а. с. 7).
Реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відбулася 23 березня 2017 року (а. с. 8).
Орендна плата за 2017-2018 роки в розмірі 2 109 грн 04 коп. була сплачена ТОВ "Мрія Карпат" 02 квітня 2019 року (а. с. 98, 99).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково та визнаючи договір оренди земельної ділянки від 25 травня 2010 року розірваним, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідач систематично порушував умови договору щодо сплати орендної плати. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди вказували, що відповідачем доказів повідомлення позивача про можливість отримання орендної плати за договором оренди земельної ділянки, накопичення на депозитному рахунку нотаріуса (стаття 537 ЦК України), відкриття банківського рахунку на вимогу чи виконання в інший спосіб своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за вказаним договором не надано.
Колегія суддів не погоджується зі такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України "Про оренду землі", ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання договору.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
У пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.
Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.
Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.
Однак зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.
Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.
Відсутність у договорі обов`язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.
Частинами першою, третьою статті 148-1 ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.
Судами встановлено, що після смерті ОСОБА_2 орендовану земельну ділянку успадкувала ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 березня 2017 року.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто датою оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежувати можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини.
Реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відбулася 23 березня 2017 року.
З матеріалів справи вбачається, що лише у січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача у порядку, встановленому статтею 148-1 ЗК України.
З наведеного вбачається, що з дати відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1, на виконання положень статті 148-1 ЗК України, позивач повинна була повідомити відповідача про прийняття нею спадщини та про перехід до неї прав та обов`язків за договором оренди.
Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло права власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати орендної плати за укладеним до переходу права власності договором.
Оскільки вказаних дій позивачем зроблено не було, а у ТОВ "Мрія Карпат" була відсутня інформація про спадкоємця ОСОБА_2, до якого перейшли права та обов`язки орендодавця, відтак, відповідач з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати обов`язок щодо виплати орендної плати.
Таким чином, з урахуванням того, що орендодавець лише у 2019 році повідомила орендаря про те, що вона є власником наданої в оренду земельної ділянки, невиконання ТОВ "Мрія Карпат" свого обов`язку щодо внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитися як невиконання ним зобов`язання та свідчити про систематичність несплати орендної плати.
Схожий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18).
Крім того, з матеріалів вбачається, що ТОВ "Мрія Карпат" здійснювало спроби щодо сплати орендної плати 28 листопада 2017 року, 27 листопада 2018 року шляхом направлення ОСОБА_2 грошових переказів, але у зв`язку зі смертю останньої грошові перекази повернулись до відправника, що свідчить про відсутність наміру ухилитися від виконання обов`язків щодо сплати орендної плати.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідач допускав систематичне порушення умов договору оренди щодо сплати орендної сплати, а тому відсутні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки від 25 травня 2010 року.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені в достатньому для ухвалення рішення у справі обсязі, немає необхідності для встановлення нових обставин, збирання нових або здійснення переоцінки доказів, проте судами попередніх інстанцій було ухвалено судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тому колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та про скасування оскаржуваних судових рішень та ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.