ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/1712/16
касаційне провадження № К/9901/25713/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - Інспекція, ДПІ у Подільському районі) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2016 (головуючий суддя - Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016 (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аст - Мастер" (далі у тексті - Товариство, ТОВ "Аст - Мастер") до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
У С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2015 №0003782202 та №0003792202.
В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що за результатами проведеної посадовими особами відповідача перевірки, останнім зроблено хибні висновки у акті від 24.07.2015 №3155/26-56-22-02-03/24100025, оскільки, позивач є добросовісним платником податків, вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, а тому Інспекцією необґрунтовано прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.08.2015 №0003782202 та №0003792202, які позивач вважає незаконним та такими, що підлягають скасуванню.
У письмових запереченнях відповідач вказує на відповідність спірних податкових повідомлень-рішень вимогам податкового законодавства, вважає відсутнім підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "БРОН ПЛЮС". Крім того, відповідач зазначає, що господарські операції Товариством відображались лише на первинних документах, зважаючи на що, просив суд у позові відмовити повністю.
Постановою Окружного адміністративного суду від 02.06.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 17.08.2015 №0003782202 та №0003792202.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 10.10.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами норм матеріального права, оскільки, ними не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що позивачем було безпідставно завищено податковий кредит, що призвело до завищення податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податкового кредиту, оскільки надані документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку у зв`язку із тим, що правочини, укладені із контрагентами позивача порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, крім того, усі первинні документи підписані від імені контрагента ОСОБА_1, який відповідно до протоколу допита свідка від 23.04.2015 не був засновником, директором чи головним бухгалтером контрагента, зважаючи на це, позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з вказаним вище контрагентом, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується із доводами та обґрунтуваннями, викладеними Інспекцією у касаційній скарзі, вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права, зокрема податкового законодавства, оскільки, під час перевірки позивачем надано усі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій, а саме: видаткові накладні, рахунки на оплату, податкові накладні та платіжні доручення. Вважає недостатніми доводи відповідача щодо окремих недоліків в оформленні деяких документів, які не відносяться до первинних у розумінні норм податкового законодавства, для підтвердження нереальності господарських операцій Товариства, зважаючи на що, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.04.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 28.04.2021.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Гончарова І.А.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "БРОН ПЛЮС" та покупцями за період з 01.11.2014 по 30.11.2014.
За результатами перевірки складено акт від 24.07.2015 №3155/26-56-22-02-03/24100025, згідно з висновками якого встановлено порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), у результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток за 2014 рік у сумі 86 672, 00 грн; пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 96 302, 00 грн, у тому числі, за листопад 2014 року на суму 96 302, 00 грн.
За результатами перевірки та висновками акту від 24.07.2015 №3155/26-56-22-02-03/24100025 Інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.08.2015 №0003782202, яким ТОВ "Аст-Мастер" збільшено суму грошового зобов`язання із податку на додану вартість на загальну суму 120 377, 50 грн, у тому числі, за основним платежем - 96 302, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 24 075, 50 грн та №0003792202, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 108 340, 00 грн, у тому числі, за основним платежем - 86 672, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 668, 00 грн.
Товариство, не погодившись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями звернулося із адміністративним позовом до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, дані акту перевірки від 24.07.2015 №3155/26-56-22-02-03/24100025 містять висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між ТОВ "Аст-Мастер" та його контрагентом - ТОВ "БРОН ПЛЮС".
Судами попередніх інстанцій досліджено, що між ТОВ "Аст-Мастер" (покупець) та ТОВ "Брон Плюс" (постачальник) мали місце господарські відносини на підставі рахунків на оплату від 24.11.2014 №2711/33, від 25.11.2014 №2711/32, від 28.11.2014 №2811/119, від 28.11.2014 №2811/120, відповідно до яких ТОВ "БРОН ПЛЮС", постачальник, зобов`язується поставити позивачеві продукцію.
На підтвердження реального руху активів в процесі здійснення господарської операції з поставки продукції, позивачем надано судам копії рахунків на оплату від 24.11.2014 №2711/33, від 25.11.2014 №2711/32, від 28.11.2014 №2811/119, від 28.11.2014 №2811/120, видаткових накладних, податкових накладних та платіжних доручень.
Також, позивачем надані судам докази того, що придбані у ТОВ "БРОН ПЛЮС" товари, використано у власній господарській діяльності, як комплектуючи при виробництві обладнання, машин, устаткування, а також як основні засоби третьої групи, при проведенні ремонтів та обслуговування обладнання "Шторм", оскільки, одним із видів діяльності позивача є виробництво інших машин і устаткування загального призначення, код 28.29, на підставі власних технічних умов ТУ У 29.2-24100025-001:2007 під торговою маркою "Шторм".
Досліджено судами доводи позивача щодо того, що разом з товарами позивач придбав у ТОВ "БРОН ПЛЮС" основні засоби третьої групи, зокрема металообробні верстати. Придбані основні засоби були оприбутковані та проведені по бухгалтерському обліку на рахунок НОМЕР_1, після цього вони введені в експлуатацію відповідно до даних рахунку бухгалтерського обліку №104 та використовувались позивачем при виробництві інших машин та устаткування загального призначення під торговою маркою " Шторм".
На підтвердження зазначеного, позивачем долучено засвідчені копії актів введення в експлуатацію основних засобів, дозволу на виконання робіт від 18.06.2013 №1936.13.32 виданого територіальним управлінням Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві, свідоцтва на знак для товарів і послуг від 25.08.2009 №111077, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності.
Вказані первинні документи, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідають статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV).
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що пода