Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 308/3695/17
провадження № 61-20069св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2, відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2018 року в складі судді Данко В. Й. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- зобов`язати ОСОБА_2 звільнити зайнятий ним садовий будинок у кооперативі "Лісівник" та земельну ділянку площею 0,0370 га, кадастровий номер 2124884801:03:001:0044, для ведення індивідуального садівництва на території Оноківської сільської ради, яка знаходяться за адресою: с. Оноківці Ужгородського району, садове товариство "Лісівник";
- зобов`язати ОСОБА_3 разом із її малолітніми дітьми звільнити зайнятий садовий будинок у кооперативі "Лісівник" та земельну ділянку площею 0.0370 га, кадастровий номер 2124884801:03:001:0044, для ведення індивідуального садівництва на території Оноківської сільскої ради, які знаходяться за адресою: с. Оноківці Ужгородського району, садове товариство "Лісівник";
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію моральної шкоди в сумі 50 000 грн;
- стягнути з ОСОБА_3 на її користь компенсацію моральної шкоди в сумі 50 000 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2007 року є власником садового будинку та земельної ділянки в кооперативі "Лісівник" у с. Оноківці Ужгородського району Закарпатської області, однак із липня 2016 року вона позбавлена можливості користування своїм майном, яким незаконно користуються ОСОБА_3 із двома неповнолітніми дітьми та ОСОБА_5 .
Оскільки на її вимогу негайно звільнити садовий будинок відповідачі не реагують, чим порушують її право власності, просила позов задовольнити.
У січні 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_4, у якому просив:
- визнати за ним, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на садовий будинок загальною площею 47,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер у РПВН:11036427, та на земельну ділянку площею 0,0370 га, кадастровий номер 2124884801:03:001:0044, що розташована на території Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області;
- визнати за ним право користування садовим будинком загальною площею 47,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер у РПВН:11036427, та земельною ділянкою площею 0,0370 га, кадастровий номер 2124884801:03:001:0044, що розташована на території Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області;
- стягнути на свою користь з відповідачів судовий збір у розмірі 794,80 грн та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 4 000 грн.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 є його прийомними батьками, з якими він проживав однією сім`єю та вів спільне господарство, займався поліпшенням стану будинку, проводив ремонтні роботи за кошти, виділені зі спільного бюджету сім`ї.
Вважає, що спірний садовий будинок і земельна ділянка є спільною сумісною власністю його, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, у зв`язку з чим просив його вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити зайнятий ним належний ОСОБА_1 садовий будинок у кооперативі "Лісівник" та земельну ділянку площею 0,0370 га, кадастровий номер 2124884801:03:001:0044 для ведення індивідуального садівництва на території Оноківської сільської ради, яка знаходиться за адресою: с. Оноківці, садове товариство "Лісівник".
Зобов`язано ОСОБА_3 разом із її малолітніми дітьми звільнити зайнятий нею належний ОСОБА_1 садовий будинок у кооперативі "Лісівник" та земельну ділянку площею 0,0370 га, кадастровий номер 2124884801:03:001:0044 для ведення індивідуального садівництва на території Оноківської сільської ради, яка знаходиться за адресою: с. Оноківці, садове товариство "Лісівник".
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Частково задовольняючи первісний позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не є членами сім`ї власника садового будинку, договору найму вказаного будинку між сторонами чи інших договорів, які б надавали відповідачам право користування спірними садовим будинком і земельною ділянкою, не укладалось, плату за користування житловим приміщенням останні не сплачують. Тобто, у відповідачів відсутні правові підстави для проживання у належному ОСОБА_1 садовому будинку.
При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив із того, що внаслідок неправомірних дій відповідачів позивачка, яка є пенсіонеркою і страждає на хронічні захворювання, зазнала душевних страждань і хвилювань як власник майна.
У задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції відмовив за недоведеністю, оскільки ОСОБА_2 не долучено належних доказів на підтвердження фактів як особистої участі у купівлі спірних садового будинку та земельної ділянки, так і участі в утриманні цього майна та проведенні ремонтних робіт.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 жовтня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року від представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - адвоката Шкорки І. М. надійшли касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційні скарги аргументовані тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
ОСОБА_2 на законних підставах з дозволу позивачки почав проживати у спірному садовому будинку, на момент вселення був сином ОСОБА_1 та ОСОБА_4, тобто членом сім`ї. За усною домовленістю що ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 нотаріальну довіреність на розпорядження та відчуження його частки в квартирі АДРЕСА_2, остання, натомість, пообіцяла переоформити на нього садовий будинок із землею та виплатити додатково 213 329,50 грн, проте домовленості не виконала.
Спірний будинок є єдиним житлом ОСОБА_2, іншого він не має.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
Представник ОСОБА_1 - адвокат Бачинська А. В. та ОСОБА_4. подали відзиви, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області справу № 308/3695/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права спільної сумісної власності та права користування житлом.
Зупинено виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року справу № 308/3695/17 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що у квітні 1988 року подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 усиновили ОСОБА_2 (до усиновлення - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який із травня 1988 року став із ними проживати як член сім`ї в квартирі АДРЕСА_2 .
На підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2007 року ОСОБА_1 придбала садовий будинок та земельну ділянку площею 0,0370 га, кадастровий номер 2124884801:03:001:0044 для ведення індивідуального садівництва на території Рноківської сільської ради у с. Оноківці, садове товариство "Лісівник".
Рішенням Хустського районного суду від 28 січня 2016 року у справі № 309/5238/15-ц за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування усиновлення позов задоволено, усиновлення повнолітньої особи ОСОБА_2 скасовано.
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідачі за первісним позовом, зокрема її прийомний син, усиновлення якого скасовано у судовому порядку, та ОСОБА_3 (проживає разом із ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу) проживають без реєстрації у садовому будинку, який розташований в садовому товаристві "Лісівник" урочище Оноківська дача на території Оноківської сільської ради та належить їй на праві власності, добровільно звільнити його відмовляються, у зв`язку з чим просила захистити її порушене право у судовому порядку шляхом зобов`язання останніх звільнити спірне майно.
Обґрунтовуючи підстави зустрічного позову, ОСОБА_2 зазначав, що спірний садовий будинок і земельна ділянка є його, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 спільною сумісною власністю, оскільки він проживав однією сім`єю з прийомними батьками, займався поліпшенням стану будинку, проводив ремонтні роботи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України).
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, пункт 47).
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.
Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що садовий будинок, який є предметом даного спору, перебуває у власності ОСОБА_1 з грудня 2007 року.
З жовтня 2007 року до березня 2014 року ОСОБА_2 проживав у будинку своєї дружини ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3, що він не заперечує як у своїй зустрічній заяві, так і у відзиві на первісний позов, а у 2014 році вселився до спірного садового будинку.
Звертаючись з позовом про зобов`язання ОСОБА_2 звільнити зайнятий ним садовий будинок, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач самовільно вселився до будинку, який проектувався та збудований, як дачний, з нежитлового в житловий не переводився та не є придатним для постійного проживання, згоди на його вселення вона не надавала, на час вселення до будинку вони разом не проживали, членом її сім`ї на час вселення відповідач не був. У подальшому без її згоди, як власника, ОСОБА_2 вселив до будинку також і ОСОБА_3 .
Колегія суддів Верховного Суду оцінила позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідачів звільнити спірний садовий будинок на предмет пропорційності переслідування легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції. Вважає, що виселення відповідачів відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що цей будинок не належить відповідачам на підставі права власності, вони ніколи не були зареєстровані в ньомута не є членами сім`ї власника, вселилися до будинку без його (власника) дозволу, між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, що, у тому числі, стало підставою звернення ОСОБА_1 до суду про скасування усиновлення ОСОБА_2 .
Суди під час розгляду справи встановили, що рішенням Хустського районного суду від 28 січня 2016 року у справі № 309/5238/15-ц за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування усиновлення позов задоволено, усиновлення повнолітньої особи ОСОБА_2 скасовано. Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по м. Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції доручено внести зміни у актовий запис від 13 березня 1984 року № 257 про народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом виключення у графі "відомості про батька" відомостей про усиновителя - ОСОБА_2, у графі "відомості про матір" виключити відомості по усиновлювачу - ОСОБА_1, при цьому у відповідних графах, в яких зазначаються відомості про батьків відновити попередні дані про його кровних батьків. Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції анулювано відновлений актовий запис про народження від 05 травня 1988 року № 7 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та актовий запис про усиновлення від 05 травня 1988 року № 2, складені відділом ДРАЦС Виноградівського району.
Під час розгляду справи № 309/5238/15-ц встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово влаштовував скандали, приходив у квартиру прийомних батьків та під час сварок погрожував розправою їх життю та здоров`ю.
Врахувавши, що права позивачки за первісним позовом порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права як власниці спірного будинку, гарантовані також статтею 1 першого Протоколу до Конвенції.
Установивши, що відповідачі ОСОБА_2 (за народженням ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_3 не є членами сім`ї власника садового будинку, договору найму вказаного будинку між сторонами чи інші, договори які б надавали відповідачам право користування спірним садовим будинком та земельною ділянкою, не укладалось, плату за користування житловим приміщенням останні не сплачують, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині вимог про зобов`язання їх звільнити спірне майно.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, які узгоджуються з матеріалами справи та встановленими обставинами.
Водночас, колегія суддів не може погодитися з висновками судів в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивачка за первісним позовом зазначала, що неправомірними діями відповідачів їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї, у перенесених нею хвилюваннях. Вказувала, що вона є пенсіонеркою, страждає на хронічні захворювання, її чоловік ОСОБА_4 є інвалідом ІІІ групи загального захворювання, пенсіонером за віком.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, стягуючи з відповідачів за первісним позовом моральну шкоду у розмірі 5 000 грн з кожного, дійшли висновку, що така шкода була заподіяна позивачці.
При цьому, суди не встановили усі складові елементи правопорушення, сукупність яких згідно закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду.
Отже, висновки судів про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими й такими, що не підлягають задоволенню.
Що стосується вимог зустрічного позову, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для їх задоволення, виходячи з такого.
Суди встановили, що відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2007 року є власником садового будинку, що розташований в садовому товаристві "Лісівник" урочище Оноківська дача на території Оноківської сільської ради та земельної ділянки площею 0,0370 га, що розташована на території Оноківської сільської ради, Ужгородського району Закарпатської області.
Відповідно до частини другої статті 355 ЦК України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно зі статтею 175 СК України майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову в частині визнання майна спільною сумісною власністю, дійшов вірного висновку про те, що останнім не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту особистої участі у купівлі садового будинку та на підтвердження участі в його утриманні та проведенні ремонтних робіт.
Твердження ОСОБА_2 про те, що рішення суду першої інстанції ухвалене неповноважним складом суду, оскільки судді Данко В. Й. був заявлений відвід, є безпідставними, оскільки заява представника ОСОБА_2 - адвоката Шкорки І. М. про відвід судді була розглянута з дотриманням норм процесуального законодавства.
Інші наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права в частині вирішення зустрічного позову, про що зазначають у касаційних скаргах заявники, зводяться до невірного тлумачення ним норм матеріального права та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.