Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 760/19227/18
провадження № 61-21890св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Державна казначейська служба України,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року в складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) та просили стягнути на їх користь по 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди кожному за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Позов мотивований тим, що в провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області перебувала цивільна справа за позовом прокурора Радомишльського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області до Радомишльської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання незаконними рішень міської ради та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.
Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 березня 2013 року було накладено арешт на земельну ділянку на АДРЕСА_1 розміром 0, 10 га (державний акт серії ЖТ 2127-0534 від 30 листопада 2000 року), яка належить ОСОБА_2 ; земельну ділянку на АДРЕСА_2 розміром 0, 10 га (державний акт серії ЖТ 2127-0535 від 30 листопада 2000 року), яка належить ОСОБА_3 ; земельну ділянку на АДРЕСА_3 розміром 0,10 га (державний акт серії ЖТ 2127-0021 від 01 листопада 1995 року), яка належить ОСОБА_1 .
Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2013 року було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 березня 2013 року.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2013 року було відмовлено у задоволенні позову прокурора Радомишльського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області до Радомишльської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання незаконними рішень міської ради та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 січня 2014 року рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2013 року було залишено без змін.
Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2014 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Радомишльського районного суду від 12 березня 2013 року та ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 19 вересня 2013 року про накладення арешту на земельні ділянки, які належать ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Протягом розгляду вказаної справи вони намагалися продати належні їм земельні ділянки, на які в подальшому було накладено арешт, та у зв`язку з неможливістю реалізувати своє право власності вони втратили значну суму коштів та покупця.
Оскільки період накладення арешту на майно позивачів становив більше 10 місяців (з 12 березня 2013 року по 19 лютого 2014 року), з урахуванням обставин справи, неможливості реалізувати своє право власності протягом тривалого періоду часу вони зазнали моральних страждань внаслідок незаконних дій прокуратури і суду, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та додаткових зусиль для організації життя.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Соломʼянського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачі не довели незаконність дій прокуратури та суду, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв`язок між завданою їм шкодою та діями з боку прокуратури та суду. Крім того, позивачі не надали жодних доказів заподіяння їм моральної шкоди та не обґрунтували її розмір виходячи із засад розумності та справедливості.
Позивачі не надали докази на підтвердження оскарження в судовому порядку дій чи бездіяльності прокуратури Радомишльського району Житомирської області, в матеріалах справи відсутнє рішення суду про визнання неправомірними дій органів прокуратури щодо накладення арешту на майно позивачів, що є однією з обов`язкових підстав для відшкодування шкоди.
Факт повторного застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки та в подальшому їх скасування не свідчить про протиправність дій прокуратури і суду та завдання моральної шкоди позивачам.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Соломʼянського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року і постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначали, що згідно зі статтями 1, 5 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, притягнення як обвинуваченого, взяття і тримання під вартою, проведення під час розслідування чи судового розгляду справи обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Вони визнають, що мали на меті продати спірні земельні ділянки під час розгляду Радомишльським районним судом Житомирської області справи за позовом прокурора Радомишльського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області до Радомишльської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання незаконними рішень міської ради та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, та у зв`язку з неможливістю реалізувати своє право власності втратили значну суму грошових коштів та покупця.
Внаслідок тривалого розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, накладення арешту на належне їм нерухоме майно та поширення недостовірної інформації щодо них вони зазнали моральних страждань та у них виникло право на відшкодування моральної шкоди.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Соломʼянського районного суду м. Києва.
11 січня 2020 року справа № 760/19227/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що в провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області перебувала цивільна справа № 620/385/12 за позовом прокурора Радомишльського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області до Радомишльської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання незаконними рішень міської ради та визнання недійсним державних актів на право власності.
Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 березня 2013 року було задоволено заяву прокурора про забезпечення позову у даній цивільній справі та накладено арешт на земельні ділянки, які належать: ОСОБА_2 розміром 0, 10 га на АДРЕСА_2 (державний акт серії ЖТ 2127-0534 від 30 листопада 2000 року); ОСОБА_3 розміром 0,10 га на АДРЕСА_2 (державний акт серії ЖТ 2127-0535 від 30 листопада 2000 року); ОСОБА_1 розміром 0,10 га на АДРЕСА_3 (державний акт серії ЖТ 2127-0021 від 01 листопада 1995 року).
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2013 року відмовлено у задоволенні позову прокурора Радомишльського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області.
Ухвалою Радомишльського районного суду від 26 квітня 2013 року було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Радомишльського районного суду від 12 березня 2013 року.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 вересня 2013 року було повторно накладено арешт на вищевказані земельні ділянки, які належать ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 січня 2014 року рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2013 року залишено без змін.
Ухвалою Радомишльського районного суду від 19 лютого 2014 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Радомишльського районного суду від 12 березня 2013 року та ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 вересня 2013 року, у виді арешту на земельні ділянки, які належать ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначали, що період накладення арешту на належні їм на праві власності земельні ділянки склав більше 10 місяців, тому враховуючи обставини справи, тривалість судового розгляду, неможливість реалізувати своє право власності протягом значного періоду часу внаслідок накладення арешту на майно, вони зазнали моральних страждань внаслідок незаконних дій прокуратури і суду, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладати додаткові зусилля для організації життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження № 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61-11020св20).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що позивачі не довели заподіяння їм моральної шкоди внаслідок постановлення ухвал про забезпечення позову у цивільній справі шляхом накладення арешту на належні їм на праві власності земельні ділянки, а подальше скасування судом заходів забезпечення позову саме по собі не свідчить про заподіяння позивачам шкоди та наявність підстав для її відшкодування, суди дійшли обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні позову.
Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали докази спричинення їм душевних страждань внаслідок постановлення ухвал про забезпечення позову, наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням їх прав та наслідками, які спричинило це порушення.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їй надана належна оцінка судом апеляційної інстанції і вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 рокузалишити без змін.