Постанова суду № 712/12666/17 від 19.04.2021 про визнання недійсними договорів довічного утримання

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 712/12666/17

провадження № 61-7854св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа із самостійними вимогами- ОСОБА_3,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року в складі колегії суддів Вініченка Б. Б., Храпка В. Д., Бондаренка С. І.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів довічного утримання.

В обґрунтування позову вказував, що ОСОБА_4 належали на праві власності будинок та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 була самотньою людиною похилого віку зі слабким здоров`ям, їй необхідна була допомога в побутових справах. У всьому необхідному допомагав їй позивач, за власні кошти здійснював поточний і косметичний ремонт будинку, який належав ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. За життя вона склала заповіт на позивача. Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, він дізнався про наявність укладених ОСОБА_4 за життя договорів довічного утримання із ОСОБА_2 . Позивач уважає, що такі договори порушують його права спадкоємця за заповітом, у зв`язку з чим просив визнати недійсними договори довічного утримання, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ВРД № 306127 від 17 листопада 2010 року.

У січні 2018 року ОСОБА_3 подала позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів довічного утримання та витребування майна з чужого незаконного володіння, яку мотивувала тим, що 10 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами і земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказане нерухоме майно перейшло до ОСОБА_3, яка зареєструвала його у встановленому законом порядку.

Між нею та ОСОБА_4 досягнуто усної домовленості, що ОСОБА_4 буде й надалі проживати у будинку АДРЕСА_1 .

Вказує, що за договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки кошти у розмірі 81 000 грн за майно вона сплатила ОСОБА_4 повністю до підписання сторонами даних договорів, про що зазначено в їх тексті.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_4 вказані договори купівлі-продажу були розірвані та визнано за ОСОБА_4 право власності на це майно; ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2017 року зазначене заочне рішення від 12 жовтня 2009 року по справі № 2-4174/09 скасовано, справа призначена до розгляду в загальному порядку.

ОСОБА_3 стало відомо, що 17 листопада 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договори довічного утримання на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки рішення суду про розірвання договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 10 вересня 2005 року скасоване, тому договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки є дійсними з моменту їх укладення, і власником указаного майна є ОСОБА_3 .

У зв`язку з наведеним просила суд:

- визнати недійсними договори довічного утримання від 17 листопада 2010 року на житловий будинок та земельну ділянку, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на її користь житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 525 м2, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року позовну заяву ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що після складення заповіту на нього ОСОБА_4 розпорядилася своїм майном, уклавши договори довічного утримання, які є чинними, виконувалися, не розірвані на вимогу ОСОБА_4 за її життя, припиненні у зв`язку з її смертю, а тому права позивача не порушені.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення договорів довічного утримання були відсутні будь-які заборони відчуження житлового будинку та земельної ділянки, і це підтверджено витягами, наданими нотаріальною конторою 17 листопада 2010 року; ОСОБА_4 була власником нерухомого майна на законних підставах і мала право розпоряджатися ним на власний розсуд.

Стосовно позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції встановив, що договори довічного утримання за своєю правовою природою є відплатними, що до дає підстави вважати, що ОСОБА_2, доглядаючи за ОСОБА_4 з листопада 2010 року по вересень 2017 року, повністю виконувала їх умови як щодо утримання, харчування, догляду та необхідної допомоги, так і щодо матеріального забезпечення, тобто фактично відплатила кошти за майно, а тому підстав для витребування такого майна відповідно до статті 388 ЦК України немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково; рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалено в цій частині нове рішення, яким витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 525 м2, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за вказаною адресою; в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд встановив, що ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2017 року скасовано заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2009 року в справі 2-4179/09 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання договорів купівлі-продажу від 10 травня 2005 року та визнання права власності; ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2019 року закрито провадження у справі № 2-4179/09 у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 .

За таких обставин апеляційний суд зробив висновок, що договори купівлі-продажу спірного майна від 10 травня 2005 року є чинними, власником нерухомого майна є ОСОБА_3 ; оскільки майно вибуло з її володіння на підставі заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2009 року, в подальшому скасованого, тобто поза її волею, відповідно до статті 388 ЦК України вона вправі його витребовувати з чужого незаконного володіння.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року, просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права,і залишити в силі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2018 року; просить вирішити питання розподілу судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що на час укладення договорів довічного утримання власником спірного майна була ОСОБА_4, яка мала право розпоряджатися ним. Вказує, що ОСОБА_2 у повному обсязі виконала обов`язки щодо утримання ОСОБА_4, внаслідок смерті відчужувача договори довічного утримання припинили свою дію і вважаються виконаними у повному обсязі, що свідчить про добросовісне набуття права власності на майно, а тому підстави для його витребування відповідно до статті 388 ЦК України відсутні.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави вважати, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині позовних вимог ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, а в іншій частині в касаційному порядку не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

12 жовтня 2009 року заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси (справа №2-4174/09) за позовом ОСОБА_4 вказані договори розірвано у зв`язку з невиконанням їх умов, а саме не проведення оплати, та визнано право власності за ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними спорудами та прибудинкову земельну ділянку площею 525 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

17 листопада 2010 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_2 договори довічного утримання, за умовами яких передала у власність набувача ОСОБА_2 належний їй на праві приватної власності будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,525 м2, призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою, а набувач зобов`язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_4, надавати відчужувачу щомісячно матеріальне забезпечення (догляд), що оцінюється сторонами у сумі 2500 грн. Договори посвідчені нотаріусом та зареєстровані в реєстрі за № 5645 та 5647.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2017 року заочне рішення від 12 жовтня 2009 року скасоване, справа призначена до розгляду в загальному порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року у справі № 6-14бцс13 вказано, що відмовляючи у позові про витребування квартири суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що відповідач є добросовісним набувачем, вона набула квартиру у власність за відплатним договором від ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які мали право її відчужувати, адже були законними власниками цієї квартири, також купивши її в ОСОБА_14, а та набула квартиру у власність на підставі рішення апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2012 року, яке на час укладення зазначених вище договорів було чинним і було скасоване лише в подальшому, а саме 1 серпня 2012 року. Однак з таким висновком суду погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею".

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що "за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251 цсі 5). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що "метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника".

Суди встановили, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 641 від 16 березня 2000 року була власником будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

10 вересня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до умов яких ОСОБА_4 відчужила вказане майно ОСОБА_3

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2009 року у справі № 2-4174/09 скасовано ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2017 року.

За таких обставин правильним є висновок апеляційного суду, що у зв`язку зі скасуванням заочного рішення суду, яким розірвано укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договори купівлі-продажу від 10 вересня 2005 року, власником житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин і подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15, провадження № 14-242цс18).

Суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .

................

Перейти до повного тексту