Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 522/17024/17
провадження № 61-11372св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: Приморський РВ ДМС України в м. Одеса, публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соколов Олександр Євгенович, Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - державний реєстратор) Літвінова А. В. публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк" та/або банк), ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання протиправним і скасування рішення, витребування майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 грудня 2011 року ОСОБА_3 та ПАТ "Астра Банк" уклали кредитний договір № 150102021986014, згідно з яким банк надав йому кредит в розмірі 360 000 грн, зі строком повернення до
27 грудня 2016 року.
Цього ж дня на забезпечення зобов`язання за вказаним кредитним договором позивач та ПАТ "Астра Банк" уклали договір іпотеки, згідно з яким вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
11 лютого 2016 року державним реєстратором Літвіновим А. В. внесений запис про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Дельта Банк" щодо іпотечної квартири на підставі іпотечного договору від 27 грудня 2011 року № 1382.
При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за права власності за ПАТ "Дельта Банк" на спірне нерухоме майно, реєстрації зазначеного права відповідачами були порушені вимоги статей 35, 37 Закону України "Про іпотеку" щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки
в позасудовому порядку, банк набув у власність нерухоме майно, що
є предметом іпотеки без її згоди, вартість квартири значно перевищує розмір боргових зобов`язань за кредитним договором.
Державним реєстратором не перевірено перехід права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки та їх обсяг від ПАТ "Астра Банк" до
ПАТ "Дельта Банк", порушений порядок реєстрації права власності у зв`язку зі зміною суб`єкта такого права в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна, порушено вимоги частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо строку проведення державної реєстрації прав.
Посилаючись на те, що вона протиправно позбавлена права власності на квартиру та вимоги статті 388 ЦК України просила:
витребувати на її користь квартиру
АДРЕСА_1 у ОСОБА_2, який набув право власності на вказану квартиру не з її волі;
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Літвінова А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, права власності індексний номер 28299155 від 17 лютого 2016 року на квартиру
АДРЕСА_1 .
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами, в яких просив:
усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 та всіх мешканців
з вказаної квартири.
Зустрічний позов мотивовано тим, що вказану квартиру він набув у власність від ПАТ "Дельта Банк" за результатами відкритих електронних торгів (аукціону) на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого 07 лютого
2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. ОСОБА_1 перешкоджає йому в праві власності, квартиру не звільняє, при цьому іншим житлом вона забезпечена.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року
у складі судді Загороднюк В. І. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28299155 від 17 лютого 2016 року на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ "Дельта Банк".
Витребувано квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Стягнуто в рівних частках з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В. та ПАТ "Дельта Банк" на користь
ОСОБА_1 960,00 грн судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640,00 грн судових витрат.
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії відповідачів щодо іпотечного майна за відсутності застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в іпотечному договорі та окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про можливий спосіб звернення на іпотечне майно в позасудовому порядку шляхом визнання права власності на іпотечне майно; недоведеності іпотекодержателем факту надсилання повідомлення ОСОБА_1 про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору і факту отримання такої вимоги нею особисто; відсутності належного доказу про вартість іпотечного майна, значне перевищення вартості спірної квартири щодо суми заборгованості - є протиправними та незаконними, внаслідок яких права ОСОБА_1 порушені, іпотечне майно вибуло
з володіння позивача поза її волею, тому її позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості з врахуванням задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 811 грн понесених витрат на сплату судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" 1920 грн понесених витрат на сплату судового збору.
Постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 мотивована тим, що оспорюваний договір іпотеки від 27 грудня 2011 року містить іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, який задовольнив свої вимоги у встановленому договором іпотеки порядку. Перехід права вимоги до ПАТ "Дельта Банк" за кредитними та забезпечувальними договорами і набуття ним статусу кредитора проведено відповідно до вимог статей 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України. Реєстрацію права власності на предмет іпотеки проведено державним реєстратором
у відповідності з вимогами законодавства, спірна квартира вибула від
ОСОБА_4 на підставі іпотечного договору, права позивача не порушені.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 та відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аргументи учасників справи
У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: постанову апеляційного суду скасувати повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не дослідив усі докази та не надав їм належної оцінки, не навів мотивів, які б спростували висновки суду першої інстанції щодо: необхідності укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя згідно умов договору іпотеки; неналежної оцінки предмета іпотеки; подвійного стягнення іпотечного майна; факту надіслання та особистого отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушення; ненадання реєстратору документів про перехід прав за договорами кредиту та іпотеки до ПАТ "Дельта Банк", тому безпідставно та необґрунтовано відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Крім того, ОСОБА_1 посилається на частину другу статті 109 ЖК УРСР, яка установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.
Постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються в частині відмови
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк",
ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В.про визнання протиправним і скасування рішення та витребування майна, та в частинізадоволеної позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзиви мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції розглянуто справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі; зупинено виконання постанови апеляційного суду
в частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 25 грудня 2011 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Лічман І. М., набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .
27 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Астра Банк" укладено кредитний договір № 150102021986014, згідно з яким банк зобов`язався надати у кредит позичальнику грошові кошти в розмірі 360 000,00 грн, зі строком повернення до 27 грудня 2016 року.
На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 27 грудня 2011 року між ПАТ "Астра Банк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т. А., реєстровий номер 1382, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру
АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 5.7 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається: 1) за згодою сторін; 2) за виконавчим написом нотаріуса; 3) за рішенням суду; 4) в позасудовому порядку згідно з умовами договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель письмово повідомляє іпотекодавця,
з дотриманням вимог, установлених статтею 37 Закону України "Про іпотеку" або шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві та будь-яким способом в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеки". Іпотекодаржатель набуває у власність предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності
(т. 1 а. с. 31).
У пункті 7.5. вказаного договору іпотеки сторони погодили, що правові наслідки переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки регламентується договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який міститься в цьому іпотечному договорі.
02 грудня 2013 року між ПАТ "Астра Банк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимог відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначеним іпотечним договором, ПАТ "Астра Банк" передало (відступило) ПАТ "Дельта Банк" право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.
25 серпня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" на адресу боржника та поручителя ОСОБА_1 направив лист -вимогу № 31.4-08/9029/15, в якому інформував щодо порушення іпотетечного договору та наявність заборгованості за кредитним договором, повідомив про наслідки невиконання взятих на себе зобов`язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Це повідомлення ОСОБА_1 отримала 31 серпня 2015 року (а. с.187, 188 т. 1)
11 лютого 2016 року ПАТ "Дельта Банк" звернувся із заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу
Літвінова А. В.
Іпотекодержателем, зокрема, реєстратору був наданий звіт про оцінку спірної квартири станом на 10 лютого 2016 року, згідно з висновком якого вартість квартири АДРЕСА_1, що знаходиться
в іпотеці банку, становить 954 629,00 грн.
17 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28299155 від 17 лютого
2017 року, про державну реєстрацію на праві власності за ПАТ "Дельта Банк" вказаної квартири та внесений запис до реєстру прав про право власності: 13306563.
Як підставу виникнення права власності за ПАТ "Дельта Банк" визначено: іпотечний договір номер: 1382, виданий 27.12.2011 року приватним нотаріусом Одеського МНО Агакішевою Т.А.
07 лютого 2017 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу, згідно з яким власником квартири
АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 Кошти від продажу квартири в розмірі 867 757,76 грн зараховані на користь банку.
У частині першій статті 12 Закону України "Про іпотеку"визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку"у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У частині першій статті 35 Закону "Про іпотеку"визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі
№ 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зроблено висновок, що "за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону. Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові".
Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У частинах першій-третій статті 37 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження
в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зроблено висновок, що: "частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса".
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від
12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зроблено висновок, що "умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
… у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України "Про іпотеку" щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується
з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не
є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України "Про іпотеку" обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) вказано, що "суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною
і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки
у позасудовому порядку, правильно застосував норми матеріального права
і ухвалив законне та обґрунтоване рішення".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2018 року у справі № 766/13946/16-ц (провадження № 61-17792св18) зроблено висновок, що "вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що недодержання іпотекодержателем вимог статті 38 Закону щодо повідомлення іпотекодержателя про намір укласти договір продажу предмета іпотеки та відчуження такого майна за заниженою ціною є підставою відповідальності іпотекодержателя перед іпотекодавцем за відшкодування завданих збитків, а не підставою для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним,
а тому дійшли обґрунтованого висновку про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, у зв`язку із чим суди правильно відмовили у задоволенні позову. За таких обставин, доводи касаційної скарги про наявність підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним є необґрунтованими".
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апеляційний суд встановив, що договір іпотеки від 27 грудня 2011 року містить іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (розділ
5 договору іпотеки) та передбачає, що іпотекодаржатель набуває у власність предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності; до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами за договором купівлі-продажу прав вимог від 02 грудня 2013 року з ПАТ "Астра банк", укладеним відповідно до закону; 25 серпня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" на адресу боржника та поручителя ОСОБА_1 направив лист-вимогу
№ 31.4-08/9029/15, в якому інформував щодо порушення іпотечного договору та наявність заборгованості за кредитним договором, також повідомив про наслідки невиконання взятих на себе зобов`язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яка отримана ОСОБА_1 31 серпня 2015 року; іпотекодержателем був наданий реєстратору звіт про оцінку спірної квартири станом на 10 лютого 2016 року.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора та витребування майна.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За таких обставин у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня
2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), викладено висновок "що позивач, придбаваючи житло, знав про проживання в ньому відповідача - члена сім`ї колишнього власника цього житла, який є особою
з інвалідністю ІІ групи, іншого житла не має та набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з`ясував, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням, то апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про виселення відповідача, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України). Сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі
і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справа № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зроблено висновок, що "у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті
8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 754/14503/16-ц(провадження № 61-12738св19) зроблено висновок, що "загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При звернення стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині третій статті 109 ЖК УРСР процедури, в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги".
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B. V.
v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
За таких обставин апеляційний суд, вирішуючи зустрічний позов, не встановив дотриманням ОСОБА_2 вимог, передбачених у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині третій статті 109 ЖК УРСР, не оцінив баланс інтересів сторін та не звернув уваги на те, що виселення відповідача можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі
у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови
у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяженнятакого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем
у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1
є з ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 . З урахуванням викладеного, державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов А. В. є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до нього суду необхідно було відмовити саме із зазначеної підстави.