Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного СудуПророка В. В., Анцупової Т. О.,
Гриціва М. І. та Ситнік О.М.
справа № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190 цс 20)
02 березня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду ухвалою від 02 березня 2021 року прийняла та призначила до розгляду справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої Львівської державної нотаріальної контори, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Львівське комунальне підприємство «Центральне», про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2020 року.
Водночас з таким рішенням Великої Палати Верхового Суду не можемо погодитися з огляду на таке.
1. У грудні 2015 року Львівська міська рада звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 24 лютого 2015 року, оформлене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. та зареєстроване в реєстрі за № 174, яким оформлено ОСОБА_1 право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , та скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; визнати спадщину на квартиру АДРЕСА_1 відумерлою; визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 18 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 20099436) від 18 березня 2015 року; витребувати від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
3. Оскаржуваною постановою Львівського апеляційного суду від 06 березня 2020 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Львівської міської ради задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24 лютого 2015 року ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. та зареєстроване в реєстрі за № 174, і скасовано відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 19579272) від 24 лютого 2015 року. Визнано спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати житловою площею 15,1 кв. м та кухні (загальна площа квартири 27,2 кв. м, комора в підвалі 6,2 кв.м), відумерлою та передано її територіальній громаді м. Львова відповідно до закону. Витребувано на користь Львівської міської ради квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 , набувача за договором купівлі-продажу квартири від 18 березня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Л. І. й зареєстрованим у реєстрі за № 432. У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації за цим договором відмовлено.
4. У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5. Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири. Можливість витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України належить лише власнику такого майна. На час звернення позивача до суду з цим позовом Львівська міська рада не була власником спірної квартири, тому вимоги про витребування майна задоволенню не підлягають. Задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у неї як добросовісного набувача на користь Львівської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Перший протокол, Конвенція).
6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 04 червня 2020 року відкрите касаційне провадження у справі. Підставою для відкриття касаційного провадження зазначене посилання заявника на застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц, 16 жовтня 2019 року у справі № 367/5525/16-ц, 04 жовтня 2019 року у справі № 759/14874/15-ц, 09 жовтня 2019 року у справі № 367/2829/16-ц, 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 7 «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
8. Ухвала суду касаційної інстанції, зокрема, мотивована тим, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, а саме якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.
9. Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
10. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
11. Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
12. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
13. Такий правовий висновок викладений у численних постановах Верховного Суду України: від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 та від 18 січня 2017 року у справі № 6?2776цс16.
14. Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
15. У справі, яка переглядається, установлено, що зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. Спірна квартира є відумерлою спадщиною.
16. Колегія суддів зазначила, що з урахуванням наведеної вище судової практики вірним є висновок апеляційного суду про витребування спірної квартири шляхом передачі у власність територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, оскільки вона вибула з власності органу місцевого самоврядування поза його волею.
17. Разом з тим у статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
18. Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу.
19. Стаття 1 Першого протоколу містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
20. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine) від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, пункти 166-168).
21. Крім того, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) та від 18 березня 2020 року у справі 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18) Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду, посилаючись на те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, дійшов висновку про те, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у добросовісного набувача на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
22. Однак, на час подання касаційної скарги набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України у редакції цього Закону, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
23. Частина третя статті третя Перейти до повного тексту