Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 438/1456/18
провадження № 61-2740св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Бориславська міська рада Львівської області,
третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького нотаріального округу Львівської області Петрів Віолетта Янівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Бориславської міської ради Львівської областіна рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого 2019 року у складі судді Слиша А. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня
2020 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт спільного проживання більше як п`ять років однією сім`єю ОСОБА_2 зі спадкодавцем, ОСОБА_3, до часу відкриття спадщини (до дня його смерті -
ІНФОРМАЦІЯ_1 ); визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері,
ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 18 грудня 2018 року, за заявою позивача ОСОБА_1 від 18 грудня 2018 року, позовну вимогу про визнання за ОСОБА_1, право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено без розгляду.
Позовну вимогу, про встановлення факту спільного проживання більше як п`ять років однією сім`єю ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3, до часу відкриття спадщини (до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) позивачка мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її матір, ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилась спадщина, яку вона прийняла, звернувшись 04 грудня 2015 року з відповідною заявою до приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Петрів В. Я.
Однак, 16 липня 2018 року приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Петрів В. Я. відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_2, а саме на квартиру АДРЕСА_1, яку, як вона вважала, мати успадкувала після смерті ОСОБА_3, проте за життя не оформила своїх спадкових прав. При цьому від приватного нотаріуса отримала роз`яснення, про те, що для оформлення спадкових прав у вигляді свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, потрібно звернутися до суду для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту, що ОСОБА_2 проживала разом з ОСОБА_3 однією сім`єю не менше п`яти років.
З метою належного захисту своїх законних прав та інтересів та з метою її подальшої реалізації права на спадкування нерухомого спадкового майна після смерті матері ОСОБА_2, а саме: право на успадкування житлової квартири АДРЕСА_1, звернулась до суду з позовною заявою до відповідача Бориславської міської ради Львівської області із вимогою про встановлення факту спільного проживання більше п`яти років однією сім`єю - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до дня його смерті.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого
2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору приватний нотаріус Дрогобицького нотаріального округу Львівської області Петрів В. Я., про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини задоволено.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем
ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю понад п`ять років, до часу відкриття спадщини.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Бориславської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі
704,80 грн.
Рішення суду мотивовано доведеністю факту постійного проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем - ОСОБА_3 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу Бориславської міської ради Львівської області залишено без задоволення.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу Бориславської міської ради Львівської області, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
07 лютого 2020 року Бориславська міська рада Львівської області через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого
2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що фактично, крім показань свідків, до матеріалів справи не долучено жодного письмового доказу (документу) який би міг підтвердити такі обставини, як спільне господарство, спільний побут чи спільне утримання житла комунальні платежі.
Доводи інших учасників справи
07 березня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу Бориславської міської ради Львівської області залишити без задоволення, а рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2020 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бориславського міського суду Львівської області.
Зупинено дію рішення Бориславського міського суду Львівської області
від 12 лютого 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 23 січня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
10 березня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Бориславської міської ради Львівської областіна рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня
2020 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого
2020 року.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ОСОБА_3 .
Спадкодавець ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 27 березня 2002 року Виконавчим комітетом Бориславської міської ради, згідно з розпорядженням від 27 березня 2002 року № 7997.
З 20 травня 2004 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано у квартирі
АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_2 постійно проживала сама у квартирі АДРЕСА_1, і лише місяць перед своєю смертю через стан здоров`я переїхала проживати до доньки у квартиру за адресою: АДРЕСА_2, в якій тоді проживала і була зареєстрована позивач.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю без офіційно зареєстрованого шлюбу з кінця 1988 року до дня його смерті.
Факт постійного проживання ОСОБА_2 і спадкодавця ОСОБА_3 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини підтвердили допитані у судовому засіданні свідки, які показали, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, спільно сплачували комунальні платежі. ОСОБА_2 за власний, рахунок займалася організацією поховання ОСОБА_3, оскільки інших близьких родичів у нього не було.
16 липня 2018 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Петрів В. Я. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_2, а саме на квартиру АДРЕСА_1, яку, як вважає, вона успадкувала після смерті ОСОБА_3, проте за життя не оформила своїх спадкових прав.
При цьому від приватного нотаріуса отримала роз`яснення, про те, що для оформлення спадкових прав у вигляді свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, потрібно звернутися до суду для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту, що ОСОБА_2 проживала разом з ОСОБА_3 однією сім`єю не менше п`яти років.
Свідоцтво про право на спадщину нотаріусом не видане.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України ).
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Установивши, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час їх спільного проживання склалися усталені стосунки, що притаманні сім`ї, що вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також мали взаємні права та обов`язки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).