ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 160/13338/20
адміністративне провадження № К/9901/11530/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Жука А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом Військової частини 3011 Національної Гвардії України, в.о. військового прокурора Криворізького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, постановлену у складі судді Букіної Л.Є. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Сафронової С.В. (доповідач), Мельника В.В., Чепурнова Д.В.,
І. Суть спору
1. В.о. військового прокурора Криворізького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини 3011 Національної гвардії України (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, яку залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, позовну заяву в.о. військового прокурора Криворізького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини 3011 Національної гвардії України до ОСОБА_1 про відшкодування збитків повернуто позивачу на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України.
3. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що в.о. військового прокурора Криворізького гарнізону у позовній заяві належним чином не обґрунтовано, та до матеріалів позову не додано жодних доказів на підтвердження наявності законодавчо визначених підстав для звернення, у порядку приписів ст.53 КАС України, до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з цим позовом, зокрема, в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини 3011 Національної гвардії України, з огляду на те, що Міністерство внутрішніх справ України є суб`єктом владних повноважень, та, з урахуванням приписів КАС України, уповноважений самостійно здійснювати функції позивача, а тому позов підлягає поверненню на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
4. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається порушення судами норм матеріального та процесуального права.
5. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
6. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи застосував норми права, які містять ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", без урахування висновків про застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 та від 15.10.2019 у справі №903/129/18, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, що є підставою для касаційного оскарження цього судового рішення.
6.1. Скаржник посилається на те, що наразі Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
6.2. Крім того, вказав, що у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
6.3. Позивач зазначає, що на виконання ч.ч. 3-5 ст. 53 КАС України та ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави МВС України та в/ч 3011, які не вжили заходів представницького характеру з питань захисту інтересів держави щодо відшкодування завданих державі збитків ОСОБА_1 (тобто навів підставу для представництва інтересів держави), зазначив про те, що наслідком такого невідшкодування завданих державі збитків є зниження боєздатності Національної гвардії України та в/ч 3011, чим обґрунтував порушення економічних і оборонних інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).
6.4. Скаржник посилається на те, що Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу №903/129/18 (постанова від 15.10.2019), зробила обґрунтований висновок про те, що "...незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини".
6.5. Позивач зазначає, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
6.5.1. На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою повідомлено суб`єкта владних повноважень - МВС України про необхідність представництва прокуратурою інтересів держави у формі звернення до суду з цим позовом. Однак МВС України отримавши відповідний лист прокурора, усвідомлюючи порушення інтересів держави внаслідок не відшкодування ОСОБА_1 завданих державі збитків, не здійснило захист інтересів держави та за їх захистом до суду не звернулося, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловило, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявило, водночас не спростувало й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.
7. Відповідач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
IV. Джерела права й акти їх застосування
8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".
10. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
11. Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
11.1. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
12. Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року№ 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
13. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
14. Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
V. Оцінка Верховного Суду
15. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
16. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
17. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
18. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
19. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
20. Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
21. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17.
22. У справі, що розглядається, Заступник прокурора міста Києва обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з цим позовом посилаючись на те, що невідшкодування на користь військової частини 3011 відповідачем суми збитків, завданих державі, тягне за собою порушення економічних і оборонних інтересів держави, що проявляється у створенні умов для невиконання видаткової частини Держбюджету та у кінцевому рахунку веде до зниження боєздатності Національної гвардії України та військової частини 3011 зокрема. Однак, не зважаючи на завдану відповідачем шкоду державним інтересам, в порушення вимог Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1040, Інструкції про порядок представництва інтересів МВС у судових органах України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.12.2012 №1143, Міністерство внутрішніх справ України, яке є уповноваженим органом, який зобов`язаний відновлювати порушені інтереси держави та вживати відповідні заходи, в тому числі представницького характеру та військова частина 3011 всупереч інтересам держави не вживали заходів щодо відшкодування завданої шкоди, за захистом до суду не зверталися.
23. Верховний Суд звертає увагу, що представництво прокурором інтересів держави у суді можливе лише за одночасної наявності однієї з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
24. Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
25. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
26. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
27. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
28. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
29. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
30. Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
31. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
32. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 813/661/17.
33. За змістом частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
34. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
35. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
36. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, військова частина 3011 є юридичною особою, має печатку, самостійний кошторис доходів та кодів економічної класифікації видатків. Майно в/ч є власністю, яка входить до сфери управління Національної гвардії України та відповідно Міністерства внутрішніх справ України.
37. Відповідно до п.п 1.2 --1.4 Інструкції про порядок представництва інтересів МВС у судових органах України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.12.2012 року № 1143, метою представництва інтересів МВС у судах є захист процесуальними засобами прав та інтересів МВС під час розгляду правових питань і спорів. Функція здійснення представництва інтересів МВС у судах покладається на юридичну службу МВС, ДДСО при МВС, юридичні підрозділи головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях (далі - ГУМВС, УМВС), вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, внутрішніх військ МВС України. Представництво інтересів МВС у судах здійснюється відповідно до положень Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ та цієї Інструкції.
38. Таким чином, Міністерство внутрішніх справ України є уповноваженим органом, який зобов`язаний відновлювати порушені інтереси держави та вживати відповідні заходи, в тому числі представницького характеру.
39. З огляду на викладене, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду, а суд зобов`язаний перевірити такі.
40. Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 17.07.2018 у справі № 804/6296/15, від 17.07.2019 у справі № 824/14/19-а, від 21.08.2019 у справах № 802/1873/17-а та № 263/2038/16-а.
41. Також Верховний Суд враховує висновок про застосування норма права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, відповідно до якого бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту ( зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
42. Водночас Верховний Суд зазначає, що підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду і повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для відкриття провадження у справі недостатньо.
43. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 263/2038/16-а та від 03.02.2021 у справі № 806/1326/17.
44. Однак судами попередніх інстанцій не надано оцінку тому, чи неподання відповідним уповноваженим органом позовної заяви у цьому випадку є тим виключним випадком, за якого прокурор може представляти інтереси держави, а також не перевірено наявність підстав, які перешкоджають захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого законодавством віднесені відповідні повноваження. Судами не перевірено наявність доказів про нездійснення або неналежне здійснення Міністерством внутрішніх справ України захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також не досліджено, чи є наявною у цьому випадку обов`язкова умова для представництва прокурором держави у суді - попереднє повідомлення про це суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено захист спірних правовідносин, в тому числі, і для реалізації останнім свого права на оскарження цього представництва.
45. Як вбачається з матеріалів справи та як зазначено скаржником, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою листом №8-4-1682 вих-20 від 10.09.2020 повідомлено суб`єкта владних повноважень - МВС України про встановлені порушення законодавства та про необхідність представництва прокуратурою інтересів держави у формі звернення до суду з цим позовом. Однак МВС України отримавши відповідний лист прокурора, усвідомлюючи порушення інтересів держави внаслідок не відшкодування ОСОБА_1 завданих державі збитків, не здійснило захист інтересів держави та за їх захистом до суду не звернулося, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловило, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявило, водночас не спростувало й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.
46. Разом з тим, вказаним обставинам справи судами попередніх інстанцій оцінки надано не було.
47. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про передчасність висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу.
48. Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
49. Отже, Верховний Суд позбавлений можливості надати правову оцінку наведеним вище доводам скаржника, оскільки судами попередніх інстанцій з цього питання не встановлювалися обставини справи та не досліджувалися наявні у справі докази.
50. Частиною 1 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
51. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття позовного провадження.