Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 295/13985/18
провадження № 61-2123св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Рогальська Раїса Іванівна, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду міста Житомира
від 22 березня 2019 року у складі судді Перекупки І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., трояновської Г. С., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Рогальська Р. І., ОСОБА_3, про розірвання договору довічного утримання.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 15 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Р. І. та зареєстровано в реєстрі за № 4554.
За умовами укладеного договору позивач передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з однієї жилої кімнати та службових приміщень загальною площею 31,52 кв.м., в тому числі жилою площею 17,7 кв.м.
У відповідності до пунктів 5, 6 договору ОСОБА_2 зобов`язувалася довічно повністю утримувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3, забезпечуючи їх харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою та зберегти в їх безкоштовному користуванні вказану квартиру. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) визначена сторонами в 300,00 (триста) гривень щомісячно.
Договір довічного утримання було укладено у зв`язку з тим, що позивач є одинокою, хворою людиною похилого віку та потребує сторонньої допомоги. Однак, після укладення договору довічного утримання відповідач жодного разу не здійснювала оплату матеріального забезпечення, а зараз взагалі не навідується. Протягом всього часу дії договору довічного утримання ОСОБА_2 не забезпечувала позивача харчуванням, доглядом та необхідною допомогою.
ОСОБА_1 просив розірвати договір довічного утримання укладений 15 грудня 2008 року між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Р. І. та зареєстрований в реєстрі за № 4554; застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання та повернути ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 31,52 кв.м., в тому числі жилою площею 17,7 кв.м., визнавши за ним право власності на вказану квартиру та скасувавши обтяження на нерухоме майно; стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 22 березня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Розірвано договір довічного утримання, укладений 15 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Р. І. та зареєстрований в реєстрі за
№ 4554.
Скасовано обтяження на нерухоме майно та повернуто ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1, загальною площею 31,52 кв.м., в тому числі жилою площею 17,7 кв.м., визнавши за ним право власності на вказану квартиру.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 409,60 грн.
Вирішуючи спір та задовольняючи вимоги позивача про розірвання договору довічного утримання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач
ОСОБА_2 в повному обсязі не виконувала умови договору.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 22 березня 2019 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну квартиру, апеляційний суд виходив із того, що визнаючи за позивачем право власності на спірну квартиру, суд позбавив ОСОБА_3 в подальшому оспорювати своє право спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру. Крім того, апеляційний суд вказав, що таке визнання є зайвим, оскільки права позивача відновлені судом в межах вимоги про застосування наслідків розірвання договору та повернення квартири позивачеві. Апеляційним судом зазначено, що з?ясування питання щодо спільної сумісної власності подружжя в межах розгляду даної справи виходить за межі вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 січня 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Богунського районного суду міста Житомира від 22 березня 2019 року повністю, скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від
24 грудня 2019 року в частині залишення рішення районного суду без змін; змінити мотиваційну частину постанови Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року відповідно до правових висновків Верховного Суду щодо обов?язковості застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно набуте під час шлюбу.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення про розірвання договору про довічне утримання від 15 листопада 2008 року, суд першої інстанції незаконно та без будь-якого обґрунтування порушив права ОСОБА_3, оскільки не врахував її майнові права на квартиру, яка є предметом договору, та яка до укладення договору із відповідачем, належала подружжя на праві спільної сумісної власності. Внаслідок чого, при розірванні договору судом, ОСОБА_3 була необґрунтовано позбавлена утримання на підставі договору довічного утримання від 15 листопада 2008 року, при цьому, як попередній співвласник майна, вона не заявляла позовних вимог до набувача майна про розірвання договору. Судами не враховано позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Богунського районного суду міста Житомира.
16 березня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира
від 22 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 24 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до
08 лютого 2020 року.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу
Рогальською Р. І. та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 4554 (а. с. 11-12).
ОСОБА_2 є донькою позивача.
Відповідно до пункту 1 договору, відчужувач передає у власність набувача, а набувач приймає квартиру
АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 2 договору, набувач квартири приймає участь, у відповідності до площі, що займає, у відшкодуванні витрат, пов`язаних з технічним обслуговуванням та ремонтом, в тому числі капітальним, всього будинку, утримання прибудинкової території.
Відповідно до пункту 3 договору, оцінка відчужуваної квартири встановлена сторонами в 23 363,00 грн.
Згідно з пунктом 5 договору, ОСОБА_2, зобов`язується довічно повністю утримувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3, забезпечувати їх харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, зберігши в їх безкоштовному користуванні вказану квартиру.
Відповідно до пункту 6 договору, вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) визначена сторонами в
300,00 грн щомісячно.
20 вересня 2018 року позивач направив відповідачці пропозицію щодо досудового врегулювання спору, де зазначено, що протягом всього часу дії договору довічного утримання відповідачка не забезпечувала останнього харчуванням, доглядом та необхідною допомогою. Він самостійно забезпечує себе продуктами харчування, оплачує комунальні послуги, тому змушений звернутися до суду про розірвання договору довічного утримання (а. с. 13).