ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/608/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - Заверюхи В. О. (адвокат),
третьої особи - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма "АЛІС"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 (суддя Нечай О. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (судді: Коробенко Г. П. - головуючий, Чорногуз М. Г., Агрикова О. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма "АЛІС"
до 1. Одеської обласної державної адміністрації, 2. Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Міністерство інфраструктури України,
про визнання права власності на земельну ділянку та витребування її із незаконного володіння.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма "АЛІС" (далі - Товариство) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеська ОДА) та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" (Порт), в якій просить:
- визнати за Товариством право власності на земельну ділянку площею 3,5716 га, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада (далі - земельна ділянка);
- витребувати з незаконного володіння Порту спірну земельну ділянку.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995 № 89-ХХІІ Товариство набуло у власність земельну ділянку колективної форми власності площею 51,15 га, яку використовує для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва; натомість Одеська ОДА оспорює право власності позивача та, на думку позивача, Одеською ОДА у протиправний спосіб видано розпорядження від 28.07.2004 № 589/А-2004, яким земельну ділянку вилучено із земель позивача та на підставі якого право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за державою. Заволодівши у незаконний спосіб земельною ділянкою, Одеська ОДА передала її у користування Порту, який фактично володіє частиною спірної земельної ділянки без відповідної правової підстави, оскільки законний її власник (позивач) у користування Порту спірну земельну ділянку не передавав.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2020, залишеним без зміни постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Судові рішення мотивовано тим, що позивач не довів порушення відповідачами його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки позивачем було надано згоду на виділення земельної ділянки Порту. При цьому, судами встановлено, що Одеська ОДА, як орган місцевого самоврядування, користуючись своїми дискреційними повноваженнями, діяв в межах чинного законодавства на момент надання у постійне користування Порту спірної земельної ділянки; право постійного користування Портом спірною земельною ділянкою було набуто на законних підставах зі згоди позивача без жодних порушень чинного на момент виникнення правовідносин законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 7 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у подібних правовідносинах.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Порт у відзиві на касаційну скаргу Товариства просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
Розгляд справи
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 916/608/19 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 27.04.2021.
9. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 20.04.2021 у зв`язку з відпусткою судді Зуєва В. А. та запланованою відпусткою судді Дроботової Т. Б. визначено у справі № 916/608/19 колегію суддів у складі: Чумак Ю.Я. - головуючий, Багай Н. О., Уркевич В. Ю.
10. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.04.2021 у зв`язку з перебуванням судді Уркевича В.Ю. на лікарняному визначено у справі № 916/608/19 колегію суддів у складі: Чумак Ю.Я. - головуючий, Багай Н. О., Случ О. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11. На підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995 № 89-ХХІІ Товариству було видано Державний акт на право колективної власності на землю (51,15 гектарів) для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва, у тому числі спірна земельна ділянка.
12. Розпорядженням Одеської ОДА "Про вилучення та надання у постійне користування земельних ділянок для несільськогосподарських потреб на території Комінтернівського району" від 28.07.2004 № 589/А-2004 було затверджено проект відведення земельних ділянок Порту, зокрема, із земель Товариства (3,6088 га ріллі).
13. Пунктом 3.2 зазначеного розпорядження Порт зобов`язано відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 584,193 тис. грн відповідно до чинного на той момент законодавства.
14. На підставі звернення Порту до Одеської обласної ради і листа останньої від 22.06.2001 № 51/р-37-438/186, головою Комінтернівської районної ради 17.07.2001 відповідно до статті 34 ЗК України (чинного на момент вилучення (викупу) спірної земельної ділянки) прийнято розпорядження № 155/01-РР про створення комісії з вибору земельних ділянок на території Візирської, Сичавської сільських рад та Ново-Білярської селищної ради Порту під будівництво виробничих об`єктів.
15. Відповідно до Акта вибору земельних ділянок Порту під будівництво виробничих об`єктів від 25.07.2001 та викопіювання із плану меж Візирської сільської ради, вибрана земельна ділянка № 1 площею 3,61 га, яка належала Товариству на праві колективної власності, відповідає усім необхідним нормам і може бути передана у постійне користування Порту для будівництва і реконструкції лінійних споруд до виробничих об`єктів.
16. Згідно з витягом з протоколу від 11.08.2001 № 3 загальних зборів членів Товариства було розглянуто лист Порту та постановлено погодитись з відведенням Порту земельної ділянки площею 3,61 га із земель колективної власності Товариства, які не підлягають розпаюванню при умові оплати її вартості на договірних умовах між Портом та Товариством.
17. Листом від 12.08.2001 Товариство просило перерахувати Порт на розрахунковий рахунок Товариства суму матеріальних збитків.
18. Листом від 31.05.2011 № 01/05 позивач звернувся до Порту з вимогою сплатити грошову компенсацію за земельну ділянку загальною площею 3,61 га, яка була вилучена у Товариства на підставі розпорядження Одеської ОДА від 28.07.2004 № 589/А-2004.
19. У відповідь на зазначену вимогу, Порт листом від 10.06.2011 № 5084/01/145/11 повідомив позивачеві, що на підставі виставленого ним рахунку підприємством були відшкодовані Товариству втрати сільськогосподарського виробництва у сумі 34 650,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 28.08.2001 № 7594.
20. 12.09.2011 розпорядженням Одеської ОДА "Про внесення змін до розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 28 липня 2004 року №589/А-2004" №732/А-2011 було внесено зміни, зокрема у пункті 2 розпорядження щодо площі земельної ділянки, цифри "3,6088" замінено цифрами "3,5716".
21. 14.12.2011 відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області видано на ім`я Порту Державний акт на право постійного користування земельного ділянкою (серія та номер: ЯЯ 206290).
22. 21.02.2014 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про що було внесено відповідний запис до Державного реєстру прав.
Позиція Верховного Суду
23. Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
25. Як встановлено господарськими судами і вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995 № 89-ХХІІ Товариству було видано Державний акт на право колективної власності на землю (51,15 гектарів) для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва, у тому числі спірна земельна ділянка.
Між Товариством і Портом тривали перемовини, спрямовані на вилучення у позивача та надання у постійне користування відповідачеві-2 земельної ділянки для несільськогосподарських потреб.
26. Проте процедура, що тривала, не була завершена до втрати чинності ЗК України від 18.12.1990 № 561-ХП.
01.01.2002 набув чинності новий ЗК України (від 25.10.2001 № 2768-ІІІ).
Відповідно до пункту 7 Розділу X Перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Зміст пункту 7 Розділу X Перехідних положень ЗК України гарантує чинність прав, які виникли на підставі закону, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, право власності на землю, яке виникло у позивача до набрання чинності ЗК України - 01.01.2002, збереглося у нього після цієї дати.
26. Пунктом 4 Розділу X Перехідних положень ЗК України встановлено, що матеріали погодження питань, пов`язаних з вилученням (викупом) земель, щодо яких на момент введення в дію цього Кодексу не прийнято відповідних рішень, підлягають розгляду відповідно до цього Кодексу.
27. 28.07.2004, тобто на час дії ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, відповідач-1 прийняв розпорядження № 589/А-2004 "Про вилучення та надання у постійне користування земельних ділянок для несільськогосподарських потреб на території Комінтернівського району", яким було затверджено проект відведення земельних ділянок відповідачу-2 і вилучено із земель позивача 3,6088 га ріллі та надано цю земельну ділянку Порту у постійне користування під будівництво виробничих об`єктів.
28. Зазначене розпорядження відповідачем-1 видано на підставі статей 92 (право постійного користування земельною ділянкою), 122 (повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування), 123 (порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування), 125 (виникнення права на земельну ділянку), 126 (оформлення речових прав на земельну ділянку), 149 (порядок вилучення земельних ділянок), 209 (використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва) та пункту 12 розділу X Перехідних положень ЗК України.
29. Водночас, статтею 149 ЗК України визначено порядок вилучення земельних ділянок наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності та передбачено, що такі земельні ділянки можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом, однак позивач є не користувачем, а власником вилученої земельної ділянки, у зв`язку з чим зазначена норма застосуванню не підлягала.
30. Разом з тим перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку з 01.01.2002 визначений у статті 140 ЗК України (від 25.10.2001 № 2768-ІІІ) і є вичерпним: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
31. З 01.01.2002 орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку лише з підстав, передбачених статтею 140 ЗК України.
32. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (стаття 142 ЗК України у редакції, чинній на час видання Одеською ОДА розпорядження від 28.07.2004).
33. Отже, помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на положення статті 34 ЗК України (від 18.12.1990 № 561-XII), оскільки вилучення земельної ділянки із власності позивача відбулося на підставі розпорядження від 28.07.2004.
34. За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо надання позивачем згоди на вилучення із його власності спірної земельної ділянки є передчасним, оскільки судами попередніх інстанцій не з`ясовано чи укладали органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування угоду про передачу права власності на земельну ділянку з її власником, яка підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
35. Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі на обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 7 Розділу X Перехідних положень ЗК України у подібних правовідносинах, Суд вважає за необхідне зазначити таке.
36. З урахуванням системного аналізу змісту пункту 7 Розділу X Перехідних положень ЗК України колегія суддів дійшла висновку, що зазначену норму у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "право власності на землю, яке виникло у суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01.01.2002, збереглося у нього після цієї дати".
Таким чином, підтверджено посилання скаржника про те, що в нього з набуттям чинності ЗК України (01.01.2002) у новій редакції, зберіглося право власності на землю, виділену згідно з державним актом.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права (пункту 4 Розділу X Перехідних положень ЗК України у редакції від 25.10.2001 № 2768-ІІІ) у подібних правовідносинах.
37. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке, у свою чергу, повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних, допустимих і достовірних доказів у конкретній справі.
38. З огляду на викладене висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними.
39. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
40. Під час нового розгляду справи суду необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.