ПОСТАНОВА
Іменем України
28 квітня 2021 року
Київ
справа №640/24257/19
адміністративне провадження №К/9901/29841/20; К/9901/29156/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.
розглянув у порядку письмового провадження справу
за касаційними скаргами Державної судової адміністрації України та Житомирського окружного адміністративного суду
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року (у складі головуючого судді Келеберди В.І.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Бабенка К.А., суддів Степанюка А.Г., Чаку Є.В.)
в справі №640/24257/19
за позовом ОСОБА_1
до Житомирського окружного адміністративного суду,
третя особа: Державна судова адміністрація України,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа: Державна судова адміністрація України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Житомирського окружного адміністративного суду щодо ненарахування та невиплати судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453-VI), виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" на рівні 3200 грн за період з 1 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року та статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на рівні 3723 грн за період з 1 січня 2018 року до 4 грудня 2018 року;
- зобов`язати Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону №2453-VI, виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" на рівні 3200 грн за період з 1 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року та статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на рівні 3723 грн за період з 1 січня 2018 року до 4 грудня 2018 року, за вирахуванням вже виплачених коштів за період з 1 січня 2017 року до 4 грудня 2018 року.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року, позов задоволено, визнано протиправними дії та зобов`язано відповідача вчинити певні дії.
3. У поданих касаційних скаргах Державна судова адміністрація України та Житомирський окружний адміністративний суд із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
4. Ухвалами Верховного Суду від 9 листопада 2020 року та 21 грудня 2020 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій установлено, що Указом Президента України №193/2012 від 12 березня 2012 року "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Севастополя строком на п`ять років.
6. Указом Президента України №301/2013 від 23 травня 2013 року "Про переведення суддів" суддю Окружного адміністративного суду міста Севастополя ОСОБА_1 переведено на роботу на посаді судді Житомирського окружного адміністративного суду.
7. Указом Президента України №704/2019 від 18 вересня 2019 року "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.
8. Наказом Житомирського окружного адміністративного суду "Про призначення суддів" від 18 вересня 2019 року №01-38-ос позивача призначено з 18 вересня 2019 року на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.
9. Протягом 2017 - 2018 років суддівська винагорода виплачувалась позивачу виходячи із розрахункової величини, встановленої пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VIII).
10. У період з 1 січня 2017 року до 4 грудня 2018 року позивачем ще не було пройдено кваліфікаційне оцінювання за Законом України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).
11. 31 липня 2019 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про перерахунок та виплату суддівської винагороди за період з 1 січня 2017 року до 4 грудня 2018 року із розрахунку суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI та із розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" і статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
12. У відповіді від 31 липня 2019 року Житомирський окружний адміністративний суд зазначив, що суддівська винагорода за період з 1 січня 2017 року до 4 грудня 2018 року виплачувалась позивачу виходячи із розрахункової величини, встановленої пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII та йому не може бути здійснений перерахунок заробітної плати через те, що суд може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди.
13. Не погоджуючись з розміром виплаченої суддівської винагороди, зокрема, з розміром розрахункової величини (1600,00 та 1762,00 грн відповідно), з якої обраховано посадовий оклад, як складової суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
14. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, має визначатись відповідно до положень Закону №2453-VI у первинній редакції та становити 15 мінімальних заробітних плат, а не 10 мінімальних заробітних плат.
15. Закон №1774-VIII встановив розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, у тому числі для обчислення суддівської винагороди, у розмірі 1600 гривень, починаючи з 1 січня 2017 року та у розмірі 1762 гривні з 1 січня 2018 року, фактично зменшивши таким чином розмір суддівської винагороди удвічі.
16. Однак, такі зміни не відповідали частині третій статті 10 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР), згідно з якою зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
17. Так, зміни до законів про Державний бюджет України на 2017 і 2018 роки, у зв`язку із прийняттям Закону №1774-VIII, щодо застосування мінімальної заробітної плати у розмірі 1600 грн та 1762 грн як розрахункових величин при визначенні посадових окладів певним категоріям працівників не вносилися, тому суди дійшли висновку, що і розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом №1774-VIII, не повинен був застосовуватися при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди як розрахункова величина, оскільки це суперечило положенням частин першої, третьої статті 10 Закону №108/95-ВР, а також суперечило фундаментальним принципам забезпечення незалежності суддів, що встановлені статтею 126 Конституції України та статтею 48 Закону №1402-VIII.
18. Суддівська винагорода регулюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а до частини третьої статті 133 Закону №2453-VI не вносилися будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди та щодо застосування її в розмірі прожиткового мінімуму чи в іншому розмірі, ніж встановлено законом про Державний бюджет України.
19. Закон №1774-VIII суперечить та не відповідає положенням частини шостої статті 48 Закону №2453-VI, частини сьомої статті 48 Закону №1402-VIII, оскільки підміняє собою розмір мінімальної заробітної плати, що був встановлений законами про Державний бюджет України та мав використовуватися при розрахунку посадового окладу за частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI і тим самим звужує зміст і обсяг визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
20. Таким чином, суди дійшли висновку, що починаючи з 1 січня 2017 року мінімальна заробітна плата як розрахункова величина у розмірі 1600 грн та з 1 січня 2018 року у розмірі 1762 грн, що визначена Законом №1774-VIII, який не є спеціальним законом у питаннях правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад обчислювався не з огляду на правомірні очікування суддів з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом Про Державний бюджет України, а з розрахункової величини, що була удвічі нижчою.
21. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що положення Конституції України, що стосуються гарантій незалежності суддів, численні рішення Конституційного Суду України, зокрема, №5-рп/2002 від 20 березня 2002 року, №19-рп/2004 від 1 грудня 2004 року, №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року, №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, №3-рп/2013 від 3 червня 2013 року, №11-р/2018 від 4 грудня 2018 року, дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
22. ДСА України у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
23. Підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі третя особа зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, оскільки судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).
24. ДСА України в своїй касаційній скарзі посилається на численні рішення Верховного Суду, правовим позиціям в яких, на думку автора касаційної скарги, не відповідають рішення судів попередніх інстанцій.
25. Також третя особа звертає увагу, що положення пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ є чинними, неконституційними не визнавалася та не скасовувалися.
26. Таким чином, положення пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774 щодо незастосування мінімальної заробітної плати після 1 січня 2017 року як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, застосовуються і після прийняття рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018. До того ж, Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
27. Разом з тим, наголошує третя особа, Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, на яке посилається суд першої та апеляційної інстанцій, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону №1774-VIII, зокрема, пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень
28. Житомирський окружний адміністративний суд у своїй касаційній скарзі також не погоджується з оскаржуваними у цій справі рішеннями. Вважає, що вказані рішення були прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню.
29. Зазначає, що висновки судів не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 26 вересня 2018 року в справі №820/1853/17, яка має типовий характер щодо спірних правовідносин у цій справі.
30. Також з посиланням на постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №520/11431/18, від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17 та рішення Верховного Суду від 11 березня 2020 року у зразковій справі №200/9195/19-а, відповідач зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону №1774-VІІІ, зокрема, пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.
31. Серед іншого, відповідач стверджує, що враховуючи те, що зазначене Рішення Конституційного Суду України набрало чинності 4 грудня 2018 року і не має зворотної дії у часі, а тому воно впливає на правове регулювання правовідносин, що мають місце з дати ухвалення рішення. Отже, дія Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 не поширюється на спірні правовідносини, що виникли в період з 1 січня 2017 року до 4 грудня 2018 року.
32. Також наголошує, що суд може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати нарахування суддівської винагороди у більшому розмірі.
33. Підсумовуючи, автор касаційної скарги вказує, що з огляду на викладене та відсутність відомостей щодо проходження суддею ОСОБА_1. кваліфікаційного оцінювання у спірний період суддівська винагорода правомірно виплачувалась позивачу відповідно до частини третьої статті 133 Закону №2453-VІ та пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ, виходячи з розміру посадового окладу 16000 гривень (1600 х 10) у 2017 році, посадового окладу 17620 гривень (1762 х 10) - з 1 січня 2018 року по 3 грудня 2018 року.
34. Позивач у відзиві на касаційні скарги відповідача, третьої особи вважає їх необґрунтованими, не погоджується з ними та вважає, шо немає підстав для їх задоволення, водночас погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
35. Зазначає, що ДСА України, Житомирський окружний адміністративний суд, оскаржуючи до Верховного Суду рішення в цій справі, не врахували, що справа розглянута судами у порядку спрощеного позовного провадження та не може бути оскаржена у касаційному порядку, окрім випадків передбачених підпунктами "а" - "г", пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України; та не обґрунтували звернення з касаційною скаргою до Верховного Суду у відповідності до підпунктів "а" - "г", пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
36. На підставі наведеного позивач вважає, що касаційні скарги ДСА України та Житомирського окружного адміністративного суду можуть бути повернуті судом скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, у зв`язку з тим, що касатором у касаційній скарзі не викладені передбачені підпунктами "а" - "г", пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
37. Також позивач, проаналізувавши судові рішення, на які посилались в своїх касаційних скаргах ДСА України, Житомирський окружний адміністративний суд, стверджує, що обставини справи у цих рішеннях не є подібними до обставин у справі, що розглядається, зокрема: станом на час розгляду більшості цих справ ще не було прийнято Рішення Конституційним Судом України у справі №11-р/2018 від 4 грудня 2018 року; Верховний Суд не аналізував пункт 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII у розрізі його чинності через призму частини третьої статті 10 Закону №108/95-ВР.
38. Також звертає увагу, що судами не приймались рішення на підставі Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, а лише наведено вказане Рішення для підтвердження свого висновку щодо неправомірності зменшення суддівської винагороди з 1 січня 2017 року до 4 грудня 2018 року, зробленого за результатами аналізу норм права, що врегульовували спірні правовідносини.
39. Ураховуючи наведене, у своїх відзивах на касаційні скарги позивач просить:
- на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України повернути касаційну скаргу Державної судової адміністрації України та Житомирського окружного адміністративного на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №640/24257/19, у зв`язку з тим, що касаторами у касаційній скарзі не викладені передбачені підпунктами "а" - "г", пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку;
- на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України закрити касаційне провадження, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними;
- у разі якщо суд дійде висновку про розгляд касаційної скарги, на підставі частини третьої статті 343, пункту 1 частини першої статті 349 КАС України - залишити касаційні скарги Державної судової адміністрації України, Житомирського окружного адміністративного суду без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №640/24257/19 - без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
40. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
41. Касаційні провадження у справі, що розглядається, відкриті з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
42. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу правильності обрахунку та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 1 січня 2017 року до 4 грудня 2018 року.
43. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
44. Частинами другою та третьою статті 129 Закону №2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
45. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
46. Законом України від 19 грудня 2013 року №716-VII "Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону №2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).
47. Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIІІ (далі - Закон №192-VIII) було викладено в новій редакції Закон №2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
48. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон №1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
49. Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.
50. Водночас Законом №1774-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону №1402-VIIІ було викладено в такій редакції: "Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".
51. Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.
52. Статтями 7, 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 січня 2017 року становив 1762 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3723 грн.
53. Пунктом 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування") було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом №1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
54. Пункт 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
55. Згідно з частиною першою статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
56. Як зазначалось раніше, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
57. 6 грудня 2016 року був прийнятий Закон №1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.
58. Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
59. Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
60. 4 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв Рішення №11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
61. Як установлено судами, позивач є суддею. Призначений на цю посаду до набрання чинності Законом №1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання відповідно до вимог законодавства не проходив.
62. Також установлено, що позивачу, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1402-VIII, суддівську винагороду нараховували відповідно до статті 133 Закону №2453-VІ з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII, що становить 16000 грн у 2017 році та 17620,00 грн у 2018 році.
63. Позивач стверджує, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі №2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який не є законом, що регулює питання судоустрою та статусу суддів, є порушенням норм статті 130 Конституції України. Тобто, позивач вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", тобто 3200 грн (стаття 8) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", тобто 3723 грн (стаття 8).
64. Також позивач зазначає, що єдиним законом, який може встановлювати розмір мінімальної заробітної плати в Україні є закон про Державний бюджет України. Закон №108/95-ВР передбачає, що розмір мінімальної заробітної плати може встановлюватися іншими законами, однак з певними застереженнями.
65. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №108/95-ВР зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
66. Отже, зауважує позивач, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений пунктом 3 Розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ не був чинним та не міг застосовуватись, оскільки зміни до законів про Державний бюджет України на 2017 і 2018 роки, у зв`язку із прийняттям Закону №1774-VIII, щодо застосування мінімальної заробітної плати у розмірі 1600 грн та 1762 грн як розрахункових величин при визначенні посадових окладів певним категоріям працівників, не вносилися.
67. Верховний Суд у складі його Великої Палати в постанові від 4 листопада 2020 року в справі №200/9195/19-а, аналізуючи наведені норми законодавства за подібних фактичних обставин справи, дійшов таких висновків.
68. Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
69. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.
70. Водночас пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.
71. З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
72. Аналіз такого правового регулювання дав підстави зробити Великій Палаті Верховного Суду висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
73. Положеннями частини першої статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
74. За такого правового регулювання спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, прийнято Закон №1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.
75. Перехід на нову розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом №2453-VI. На момент набрання чинності Законом №1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону №1402-VIII ще не виплачувалася.
76. За таких обставин, відсутні підстави стверджувати про наявність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення позивача, який є складовою його незалежності, від зміни розрахункової величини, яка застосовується для обрахунку його посадового окладу, що спростовує відповідні доводи останнього та свідчить про помилковість відповідних висновків судів попередніх інстанцій.
77. Отже, розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон №1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів №2453-VI та №1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі.
78. Окрім того, на час існування спірних правовідносин пункт 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями, про що слушно зауважили автори касаційних скарг.
79. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
80. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
81. За таких обставин, правового регулювання спірних правовідносин та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, створеної, зокрема, з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону №2453-VI, виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та "Про Державний бюджет України на 2018 рік" відповідно.
82. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
83. Зважаючи на вказані положення процесуального закону, а також необхідність урахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 4 листопада 2020 року в справі №200/9195/19-а, ухваленої після подання касаційних скарг у цій справі, не можуть бути задоволені клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційних проваджень відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України.
84. Також не підлягає задоволенню клопотання ОСОБА_1 про повернення касаційних скарг Державної судової адміністрації України та Житомирського окружного адміністративного відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки питання про повернення касаційної скарги суд вирішує на стадії відкриття касаційного провадження, а коли касаційне провадження вже відкрито суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості вирішувати таке питання.
85. З огляду на викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.
86. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
87. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
88. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Верховний Суд