ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 2а-804/11/1370
адміністративне провадження № К/9901/47532/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
розглянув в попередньому судовому засіданні справу за позовом Галицької об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 (суддя - Крутько О.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 (головуючий суддя - Довга О.І., судді: Запотічний І.І., Сапіга В.П.) у справі №2а-804/11/1370 (876/12579/17).
встановив:
Галицька об`єднана Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_1 податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в розмірі 67100,00 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018, в позові відмовлено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Галицька об`єднана Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.09.2017, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскільки ОСОБА_1 фактично не сплачено податок з власників транспортних засобів у спірному розмірі, стягнення такого податку підлягає в судовому порядку.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, згідно з даними УДАІ ГУ МВСУ у Львівській області на гр. ОСОБА_1 зареєстровано 24.02.2010 транспортний засіб марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER T4, державний номерний знак НОМЕР_1, 2000 року випуску, об`ємом двигуна 2461 куб.см та 26.03.2008 транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ 814 VARIO, державний номерний знак НОМЕР_2, 2001 року випуску, об`ємом двигуна 4249 куб. см.
Згідно розрахунків сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів при першій реєстрації транспортного засобу видно, що відповідач повинен був сплатити до бюджету 67100,00 грн.
Як підтверджується довідкою ДПІ у Сихівському районі м.Львова №15462/17-115 від 22.11.2010 року кошти по податку з власників транспортних засобів від ОСОБА_1 до місцевого бюджету не надходили.
У зв`язку з несплатою відповідачем податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, виходив з того, що безумовною підставою для першої реєстрації транспортного засобу є сплата відповідного податку, і такий податок сплачується до реєстрації транспортного засобу, а не після. Платник податку не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у процесі сплати та перерахування податків до бюджету. Отже, відсутність надходження податку в дохід бюджету не є підставою для стягнення його з відповідача.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до ст. 2 цього Закону є об`єктами оподаткування.
Відповідно до частини 1 статті 5 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується, зокрема, фізичними особами - перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд.
Частиною 4 статті 5 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що фізичні особи - платники податку зобов`язані пред`являти органам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку за попередній (у разі здійснення сплати) та за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього податку, - відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.
Згідно з частиною 6 статті 5 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні, реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і технічний огляд транспортних засобів не провадяться.
Відповідно до абзацу 12 пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію, перереєстрацію та зняття їх з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.
Згідно з абзацом 1 пункту 8 Порядку № 1388 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості, яка провадиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку у порядку, встановленому МВС, Мін`юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна і має відповідні документи, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що: платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які вперше реєструються в Україні, є, зокрема, фізичні особи, які здійснюють першу їх реєстрацію; передумовою першої реєстрації транспортних засобів закон визначає пред`явлення особами, які здійснюють першу реєстрацію, органам, які здійснюють таку реєстрацію, заяви про реєстрацію транспортного засобу та платіжних документів про сплату податку за попередній (у разі здійснення сплати) та за поточний роки; у разі відсутності відомостей про сплату податків (зборів), передбачених законодавством перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним щорічним оглядом транспортних засобів, органи ДАІ відмовляють у реєстрації/перереєстрації транспортного засобу.
Таким чином, дотримання платником податку вимог Порядку № 1388 під час реєстрації/перереєстрації транспортного засобу виключає його відповідальність за відсутність сплати податку з власників транспортних засобів, оскільки проведення реєстрації /перереєстрації транспортних засобів підрозділами Державтоінспекції МВС без попередньої сплати податку не може бути здійснено.
Судами також з`ясовано, що ОСОБА_1 звертався із заявою до слідчого відділення Залізничного РВ ЛМУ УМВС у Львівській області про визнання його потерпілим. Порушено кримінальну справу №181-0062 (кримінальне провадження №12013150060001639 об`єднане з матеріалами кримінального провадження №12013150060001674).
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що оскільки сплата податку з власників транспортних засобів є обов`язковою умовою для реєстрації транспортного засобу, то за відсутності такої органи ДАІ відмовляють у реєстрації транспортного засобу, тоді як реєстрація транспортного засобу без сплати податку з власників транспортного засобу тягне за собою відповідальність не для відповідача, а для посадових осіб Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області, які здійснили таку реєстрацію.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд