ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 813/2331/17
адміністративне провадження № К/9901/49724/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 (суддя - Кухар Н.А.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 (головуючий суддя - Святецький В.В., судді: Гудим Л.Я., Довгополов О.М.) у справі №813/2331/17 (876/12568/17).
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Дрогобицька ОДПІ) від 29.06.2016 № 58330-13, № 58331-13, № 58332-13, № 58333-13.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, ставки податку на нерухоме майно, встановлені рішенням Болехівської сільської ради від 30.01.2015, можуть застосовуватися не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто не раніше 01.01.2016, а тому позивач вважає податкові повідомлення-рішень такими, що є незаконними та підлягають скасуванню.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Дрогобицька ОДПІ оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами положень статті 266 Податкового кодексу України, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2017, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Так, відповідач зазначає, що податок на нерухоме майно було запроваджено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VІІІ, яким також визначалися розмір, порядок та інші умови справляння відповідного податку. При цьому, застосування в 2016 році норм, прийнятого більш як за рік до цього Закону №71-VIII не порушує та не суперечить принципу стабільності, який закріплений у податковому законодавстві України.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, яке міститься в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 533, 9 кв.м.; АДРЕСА_1, загальною площею 602, 0 кв.м.; АДРЕСА_1, загальною площею 3,7 кв.м.; АДРЕСА_1, загальною площею 533, 9 кв.м.,; АДРЕСА_1, загальною площею 809,4 кв.м.
Дрогобицькою ОДПІ 29.06.2016 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№ 58330-13, згідно з яким визначено позивачу податкове зобов`язання за 2015 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 2199,71 грн.;
№ 58331-13, згідно з яким визначено позивачу податкове зобов`язання за 2015 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 13,52 грн.;
№ 58332-13, згідно з яким визначено позивачу податкове зобов`язання за 2015 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 1950,87 грн.;
№ 58333-13, згідно з яким визначено позивачу податкове зобов`язання за 2015 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 2957,55 грн.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення цього податку.
30.01.2015 Болехівською сільською радою Дрогобицького району Львівської області прийнято рішення № 70-1 "Про встановлення на території Болехівської сільської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".
Пунктом 2 вказаного рішення ухвалено встановити з 01.01.2015 ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних та юридичних осіб у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового періоду за 1 кв.м. бази оподаткування (загальної площі) у розмірі 0,3 відсотка для об`єктів нежитлової нерухомості.
Підпунктом 3.3 пункту 3 цього ж рішення встановлені пільги зі сплати податку в розмірі 100% з податку на будівлі нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, зокрема гаражі, господарські будівлі і споруди, що не використовуються їх власниками з метою одержання доходів (не здаються в оренду, лізинг, позичку, не використовуються у підприємницькій діяльності).
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прийняте у січні 2015 року Болехівською сільською радою Дрогобицького району Львівської області, яким затверджено положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не могли бути застосовані в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цих рішень є 2016 рік.
Наявність у Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Наведені положення Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом" та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення "Щокін проти України" пункти 50, 51; "Сєрков проти України" пункти 33, 34).
Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).
За таких обставин, у контролюючого органу відсутні підстави покладення на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є правильними та підлягають залишенню без змін.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -