ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 460/418/20
адміністративне провадження № К/9901/16147/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 460/418/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року (головуючий суддя: Нор У. М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року (колегія у складі: головуючого судді Глушка І. В., суддів: Кузьмича С. М., Макарика В. Я.)
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невиконання з 30 жовтня 2018 року постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104, згідно з якою Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області зобов`язано нараховувати та виплачувати позивачу державну та додаткову пенсію відповідно до ст. 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2008 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням виплачених сум починаючи з 25 травня 2010 року;
- зобов`язати відповідача вчинити дії, спрямовані на подальше виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104, згідно якої Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області зобов`язано нараховувати та виплачувати позивачу державну та додаткову пенсію відповідно до ст. 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2008 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням виплачених сум починаючи з 25 травня 2010 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року відмовлено у відкритті провадження.
3. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у спірних правовідносинах наявні обставини, які в розумінні ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, 02 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права. Так, судами не враховано, що зі змісту листа ГУ ДКС України у Рівненській області від 18 квітня 2019 року № 13-13-11/1101 та від 06 червня 2019 року № 13-13-10/3268 позивачу стало відомо про те, що постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104 виконано 30 жовтня 2018 року. Проте, позивач вважає, що вказане рішення суду не виконано відповідачем, тобто пенсія, на виконання рішення суду, з 30 жовтня 2018 року не нараховується та не виплачується ОСОБА_1 на постійній основі, чим допущено бездіяльність, яку оспорює позивач. Дійсними намірами позивача є спонукання відповідача до виконання рішення суду, яке набрало законної сили. За таких обставин, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, а не із заявою про визнання протиправною бездіяльності в порядку ст. 383 КАС України.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
6. В автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 02 липня 2020 року зареєстровано вказану касаційну скаргу.
7. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 липня 2020 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г., судді: Бучик А. Ю., Рибачук А. І.
8. Ухвалою Верховного суду від 09 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 09 грудня 2020 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
11. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
12. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
13. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
14. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
15. Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
16. Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
17. В частині першій статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
18. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
19. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
20. Згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
21. Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
22. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
23. Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
24. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
25. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
26. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
27. Як убачається з матеріалів справи, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Костопільському районі Рівненської області про зобов`язання провести нарахування та виплату пенсії, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Пенсійного Фонду України в Костопільському районі Рівненської області задоволено частково. Постанову Костопільського районного суду Рівненської області від 22 грудня 2011 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.
Визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного Фонду України в Костопільському районі Рівненської області в перерахунку на користь ОСОБА_1 основної та додаткової пенсії у відповідності до вимог ст. 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов`язано Управління Пенсійного Фонду України в Костопільському районі Рівненської області нараховувати та виплачувати державну та додаткову пенсію на користь ОСОБА_1 відповідно до ст. 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2008 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням виплачених сум починаючи з 25 травня 2010 року.
28. Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами щодо визнання протиправною бездіяльності пенсійного органу щодо невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104 та зобов`язання відповідача виконати вказане судове рішення.
29. Так, в обґрунтування вимог позовної заяви ОСОБА_1 вказує на те, що у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Рівненській області з 14 квітня 2016 року перебуває на виконанні постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104, згідно з якою Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області зобов`язано нараховувати та виплачувати державну та додаткову пенсію на користь позивача відповідно до ст. ст. 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2008 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням виплачених сум починаючи з 25 травня 2010 року.
30. Однак, зі змісту листів ГУ ДКС України у Рівненській області від 18 квітня 2019 року № 13-13-11/1101 та від 06 червня 2019 року № 13-13-10/3268 позивачу стало відомо про те, що вищевказану постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104 виконано 30 жовтня 2018 року. Позивач зазначає, що вказане не відповідає дійсності. Тому, в листопаді 2019 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зі скаргою щодо невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі №42230/11/9104.
31. Листом від 11 грудня 2019 року № Д-4040/07.1-159, № Д-4967/07.1-159 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивача про те, що з 23 вересня 2014 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою", прийнята з метою реалізації положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Згідно з цим Порядком, погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Тобто виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень не відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду. Проінформовано, що на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року № 42230/11/9104 управлінню державної виконавчої служби головного управління юстиції в Рівненській області управлінням Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області надано довідку від 10 лютого 2016 року № 752/03 про нарахування ОСОБА_1 коштів за рішенням суду в сумі 58 338,37 грн.
32. Стверджуючи про протиправність допущеної у такий спосіб бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду позивач зазначає, що відповідач зобов`язаний на постійній основі нараховувати та виплачувати позивачу державну та додаткову пенсію відповідно до ст. ст. 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 25 травня 2010 року, присуджену на користь позивача за рішенням суду, що набрало законної сили.
33. З аналізу наведених у позовній заяві доводів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спір у даній справі фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104, а доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо не нарахування та невиплати пенсії з 30 жовтня 2018 року на умовах, визначених судовим рішенням, зводяться до незгоди позивача із діями (бездіяльністю) відповідача щодо виконання судового рішення.
34. Тобто, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 382 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
35. За приписами частини п`ятої статті 383 КАС України розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
36. Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
37. Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
38. З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
39. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а та від 21 листопада 2019 року у справі № 802/1933/18-а.
40. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
41. Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
42. Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
43. Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
44. Тобто, якщо позивач вважав, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання вищевказаної постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 42230/11/9104, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.
45. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
46. З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, згідно з вимогами пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України.
47. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
48. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
49. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції", Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).
50. У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі "Антонюк проти України" (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
51. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
52. У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.
53. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
54. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
55. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
56. Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а тому ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року слід залишити без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд,-