ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/2787/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання Забеліної О.О.,
представників учасників справи:
позивача: Бондар О.В.,
відповідача: Скокін Л.Л.,
третьої особи-1: Ремінська С.П.,
третьої особи-2: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021
(головуючий - Пашкіна С.А., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)
та рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2020
(головуючий - Христенко О.О., судді Янюк О.С., Подоляк Ю.В.)
у справі №911/2787/18 Господарського суду Київської області
за позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"
до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державної авіаційної служби України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства інфраструктури України
про стягнення 876 601 680,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку з відпусткою судді Бакуліної С.В. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.04.2021, який наявний у матеріалах справи.
Короткий зміст позовних вимог
2. Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - Відповідач) про стягнення 876601680,00 грн збитків в якості відшкодування шкоди, завданої невиконанням обов`язків суб`єкта природної монополії - провайдера аеронавігаційних послуг, щодо формування цін на аеронавігаційні послуги в 2016-2017 роках.
3. Позов мотивований тим, що невиконання Відповідачем своїх обов`язків із формування цін (плати) на аеронавігаційні послуги в 2016-2017 роках призвело до покладення на Позивача надмірного тягаря витрат за аеронавігаційне обслуговування, які не були потрібні для забезпечення безпечного, ефективного і регулярного повітряного руху, шляхом включення до аеронавігаційної плати суми прибутку та сум витрат, не пов`язаних із аеронавігацією, що суперечить статтям 23, 24, 36 Повітряного кодексу України та є заподіянням шкоди Позивачеві в розмірі 876601680,00 грн (у тому числі 428933400,00 грн збитків, розрахованих виходячи з розміру протиправно сформованого Відповідачем прибутку, 447668280,00 грн мінімального розміру збитків, розрахованого у зв`язку з нецільовими витратами Відповідача).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду Київської області від 11.03.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021, у задоволенні позову відмовлено.
5. Судові рішення мотивовані тим, що регулювання цін (тарифів) на аеронавігаційні послуги, які надає Відповідач, покладене на державні органи, що регулюють діяльність зазначеного суб`єкта природної монополії. Водночас Відповідач як провайдер послуг з аеронавігаційного обслуговування є лише учасником формування тарифів на послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України. Ставки плати за відповідні послуги, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 15.09.2010 №669, який був чиним протягом 2016-2017 років та Позивачем не оскаржений. Також суди дійшли висновку, що Позивач не довів використання відповідачем у 2016-2017 роках коштів цільових зборів за аеронавігаційне обслуговування для фінансування витрат, які не стосуються аеронавігаційної діяльності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
6. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
7. Касаційна скарга мотивована наявністю підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
8. Позивач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 36 Повітряного кодексу України у питанні визначення особи, зобов`язаної розраховувати одиничні ставки плати та формувати вартісну основу плати за аеронавігаційне обслуговування так, щоб стягувати з користувачів повітряного простору не більше і не менше коштів, необхідних для покриття витрат, як це передбачено зазначеною статтею Кодексу та пунктом 4.1.2 документу Євроконтролю №07.60.01 "Принципи визначення вартісної основи для маршрутних зборів та обчислення одиничних ставок". При цьому Позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у спірних правовідносинах, а також недослідження судами наявних у справі доказів, які також покладали на Відповідача обов`язок із формування вартісної основи плати за аеронавігаційне обслуговування.
9. Позивач вважає, що положенням статті 36 Повітряного кодексу України суперечать висновки судів про можливість отримання прибутку за рахунок плати за аеронавігаційне обслуговування, а також щодо нецільових витрат Відповідача, які не пов`язані з аеронавігаційним обслуговуванням.
10. Позивач доводить порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, через: невизначення судами обставин, які підлягають встановленню, та порядку розгляду справи; недотримання вимог пропорційності; необґрунтоване відхилення судами клопотань та заяв учасників справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (клопотань Позивача про витребування від Відповідача додаткових доказів, про призначення експертизи, про прийняття висновку судового експерта, про відкладення розгляду справи).
11. На думку Позивача, суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 129 Конституції України щодо права на апеляційний розгляд та справедливий суд, адже не забезпечив реальний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.
12. Крім того, Позивач зазначає про неправильне застосування судами положень статті 1166 Цивільного кодексу України з огляду на відсутність зазначення, які саме елементи складу цивільного правопорушення не доведені в цій справі.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
13. Державна авіаційна служба України (далі - Третя особа-1) надала пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Позивача. Третя особа-1 вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими.
14. Зокрема, Третя особа-1 зазначає, що національним законодавством та нормами Міжнародної організації цивільної авіації не тільки не заборонено Відповідачеві отримувати прибуток за надання аеронавігаційних послуг, а навпаки наголошується на важливості отримання прибутку провайдерами аеронавігаційного обслуговування для подальшої модернізації аеронавігаційної інфраструктури та забезпечення безпечного і безперебійного обслуговування користувачів повітряного простору. На думку Третьої особи-1, Позивач не довів наявність збитків у розумінні вимог статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України в межах спірних правовідносин.
15. Міністерство інфраструктури України (далі - Третя особа-2) подало заяву щодо касаційної скарги Позивача, в якій просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Третя особа-2 вважає вимоги касаційної скарги необґрунтованими та безпідставними, такими, що не підлягають задоволенню.
16. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
17. Відповідач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій в межах наданих їм повноважень забезпечили дотримання принципу змагальності, а судові рішення прийняті з урахуванням усієї сукупності наявних у справі доказів та правил і критеріїв, визначених Господарським процесуальним кодексом України.
18. Зокрема, Відповідач зазначає, що згідно з нормами міжнародного законодавства обов`язок із формування розміру плати за аеронавігаційне обслуговування та встановлення тарифів покладається на національні наглядові та регулюючі органи, тоді як законодавством України чітко визначено, що зазначений обов`язок покладено на Міністерство інфраструктури України, а не Відповідача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
19. Згідно з інформацією з офіційного сайту Антимонопольного комітету України Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є суб`єктом природної монополії.
20. 1 січня 2016 року між Відповідачем (виконавець) та Позивачем (замовник) укладений Договір №6/2-16 (далі - Договір) про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування, за умовами якого Позивач замовляє і зобов`язується оплатити, а Відповідач у порядку та на умовах, визначених цим Договором, бере зобов`язання надавати Позивачу послуги з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден (п. 1.1 Договору).
21. Відповідно до п. 3.1 Договору розмір плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) визначено чинним законодавством України та публікується в АІР України, яка додатково включає також плату за послуги згідно з п. 2.1.2 Договору.
22. На підставі Договору Відповідач протягом 2016-2017 років надав Позивачеві послуги з аеронавігаційного обслуговування, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання аеронавігаційних послуг за січень 2016 року -грудень 2017 року на загальну суму 1716417810,49 грн.
23. Вказані послуги, надані за Договором, оплачені Позивачем, що підтверджується копіями платіжних доручень та виписок з банківських рахунків та не заперечується сторонами.
24. Обчислюючи розмір спірних у справі збитків, Позивач виходив із неправомірного, на його думку, перевищення доходів над витратами, які були фактично понесені Відповідачем, тобто у межах розміру прибутку, який був сформований відповідачем за рахунок коштів плати за аеронавігаційне обслуговування, пропорційно до частки коштів від позивача, що припадає на формування такого прибутку (428933400,00 грн збитків), та неправомірним фінансуванням відповідачем у 2016-2017 роках втрат, які не стосувались аеронавігаційної діяльності (нецільові витрати), але були ним понесені за рахунок коштів плати за аеронавігаційне обслуговування, пропорційно до частки коштів Позивача, що припадає на фінансування таких витрат (447668280,00 грн збитків).
Позиція Верховного Суду
25. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
26. Суд не приймає до уваги доводи Позивача, які зводяться виключно до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і не стосуються неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, пунктами 3, 4 наведеної норми, на які посилається Позивач.
27. Зокрема, Суд вважає безпідставним твердження Позивача про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 1166 Цивільного кодексу України, адже вони не стосуються неправильного тлумачення судами закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, а по суті зводяться до незгоди Позивача з висновком судів щодо відсутності складу цивільного правопорушення у спірних правовідносинах. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд також не вбачає, що суди першої та апеляційної інстанцій припустились неправильного тлумачення зазначеної норми Кодексу чи помилкового її застосування.
28. Так, відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
29. Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України передбачене право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування, а також обов`язок учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.
30. Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України до збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Положення наведеної норми кореспондуються з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України, яка передбачає включення до складу збитків, що підлягають відшкодування особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначеної відповідно до вимог законодавства.
31. Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
32. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (рішення, дії чи бездіяльність) завдавача шкоди; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки завдавача шкоди, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або третіх осіб); вина правопорушника. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню. Наведене враховано судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи.
33. Стосовно доводів Позивача про неправильне застосування судами інших норм матеріального права та порушення норм процесуального права, щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, Суд виходить з наступного.
34. Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами між сторонами справи в спірний період існували договірні правовідносини щодо надання послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден, на виконання зобов`язань за якими Позивач сплатив Відповідачеві грошові кошти. Водночас Позивач доводить, що він зазнав збитків унаслідок покладення на нього надмірного тягаря витрат за аеронавігаційне обслуговування через невиконання Відповідачем своїх обов`язків з формування цін (плати) на такі послуги на 2016-2017 роки.
35. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).
36. За загальним правилом, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Водночас у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ст. 632 Цивільного кодексу України).
37. Відповідно до положень статей 2, 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державні регульовані ціни запроваджуються, зокрема, на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій тощо.
38. Зокрема, згідно з положеннями статей 5, 8, 10 Закону України "Про природні монополії" предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій є ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; суб`єкти природних монополій зобов`язані дотримуватися встановленого порядку ціноутворення; відповідно до цього Закону регулюється діяльність суб`єктів природних монополій у сфері управління повітряним рухом.
39. При цьому державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв`язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб`єкта господарювання. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, державні колегіальні органи та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов`язково включають розмір їх інвестиційної складової частини (ст. 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення").
40. Закон України "Про природні монополії" в частині 4 статті 9 передбачає, що органи, які здійснюють державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, при прийнятті рішень щодо такого регулювання враховують інформацію про діяльність суб`єкта природної монополії, надану об`єднаннями споживачів, суб`єктами природних монополій, іншими заінтересованими особами, про результати оприлюднення та відкритих слухань щодо зміни цін (тарифів) на товари суб`єктів природних монополій. Порядок оприлюднення інформації та відкритих слухань щодо зміни цін (тарифів) на товари суб`єктів природних монополій визначається тими органами, на які відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення" покладається затвердження або регулювання цін (тарифів).
41. Спеціальним законом, що встановлює правові основи діяльності в галузі авіації є Повітряний кодекс України, який у ч. 1 ст. 31 передбачає, що контроль за дотриманням порядку використання повітряного простору України під час планування, координації та використання повітряного простору України, обслуговування та управління повітряним рухом у районах польотної інформації, диспетчерських районах та зонах і на маршрутах обслуговування повітряного руху здійснюється органами об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху.
42. Положення про об`єднану цивільно-військову систему організації повітряного руху України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 №1281. Відповідно до пунктів 1, 3 зазначеного положення об`єднана цивільно-військова система організації повітряного руху України (далі - система) складається з підрозділів, повноваження та діяльність яких пов`язані з організацією повітряного руху у повітряному просторі України та у міжнародному повітряному просторі, що перебуває під відповідальністю України. Ці підрозділи входять до складу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. Державне регулювання діяльності підрозділів системи здійснює Мінтранс та Міноборони на підставі відповідної угоди через Укравіатранс (за винятком оборонних питань, пов`язаних з використанням повітряного простору України та захистом суверенітету держави, що належать до компетенції Міноборони).
43. Фінансування витрат на утримання підрозділів системи здійснюється за рахунок коштів, передбачених на ці цілі в державному бюджеті, частини коштів, що надходять від аеронавігаційних зборів та з інших джерел, не заборонених законодавством (пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 №1281).
44. У частині 1 статті 1 Повітряного кодексу України визначено, що аеронавігаційне обслуговування - це обслуговування, яке здійснюється провайдерами аеронавігаційного обслуговування на всіх етапах польоту повітряних суден, що включає організацію повітряного руху, зв`язок, навігацію, спостереження (радіотехнічне забезпечення), пошук і рятування, метеорологічне обслуговування та надання аеронавігаційної інформації (пункт 16); провайдер аеронавігаційного обслуговування - це суб`єкт авіаційної діяльності, який надає послуги з елементів (напрямів) аеронавігаційного обслуговування повітряних суден (пункт 85).
45. За вимогами статті 36 Повітряного кодексу України аеронавігаційне обслуговування польотів повітряних суден (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) здійснюється провайдерами аеронавігаційного обслуговування на платній основі.
46. Розмір одиничних ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) встановлюється однаковим для всіх користувачів повітряного простору України і визначається відповідно до законодавства України, стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації і документів Євроконтролю.
47. Плата за послуги з аеронавігаційного обслуговування (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) справляється Євроконтролем та/або провайдером (провайдерами) аеронавігаційного обслуговування відповідно до міжнародних договорів та законодавства України. Порядок розрахунку розміру зазначеної плати, порядок її внесення та звільнення від сплати визначається відповідно до законодавства України та зобов`язань України за міжнародними договорами України.
48. Плата за послуги з аеронавігаційного обслуговування на маршруті використовується провайдером (провайдерами) аеронавігаційного обслуговування для покриття витрат на надання таких послуг у порядку, визначеному законодавством України, стандартами та рекомендованою практикою Міжнародної організації цивільної авіації і документами Євроконтролю, а також для сплати членських внесків України до Євроконтролю. За рахунок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на маршруті компенсуються витрати Євроконтролю на експлуатацію системи плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на маршруті.
49. Плата за послуги з аеронавігаційного обслуговування на підході та в районі аеродрому використовується провайдером (провайдерами) аеронавігаційного обслуговування для покриття витрат на забезпечення цього обслуговування. За рахунок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на підході та в районі аеродрому компенсуються витрати Євроконтролю на справляння цієї плати.
50. Відповідно до положень частини 5 статті 4 Повітряного кодексу України державне регулювання у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України здійснюють у межах повноважень, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі цивільної авіації (далі - уповноважений орган з питань цивільної авіації).
51. Так, відповідно до пунктів 1, 4 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №520, Державна авіаційна служба (Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації. Державіаслужба відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: розробляє нормативно-правові акти та методичні рекомендації щодо ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України.
52. Державіаслужба під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами, організаціями (п. 7 зазначеного Положення).
53. Водночас Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України тощо. Мінінфраструктури відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, затверджує ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі районів польотної інформації України (п.п. 1, 3, 5 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460).
54. У підпункті (б) пункту 2 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 №1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" також передбачено, що Мінінфраструктури (а до внесення відповідних змін постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2012 №1155 - Мінтрансзв`язку) встановлює за погодженням з Мінекономіки ставки плати в іноземній валюті за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України.
55. На виконання зазначених повноважень Мінтрансзв`язку (правонаступником якого згідно з указом Президента України від 12.05.2011 №581/2011 є Мінінфраструктури) наказом від 15.09.2010 №669 (чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Наказ №669) затвердило Ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України. За змістом додатку до вказаного наказу ставки плати встановлюються незалежно від національної належності повітряного судна та форми власності авіакомпанії. Справляння плати за аеронавігаційне обслуговування повітряного судна у повітряному просторі України здійснюється відповідно до чинного законодавства України. При цьому розміри плати за послуги з організації повітряного руху на маршруті для польоту в повітряному просторі України, а також на підході та в районі аеродрому обчислюються за відповідними формулами з урахуванням, зокрема, затверджених одиничних ставок плати (відповідно, 45,56 євро за послуги з ОрПР на маршруті та 7,56 євро за послуги з ОрПР на підході та в районі аеродрому).
56. З огляду на положення наведених норм законодавства Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що регулювання цін (тарифів) на аеронавігаційні послуги, які надає Відповідач як суб`єкт природної монополії, здійснює Мінінфраструктури, адже на нього покладені завдання із забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, зокрема повноваження із затвердження ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден.
57. Водночас Відповідач як суб`єкт природної монополії зобов`язаний дотримуватися встановленого порядку ціноутворення та повинен під час провадження відповідної господарської діяльності використовувати державні регульовані ціни, обчислюючи на підставі вимог спеціального законодавства та умов Договору розмір плати за послуги аеронавігаційного обслуговування у визначеному законодавством порядку за одиничними ставками, затвердженими Мінінфраструктури.
58. У зв`язку з наведеним Суд вважає безпідставним твердження Позивача про те, що Відповідач зловживав своїм правом на справляння плати за послуги аеронавігаційного обслуговування на підставі Договору, скориставшись Наказом №669, адже саме зазначеним наказом були встановлені одиничні ставки цієї плати в спірний період.
59. При цьому Суд не приймає до уваги посилання Позивача на те, що встановлені зазначеним наказом ставки не переглядались з 2010 року, адже такі доводи не спростовують висновок про обов`язок Відповідача щодо застосування у спірних правовідносинах ставки, встановленої уповноваженим органом державної влади, а також не доводять нечинність встановлених Наказом №669 ставок у спірний період та наявність у Відповідача достатніх правових підстав для застосування певної іншої, зокрема самостійно визначеної ним, ставки.
60. Зокрема, зазначаючи про те, що Відповідач у 2016-2017 роках не дотримувався механізму вартісної основи аеронавігаційних зборів та всупереч статті 36 Повітряного кодексу України не визначив одиничні ставки цієї плати відповідно до механізму вартісної основи, Позивач під час розгляду справи не навів конкретної норми законодавства чи умови Договору, яка покладає саме на Відповідача обов`язок з визначення одиничних ставок плати за аеронавігаційні послуги та водночас звільняє його від застосування відповідних ставок, затверджених уповноваженим державним органом. Тоді як ані стаття 36 Повітряного кодексу України, ані інші наведені Позивачем норми законодавства України, стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації і документів Євроконтролю, Стратегічного плану розвитку Відповідача до 2020 року зазначених положень не містять. Зокрема, посилання Позивача на покладення на Відповідача завдань з планування і регулювання діяльності у сфері використання повітряного простору України, обслуговування повітряного руху, не підтверджують віднесення до його повноважень встановлення одиничних ставок за послуги у зазначеній сфері. Натомість низка нормативних актів, зокрема наведених судами першої та апеляційної інстанцій, а також згаданий Позивачем Стратегічний план розвитку Відповідача до 2020 року передбачають встановлення одиничних ставок за аеронавігаційне обслуговування саме Мінінфраструктури.
61. Разом з тим Суд враховує, що доводи Позивача щодо неправомірності застосування Позивачем встановлених Наказом №669 одиничних ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування по суті зводяться до невідповідності таких ставок механізму вартісної основи аеронавігаційних зборів, зокрема, передбаченому документом Євроконтролю №07.60.01 "Принципи визначення вартісної основи для маршрутних зборів та обчислення одиничних ставок", схваленим рішенням розширеної Комісії Євроконтролю від 18.09.2007 №99, який застосовується в цивільній авіації України відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.11.2009 №1209, а також документами Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) ("Керівництво з економічних аспектів аеронавігаційного обслуговування" (док. 9161) та "Політика ICAO щодо аеропортових зборів та зборів за аеронавігаційне обслуговування" (док. 9082)).
62. Однак Суд відхиляє посилання Позивача на порушення Відповідачем частини 2 статті 36 Повітряного кодексу України в частині визначення розміру одиничних ставок плати за аеронавігаційне обслуговування, оскільки Відповідач не є особою, уповноваженою на визначення таких ставок (які за своєю суттю є регульованими державою цінами), а законність Наказу №669 щодо їх затвердження (зокрема з підстав невідповідності його стандартам та рекомендованій практиці Міжнародної організації цивільної авіації і документів Євроконтролю) не є предметом оскарження в цій справі відповідно до змісту заявлених позовних вимог та складу сторін.
63. У зв`язку з наведеним Суд не приймає до уваги аргументи Позивача щодо відсутності дослідження судами першої та апеляційної інстанцій того, ким і які саме розрахунки використовувались (дані, планові та фактичні показники, обчислення) для визначення відповідних одиничних ставок з метою дотримання механізму вартісної основи, ким сформовані відповідні ставки, неможливості отримання прибутку за рахунок плати за аеронавігаційне обслуговування тощо, адже вони виходять за межі даного спору.
64. Відповідно, Суд не вбачає підстав для висновку про те, що залишення судами першої та апеляційної інстанцій без задоволення клопотань Позивача про витребування доказів та прийняття доказів, які, на думку Позивача, підтверджують обставини формування одиничних ставок плати за аеронавігаційне обслуговування, відповідності національної бази витрат принципам Євроконтролю тощо, про призначення експертизи з цього питання, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи. Відтак залишення судами без задоволення зазначених клопотань, а також клопотання про відкладення розгляду справи, яке не стосується встановлення обставин, не є підставою для застосування положень пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. При цьому Суд враховує, що посилаючись на необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, Позивач не доводить наявність обставин, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
65. Отже, з огляду на те, що Наказ №669 був чинний на час виникнення спірних правовідносин та в подальшому не був визнаний незаконним у встановленому законом порядку, Суд не вбачає підстав для визнання незаконними дій Відповідача, які ґрунтуються на застосуванні цього наказу.
66. З огляду на наведені в цій постанові положення спеціального законодавства, що регулюють порядок ціноутворення в спірних правовідносинах, зокрема Повітряного кодексу України та Закону України "Про природні монополії" тощо, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Відповідач як провайдер послуг з аеронавігаційного обслуговування є лише одним із учасників процесу формування тарифів на послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден в повітряному просторі України.
67. Водночас з встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, враховуючи доводи касаційної скарги, вбачається, що під час розгляду справи Позивач не довів факту невиконання Відповідачем конкретного покладеного на нього обов`язку (чи обов`язків), яке б певним чином зашкодило органам, що здійснюють відповідно до законодавства державне регулювання цін, змінити рівень одиничних ставок плати за аеронавігаційне обслуговування у визначеному ними порядку і строки.
68. Зважаючи на викладене, слід визнати обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Позивач не довів наявність з боку Відповідача протиправної поведінки (дій чи бездіяльності) у спірних правовідносинах, а підстави для висновку про неправильне застосування судами положень статті 36 Повітряного кодексу України щодо спірних правовідносин відсутні.
69. Також Суд погоджується з відхиленням судами попередніх інстанцій аргументів Позивача про заподіяння Відповідачем збитків у заявленому до стягнення у справі розмірі, адже з встановлених судами обставин щодо обґрунтування Позивачем позовних вимог не вбачається, що розраховані ним суми грошових коштів є збитками в розумінні положень статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, тобто є витратами, які Позивач зазнав через знищення чи пошкодження його речі чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права, або ж упущеною вигодою.
70. При цьому Суд враховує, що, дослідивши надані сторонами у справі докази, суди першої та апеляційної інстанцій визнали недоведеним як сам факт понесення Позивачем надмірного тягаря при оплаті у 2016-2017 роках послуг з аеронавігаційного обслуговування за ставками, встановленими Наказом №669, так і факт нецільового використання Відповідачем у 2016-2017 роках коштів цільових зборів за аеронавігаційне обслуговування для фінансування витрат, які не стосуються аеронавігаційної діяльності.
71. Виходячи з встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Суд не приймає до уваги викладені в касаційній скарзі клопотання про прийняття в якості доказу висновку судового експерта та аргументи, зокрема щодо обставин використання Відповідачем коштів тощо, які зводяться по суті до переоцінки доказів, встановлення обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду або були відхилені ними.
72. Водночас зважаючи на вимоги пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, Суд відхиляє доводи Позивача про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, оскільки у цій справі підстава, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилався Позивач, не підтвердилась.
73. За відсутності доведення Позивачем під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій обставин щодо наявності з боку Відповідача протиправної поведінки та заподіяння ним Позивачеві збитків, безпідставними є заперечення Позивача проти висновку судів про відсутність також інших елементів складу цивільного правопорушення: причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками; вини правопорушника.
74. Стосовно викладених в касаційній скарзі аргументів Позивача про порушення судом апеляційної інстанції його права на апеляційне оскарження і справедливий суд, передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та статтею 129 Конституції України, а також вимог частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України Суд зазначає наступне.
75. Пунктом 3 частини 1 зазначеної процесуальної норми передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
76. Водночас відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
77. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
78. У рішенні від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" Європейських суд з прав людини також зауважив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.