Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 580/565/17
провадження № 61-19343св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 11 серпня 2020 року у складі судді Стеценка В. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виділ частки із складу спільної часткової власності.
Позов мотивовано тим, що їм на праві спільної часткової власності належить нежитлове приміщення, загальною площею 144,5 кв.м, яке розташоване на
АДРЕСА_1, а саме: ОСОБА_1 належить 23/100 частин приміщення, а ОСОБА_2 - 22/100 частин. Відповідачам
ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 належить по 11/100 частин вказаного приміщення кожній, а ОСОБА_6 є власницею 22/100 частин спірного нерухомого майна.
Оскільки з відповідачами не було досягнуто згоди щодо розпорядження та користування спільним майном, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили виділ частки із складу спільної часткової власності належні їм частки в натурі.
У червні 2018 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_6 в якому просили поділити нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, площею 102 кв.м у встановленому законодавством порядку між його титульними співвласниками відповідно до розміру їх часток у праві спільної часткової власності.
В подальшому, позивачі за зустрічним позовом звернулись до суду із уточненням позовної заяви і просили встановити порядок користування спірним нежитловим приміщенням та виділити їм в користування приміщення площею 35,6 кв.м., а відповідачам за зустрічним позовом виділити у користування приміщення загальною площею 66,4 кв.м., а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 11 серпня
2020 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виділ частки із складу спільної часткової власності задоволено.
Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно у володіння та користування 23/100 та 22/100 частини нежитлового приміщення загальною площею
116,9 кв.м. по АДРЕСА_1 згідно першого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1065 від 27 грудня 2017 року, а саме: частину приміщення "2" площею 33,4 кв.м. та приміщення "3" площею 12.5 кв.м., що складає 45/100 ідеальних частин.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 640,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого при поданні позову та 1 100,00 грн на відшкодування витрат на оплату експертизи № 1065 від 27 грудня 2017 року, а всього 1 740,00 грн, по
435,00 грн з кожного відповідача.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 640,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого при поданні позову, 1 100,00 грн на відшкодування витрат на оплату експертизи № 1065 від 27 грудня 2017 року, а всього 1 740,00 грн, по 435,00 грн з кожного відповідача.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_7, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про поділ нежитлового приміщення відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з можливості виділу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частини нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 відповідно до першого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1065 від 27 грудня
2017 року, оскільки спірне майно є спільною частковою власністю сторін.
Постановою Сумського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 11 серпня
2020 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення Лебединського районного суду Сумської області від 11 серпня 2020 року в частині позовних ОСОБА_1, ОСОБА_2 до
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виділ частки із складу спільної часткової власності, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо можливості виділу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частини нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 відповідно до першого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1065 від 27 грудня 2017 року.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 грудня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Лебединського районного суду Сумської області від 11 серпня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року в частині задоволення позовних вимог
ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виділ частки із складу спільної часткової власності та ухвалити в цій частині нове рішення, яким виділити ОСОБА_9 та ОСОБА_2 спільно у володіння та користування 23/100 та 22/100 частини нежитлового приміщення загальною площею 116,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 згідно другого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27 грудня 2017 року № 1065, а саме: приміщення "1" площею 35,6 кв.м., частину приміщення "2" площею 10,3 кв.м., що складає 45/100 ідеальних частин.
Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки про розгляд справи на 11 серпня 2020 року ОСОБА_1 не повідомляли, розгляд справи 11 серпня 2020 року відбувся без участі ОСОБА_10 .
Доводи інших учасників справи
01 березня 2021 року ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подали до Верзовного Суду відзив, у якому просять касаційну скаргу ОСОБА_10 залишити без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 11 серпня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Лебединського районного суду Сумської області.
19 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Згідно частини першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Згідно із положеннями статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
За правилами частини першої статті 130 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від
13 грудня 2011 року).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що на судове засідання, призначене на
11 серпня 2020 року, судом першої інстанції ОСОБА_10 судові повістки взагалі не направлялися.
Присутність у судовому засідання представника ОСОБА_10 - ОСОБА_12, не свідчить про те, що ОСОБА_12 діяла в інтересах ОСОБА_10, так як з матеріалів справи відомо, що довіреність від 21 березня 2017 року видана ОСОБА_10 на ім?я ОСОБА_12 втратила свою чинність 21 березня
2020 року.
Тобто на час розгляду справи 11 серпня 2020 року судом першої інстанції, ОСОБА_12 не мала повноважень здійснювати представництво ОСОБА_1 . Доказів про укладення між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 іншої довіреності або договору про надання правової допомоги, матеріали справи не містять.
Тобто матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що позивач ОСОБА_10 була належним чином повідомлена про розгляд судом справи
11 серпня 2020 року.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Аналіз змісту апеляційної скарги ОСОБА_10, свідчить, що в апеляційній скарзі вказувалося про неповідомлення судом першої інстанції її про дату, час і місце розгляду справи.
Проте суд апеляційної інстанції на пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України увагу не звернув.