Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 211/5281/16-ц
провадження № 61-15522св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Зубакової В. М., Барильської А. П., Бондар Я. М. від 25 червня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду із позовом до відповідачів про стягнення кредитної заборгованості.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DN80FI00000203, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 20 274,80 дол. США на строк до 25 листопада 2033 року зі сплатою відсотків за користування коштами. Цього ж дня, із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким поручитель несе солідарну відповідальність разом із позичальником. На порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України відповідачі зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконували, чим порушили умови кредитного договору, у зв`язку із чим станом на 20 жовтня 2016 року за позичальником рахується заборгованість за тілом кредиту в розмірі 14 085,03 дол. США, що еквівалентно 361 844,42 ГРН, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Довгинівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у червні 2011 року банк змінив строк виконання основного зобов`язання, то саме з цього часу у нього виникло право на позов, однак банк звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_1 у листопаді 2016 року, тобто поза межами позовної давності, передбаченої пунктом 4.5 кредитного договору (щодо збільшення позовної давності до 5 років), про застосування якої просив відповідач. Після зміни строку виконання зобов`язання (червень 2011 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення. Оскільки у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку із пропуском позовної давності, то у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_2 суд відмовив у зв`язку зі спливом позовної давності за основним зобов`язанням.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року задоволена апеляційна скарга АТ КБ "ПриватБанк". Рішення Довгинівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволений. Стягнута солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № DN80FI00000203 станом на 10 жовтня 2016 року в розмірі 14 084,03 дол. США, що еквівалентно 361 844,42 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що оскільки останній платіж за кредитом здійснив у грудні 2013 року, то позовна давність перервалася, тому висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду з указаним позовом є помилковими. Оскільки терміном повернення кредиту встановлено 25 жовтня 2033 року, то порука є чинною протягом п`яти років з цієї дати і кредитор вправі заявити свої вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитом до поручителя в межах цього строку, який є присічним. Оскільки позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів в обумовленому позивачем розмірі.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року та залишити в силі рішення Довгинівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник вимогу банку про дострокове повернення кредиту отримав у липні 2011 року, тому позовну давність слід відраховувати саме з цієї дати, а отже, звернувшись до суду з позовом 23 листопада 2016 року, банк пропустив позовну давність. Посилання позивача на сплату 20 грудня 2013 року 200 дол. США процентів не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, позивачем не доведено і надання суми кредиту, на умовах і розмірі, обумовлених у позові, оскільки доданий позивачем меморіальний ордер № 01 не містить жодної відмітки про проведення господарської операції, не підписаний та не завірений особами банку, а відповідних документів первинної бухгалтерської документації позивач не надав. Крім того, суд не застосував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Однак суд апеляційної інстанції стягнув нараховані проценти до 2016 року та не застосував позовну давність щодо кожного періодичного платежу окремо. Крім того, порука ОСОБА_2 на момент звернення позивача до суду вже була припинена, оскільки позивач не пред`явив позову до поручителя у шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов`язання, а суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 559 ЦК України, стягнувши з поручителя заборгованість солідарно з боржником.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 211/5281/16-ц з Довгинцівського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступити від висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16 шляхом його конкретизації.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року зазначену справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі відповідної колегії Касаційного цивільного суду з тих підстав, що у цій справі, та справі, яка розглядалася Верховним Судом України, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та фактичні обставини справи є різними.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 26 листопада 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DN80FI00000203, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 20 274,80 дол. США на строк до 25 листопада 2033 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 183,96 дол. США, для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, винагороди. Період сплати встановлений з 20 по 27 число кожного місяця.
Цього ж дня, 26 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № DN80FI00000203, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором.
Згідно з пунктом 12 договору поруки порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
17 червня 2011 року вих. № 30.1.0/2-559 АТ КБ "ПриватБанк" направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, яку останній не виконав.
ОСОБА_1 останній платіж здійснив у грудні 2013 року.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість за тілом кредиту за вказаним кредитним договором станом на 20 жовтня 2016 року становить 14 085,03 дол. США, що еквівалентно 361 844,42 грн, яку банк просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.
07 грудня 2018 року під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності.
У пункті 4.5 кредитного договору сторони погодили позовну давність 5 років.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статей 526, 530 зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк кредитор використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Тобто, у випадку пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, такими діями кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Позивач листом від 17 червня 2011 року за № 30.1.0.0/2 - 559 надіслав відповідачу ОСОБА_1 повідомлення з вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги та попереджено ОСОБА_1 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу або будь-яким іншим чином передбаченим законом або договором.
Отже АТ КБ "ПриватБанк" використав право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, як передбачено пунктом 2.3.3 кредитного договору, шляхом направлення вказаної вимоги.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Тобто, у разі зміни строку виконання основного зобов`язання у порядку частини другої статті 1050 ЦК України і встановлення нового кінцевого строку повернення кредиту, саме з цього часу у банка виникає право на позов щодо погашення заборгованості у цілому і від цього дня розпочинає перебіг визначена статтею 257 ЦК України позовна давність щодо відповідних вимог.
Разом із тим, статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що "відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою".
Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 сплачував платежі за кредитом, у тому числі відсотки та комісію, по грудень 2013 року включно, тобто в межах п`ятирічного строку позовної давності, дійшов висновку про те, що такі дії позичальника свідчать про переривання позовної давності.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18), від 11 липня 2018 року у справі № 366/1088/16-ц (провадження № 61-17516св18). Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.
Апеляційний суд не перевірив, чи вчиняв особисто боржник дії щодо погашення кредитного боргу після настання строку виконання основного зобов`язання, а саме щодо погашення ним частини кредитного боргу в грудні 2913 року або іншою особою за його дорученням, чи банк здійснив списання самостійно, зазначене є важливим для визначення переліку строку позовної давності та підстав вважати його таким, що переривався.
Разом із тим, апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявна письмова вимога-повідомлення банку до відповідача від 17 червня 2011 року про погашення заборгованості в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нараховані на день повернення кредиту в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором.
Відповідно до розрахунку банк продовжив нараховувати та просив стягнути заборгованість по процентах, у тому числі з направлення вимоги до часу звернення до суду з цим позовом, а апеляційний суд помилково вважав наявними підстави для їх задоволення у повному обсязі.
Також апеляційний суд не звернув увагу, що нарахування банком пені, передбаченої кредитним договором, після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України є неправомірним, оскільки права позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц.
З урахуванням вказаного, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про стягнення процентів за кредитом і пені в заявленому банком розмірі, оскільки не встановив усіх обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, зокрема суд не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором та з чого вона складається.