ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 380/2026/20
адміністративне провадження № К/9901/26737/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/2026/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у Львівській області
про скасування висновків службового розслідування, наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від З0 червня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Качур Р.П.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Кушнерика М.П., суддів Гінди О.М., Курильця А.Р.).
І. Історія справи
27 лютого 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни дільничним офіцером сектору превенції патрульної поліції Галицького ВП ГУ НП у Львівській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 від 11 травня 2018 року;
- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ НП у Львівській області №1737 від 14 травня 2018 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції,
- поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера сектору превенції патрульної поліції Галицького ВП ГУ НП у Львівській області, повернути раніше присвоєне звання старшого лейтенанта поліції;
- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 5 травня 2018 року до дати ухвалення рішення у справі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав пропуску ним строку звернення до суду. Ця ухвала мотивована тим, що предметом спору є наказ відповідача від 14 травня 2018 року, однак ОСОБА_1, звернувшись до суду у лютому 2020 року, не надав заяви про поновлення пропущеного місячного строку на оскарження цього наказу, як і жодних доказів в обґрунтування пропуску строку звернення до суду.
На виконання вказаної ухвали представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду. Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, представник позивача вказав, що після звільнення позивача - 14 травня 2018 року - ним вживалися заходи досудового врегулювання спору шляхом надіслання ряду адвокатських запитів і переговорів з керівництвом ГУ НП у Львівській області. На підтвердження долучив копії зазначених запитів. Також зазначив, що саме станом на 27 лютого 2020 року досудове врегулювання не дало бажаних результатів, відтак просив поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України. Так, суд зазначив, що доводи представника позивача про те, що в проміжок часу з червня 2018 року до лютого 2020 року відбувалось досудове врегулювання спору шляхом переговорів з керівництвом ГУ НП у Львівській області, не підтверджені жодними доказами. Разом з тим, останній адвокатський запит датований 4 червня 2018 року.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновків про недоведеність представником позивача поважності причин пропуску строків звернення до суду, оскільки зазначені ним в заяві підстави не створювали для позивача об`єктивних перешкод для вжиття протягом більш ніж 1,5 років необхідних юридичних заходів щодо захисту своїх трудових прав.
З урахуванням викладеного, суд не визнав поважними вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 вересня 2020 року залишив ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року без змін, повністю погодившись з висновками суду першої інстанції.
У касаційній скарзі представник позивача - адвокат Шаповалов А.М. просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року й ухвалити нове судове рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник вказує, зокрема, на порушення судами норм матеріального і процесуального права, які обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги наведені представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку причини поважності такого пропуску. Адже, в проміжок часу з червня 2018 року до лютого 2020 року відбувалось досудове врегулювання спору шляхом переговорів з керівництвом ГУ НП у Львівській області. Однак, таке не надало бажаних результатів, а відтак позивач був вимушений звернутися з цим позовом до суду.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 17 листопада 2020 року.
Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.
II. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: (2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, (4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
За пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З аналізу статті 55 Конституції України, статей 5, 9 КАС України випливає, що кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає свої права порушеними, і може розпоряджатися своїми вимогами на власний розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах встановлений КАС України (статті 1, 3 цього Кодексу).
Стаття 6 КАС України визначає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовується з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Варто наголосити, що право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує і стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - "Конвенція").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ") пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі "Bellet v. France"),
Водночас ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі "Уейт і Кеннеді проти Німеччини", пункт 43).
Отже, право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання верховенства права, а точніше, одного з його елементів - правової визначеності.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 лютого 2020 року позивач через свого представника Шаповалова А.М., поштовими засобами зв`язку звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування висновків службового розслідування, наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року встановлено, що адміністративний позов позивачем подано після закінчення строків, встановлених законом для звернення до адміністративного суду із позовом. Позовну заяву залишено без руху і встановлено позивачу десятиденний строк з дати отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із наданням доказів поважності причин пропуску строку.
11 червня 2020 року представник позивача направив на адресу суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої зазначив що, позивач скористався правом на досудове врегулювання спору шляхом переговорів з керівництвом ГУ НП у Львівській області, зокрема було направлено ряд адвокатських запитів, які долучені до матеріалів справи. Однак, таке не надало бажаних результатів, а, відтак, він звернувся з цим позовом до суду.
Відтак, суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи представника позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, адже представник позивача на підтвердження своїх доводів не надав жодних доказів. Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, останні адвокатські запити, які представник позивача долучив до заяви про поновлення строку на звернення до суду, датовані 4 червня 2018 року. Водночас зі змісту вказаних запитів вбачається, що вони були спрямовані не на досудове урегулювання спору, а на отримання копій документів (копії матеріалів особової справи ОСОБА_1, копії матеріалів службового розслідування, яке було проведено щодо ОСОБА_1 ) та інформації для представлення інтересів ОСОБА_1 у суді.
Крім того, в адвокатському запиті від 4 червня 2018 року, адресованому заступнику міністра охорони здоров`я України Ілику Р.Р., представник позивача вказував, що останнім днем для звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 є 13 червня 2018 року.
Отже, надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначали, що поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У справі, що розглядається, представник позивача як під час звернення до суду, так і в апеляційній та касаційній скаргах не наводить будь-яких інших обставин і не надає відповідних доказів, які би свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цим позовом.
Відтак, позов подано з пропуском місячного строку на звернення до суду у спорах щодо звільнення з публічної служби, так і тримісячного строку, передбаченого у разі досудового врегулювання спору, без поважних причин.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої й апеляційної інстанції під час розгляду і ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд