ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/17953/14
адміністративне провадження № К/9901/31443/20
адміністративне провадження № К/9901/32348/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора України та Прокуратури Київської області
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року (головуючий суддя - Кармазін О.А.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.)
у справі №826/17953/14
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Київської області
про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України № 1454к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Київської області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Київської області;
- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2014 року.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року, залишеним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, позов задоволено.
Визнано протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ Генерального прокурора України № 1454к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Київської області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Київської області з 24 жовтня 2014 року.
Стягнуто з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 165 101,19 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Київської області з 24 жовтня 2014 року та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17489,01 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій відповідачі звернулися з касаційними скаргами в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. У відзиві на касаційні скарги позивач, посилаючись на законність рішення суду першої та апеляційної інстанцій просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 16 лютого 2005 року №228к відповідно до статей 15, 16 Закону України "Про прокуратуру" призначено державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 заступником прокурора Київської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, із звільненням його в порядку переведення з посади помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України.
6. Наказом Генеральної прокуратури України від 4 березня 2014 року відповідно до статей 15, 16 Закону України "Про прокуратуру" призначено державного радника юстиції 2 класу Бабенка В.І. прокурором Київської області строком на п`ять років та затверджено головою колегії прокуратури цієї області.
7. Наказом Генеральної прокуратури України від 3 вересня 2014 року призначено державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 першим заступником прокурора Київської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, із звільненням його з посади прокурора Київської області ті увільненням від обов`язків голови колегії прокуратури цієї області.
8. Наказом Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №1454к відповідно до статей 15, 16 Закону України "Про прокуратуру", пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" звільнено державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Київської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури області. Підстава: довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1, подання прокурора області ОСОБА_2 .
9. Із зазначеної довідки вбачається, що позивач працював в органах прокуратури з березня 1990 до листопада 2002, надалі - з лютого 2004. У період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 11 місяців) посаду, віднесену до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури", а саме - заступник прокурора Київської області - з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.
10. У згаданому вище поданні прокурора Київської області від 21 жовтня 2014 року №11-1294 вих. 14 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Київської області зазначено, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймав посади, на які поширюються заборони, передбачені частиною другою статті 3 Закону України "Про очищення влади": заступника прокурора Київської області з 16 лютого 2005 року по 4 березня 2014 року. Враховуючи наведене, як зазначено у поданні прокурора області, ОСОБА_1 підлягає звільненню з органів прокуратури України на підставі Закону України "Про очищення влади" та пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України Кодексу Законів про працю України. Відтак, прокурор області просив звільнити позивача з посади заступника прокурора Київської області.
11. З копії листа непрацездатності вбачається, що з 21 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні.
12. Із зазначених матеріалів вбачається, що позивача звільнено та трудові відносини припинено лише в силу займаної посади.
13. При цьому, з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", вбачається внесення відомостей про позивача на підставі оскаржуваного наказу щодо наявності заборон займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) протягом 10 років.
14. Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
15. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а тому не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що, у свою чергу, зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного наказу Генерального прокурора України № 1454к від 23 жовтня 2014 року, у зв`язку із чим необхідно поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Київської області та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
16. Касаційні скарги, за якими відкрито касаційне провадження, подані з підстави, передбаченої пунктом першим частини четвертої статті 328 КАС України.
17. У касаційній скарзі Офісу Генерального прокурора зазначено, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
18. Скаржник зазначає, що порушення норм матеріального права полягає у неправильному тлумаченні Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", у застосуванні до вказаних правовідносин статті 61 Конституції України, яка не підлягала застосуванню.
19. Посилається на те, що чинним законодавством не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії передбачені частиною першою статті 3 Закону України "Про очищення влади" та не передбачено обов`язку встановлення будь-яких обставин чи фактів стосовно таких осіб, у тому числі їх належності до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи спрямовані на узурпацію влади президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
20. Наголошує, що Генеральний прокурор України при прийнятті спірного наказу діяв обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
21. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, оскільки люстрація не є видом юридичної відповідальності, а також статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості. Вважає, що презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка по суті є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17), а відтак зазначена гарантія не може бути поширена на інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. На даний час положення Закону України "Про очищення влади" неконституційними не визнано, а тому адміністративний суд може здійснювати перевірку спірного наказу лише за критеріями, передбаченими статтею 2 КАС України. Аналогічної правової позиції дотримається Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17.
22. Прокуратура Київської області в обґрунтування своєї касаційної скарги наводить аналогічні доводи та аргументи, на які посилався Офіс Генерального прокурора у своїй касаційній скарзі.
23. Серед іншого, скаржник зазначив, що розгляд справи не відбувався у період з 11 грудня 2014 року по 2 березня 2020 року понад 5 років, у зв`язку з її зупиненням за клопотанням позивача.
24. За таких обставин судами, при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неправильно застосовано статтю 235 КЗП України та необґрунтовано нараховано середній заробіток за період з 24 жовтня 2014 року по 28 травня 2020 рок, без врахування того, що рішення про звільнення позивача обласною прокуратурою не приймалось, а безпідставне стягнення коштів за цей період покладає надмірний тягар на фонд оплати праці працівників обласної прокуратури через відсутність спеціальних видатків бюджету, спрямованих на виконання рішень у даній категорії справ.
25. У відзивах на касаційні скарги позивач не погоджується з ними, вважає їх необґрунтованими, такими, що не містять жодних правових підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень, тому задоволенню не підлягають.
26. Позивач погоджується з мотивами оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
28. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України) обумовлює щоб такі дії органів державної влади були правними.
30. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
31. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
32. Пунктом 6 частини першої статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
33. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
34. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16 вересня 2014 року №1682-VII "Про очищення влади", який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).
35. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).
36. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
37. За нормами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
38. Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
39. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
40. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.
41. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
42. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
43. Як встановлено судами, підставою для видання спірного наказу № 1454к від 23 жовтня 2014 року вказано довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування до позивача заборон, визначених Законом №1682-VII у якій зазначено, що позивач в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 11 місяців) посаду, віднесену до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України", а саме посаду заступника прокурора Київської області у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.
44. Тобто, заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідній посаді.
45. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
46. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.
47. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону №1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
48. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
49. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
50. Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
51. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України Януковичем підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.
52. Судами попередніх інстанцій враховано, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
53. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
54. Водночас, на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
55. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
56. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі "Полях та інші проти України"), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону №1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.
57. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
58. Тобто, без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації), що в свою чергу лягло й в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Ці висновки є застосовними і у цій справі, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.
59. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
60. Підсумовуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірний наказ № 1454к від 23 жовтня 2014 року не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
61. Верховний Суд зазначає, що вказане є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України № 1454к від 23 жовтня 2014 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади.
62. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
63. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо скасування спірного наказу із поновленням позивача на попередній роботі, у порядку статті 235 КЗпП України, у зв`язку із недотриманням відповідачем принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості.
64. Що стосується позовних вимог в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, то касаційні скарги не містять будь-яких доводів щодо їх обґрунтування, а тому такі вимоги не є предметом касаційного оскарження.
65. Доводи скаржника (Прокуратури Київської області) щодо збільшення періоду вимушеного прогулу внаслідок зупинення провадження у справі за клопотанням позивача є необґрунтованими, оскільки в силу частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
66. Не зважаючи на зупинення провадження у даній справі, позивач був поновлений на посаді, а тому час вимушеного прогулу має бути розрахований з моменту звільнення до моменту прийняття рішення судом.
67. Щодо доводів Прокуратури Київської області про неврахування судами попередніх інстанцій при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу того, що рішення про звільнення позивача вона не приймала, а безпідставне стягнення коштів за цей період покладає надмірний тягар на фонд оплати праці працівників обласної прокуратури через відсутність спеціальних видатків бюджету, спрямованих на виконання рішень у даній категорії справ, суд зазначає наступне.
68. В силу частини дев`ятої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
69. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону України "Про прокуратуру").
70. Враховуючи, що Прокуратурою Київської області нараховувалась та виплачувалась заробітна плата позивачу, Прокуратура Київської області є розпорядником коштів згідно кошторисів та щомісячних розписів видатків, затверджених Генеральним прокурором, у межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України, а тому суди обґрунтовано стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу саме з Прокуратурою Київської області.
71. За цих обставин доводи касаційної скарги Прокуратури Київської області щодо зазначених обставин є безпідставними.
72. Інші доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
73. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками судів.
74. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
75. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд