ПОСТАНОВА
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 173/1411/19
провадження № 51-329км21
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої Яновської О. Г.,
суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л.Ю.,
прокурора Чагарного М.П.,
в режимі відеоконференції захисників - адвокатів Ісакова В.В., Ісакової Н.А.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника - адвоката Ісакова В.В., подану в інтересах засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Скурати Малинського району Житомирської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, раніше не судимого, та
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м. Полтави, зареєстрованої в АДРЕСА_2, мешканки АДРЕСА_3, раніше не судимої,
засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Вироком Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, та призначено кожному з них покарання у виді позбавлення волі строком на два роки.
2. Стягнуто солідарно з обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану злочином:
на користь ОСОБА_3 - 27 590 грн,
на користь ОСОБА_4 - 21 240 грн,
на користь ОСОБА_5 - 23 640 грн,
на користь ОСОБА_6 - 20 022 грн,
на користь ОСОБА_7 - 34 004 грн,
на користь ОСОБА_8 - 34 885, 71 грн,
на користь ОСОБА_9 - 34 377 грн,
на користь ОСОБА_10 - 18 390 грн,
на користь ОСОБА_11 - 19 718 грн,
3. Відповідно до статей. 96-1, 96-2 КК майно, яке було знаряддям злочину примусово безоплатно вилучено у власність держави.
4. Згідно з п.3 ч.1 ст.96-2 КК, ст.100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) грошові кошти в сумі 44 800 грн, 30 000 грн та 15 000 грн, які знаходяться на зберіганні в УФЗБО ГУНП в Дніпропетровській області згідно постанов слідчого Малашова Є.А. від 13 березня 2019 року - вирішено повернути потерпілим ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 шляхом звернення в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.
5. Місцевий суд визнав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винуватими в тому, що вони в період з 11 лютого по 22 лютого 2019 року, перебуваючи за місцем мешкання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3, діючи за попередньою змовою групою осіб, умисно, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного збагачення, таємно викрали грошові кошти вихованців КЗ "Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат №2" ДОР", що надійшли на їхні банківські рахунки з державного бюджету як пенсійні виплати та виплати державної соціальної допомоги, спричинивши їм матеріальний збиток на суму: ОСОБА_3 - 27 590 грн, ОСОБА_4 - 21 240 грн, ОСОБА_5 - 23 640 грн, ОСОБА_6 - 20 022 грн, ОСОБА_7 - 34 004 грн, ОСОБА_8 - 34 885,71 грн, ОСОБА_9 - 34 377 грн, ОСОБА_10 - 18 390 грн, ОСОБА_11 - 19 718 грн, та всього на загальну суму - 233 866,71 грн.
6. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
7. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
8. Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
- суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки захисник вважає недоведеною суб`єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК;
- призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченими злочину та їх особами внаслідок суворості;
- суд першої інстанції не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів, а саме після надання прокурором документів, якими він обґрунтовує винуватість обвинувачених, суд їх не оголосив, проте посилався на них у вироку;
- суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов КЗ "Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2" ДОР" як в повному обсязі, так і в частині інтересів ОСОБА_11 .
9. Вказані обставини були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, проте, на думку захисника, всупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційний суд належним чином не перевірив відповідних доводів сторони захисту, не дав обґрунтованих відповідей на них, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
10. У судовому засіданні захисники Ісаков В.В. та Ісакова Н.А. підтримали касаційну скаргу.
11. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника Ісакова В.В. Вказав на законність та обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та просив залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність
12. Сторона захисту неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність мотивує тим, що, на її думку, суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, є недоведеною. Захисник у касаційній скарзі зауважує, що матеріали провадження не містять доказів на підтвердження прямого умислу в ОСОБА_2, а так само й доказів попередньої змови з ОСОБА_1 .
13. Тобто доводи захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність переважно обґрунтовуються невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду.
14. Водночас відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
15. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
16. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
17. Натомість фактичні обставини кримінального провадження були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. При цьому вказані доводи сторони захисту були визнані судом безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження.
18. Так, апеляційний суд, надаючи оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, дійшов висновку про їх належність та допустимість. Ці докази суд визнав достатніми для доведеності винуватості обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їм злочину, а тому не вбачав підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
19. Апеляційний суд вказав, що матеріалами провадження об`єктивно підтверджується, що злочин було вчинено в умовах очевидності, обвинувачених було викрито, дослідженими письмовими доказами їх причетність була беззаперечно доведена, а тому з урахуванням обставин визнання останніми своєї вини, сумніви в обґрунтованості висновків суду в цій частині у колегії суддів були відсутні.
20. На думку колегії суддів, за встановлених судомами першої та апеляційної інстанцій обставин, дії засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст. 185 КК кваліфіковано правильно.
21. Отже, з огляду на те, що судами правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації дій засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст. 185 КК, вищенаведені доводи захисника є надуманими.
Щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого
22. У касаційній скарзі захисник вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особам засуджених. Також зазначає, що суд поза увагою залишив доводи сторони захисту щодо можливості звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 79 КК з урахуванням, серед іншого, часткового відшкодування потерпілим завданого збитку, висновків представника уповноваженого органу з питань пробації про можливість виправлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без позбавлення або обмеження волі, а також стану здоров`я малолітнього сина обвинуваченої ОСОБА_2, який потребує домашнього догляду.
23. Зазначені доводи захисника були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій.
24. Так, суд першої інстанції зазначив, що обставини, на які вказує сторона захисту щодо сімейного стану обох обвинувачених, на думку суду, не можуть слугувати достатньою підставою для призначення обвинуваченим покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, однак, ураховуючи ці дані, суд вважає за можливе призначити обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.185 КК у розмірі близькому до мінімального, що буде необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів і відповідатиме вимогам розумності та справедливості.
25. Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження, погодився з висновками суду першої інстанції в частині необхідності призначення обвинуваченим покарання у вигляді позбавлення волі на визначений судом першої інстанції строк.
26. Вирішуючи питання обґрунтованості судового рішення в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що кримінальне правопорушення вчинено за попередньою змовою групою осіб щодо неповнолітніх дітей, які страждають на психічні розлади, тобто відносяться до соціально-незахищеної групи населення і потребують підвищеного захисту.
27. За цих умов, на переконання колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та попередження вчинення ними нових злочинів можливе лише в умовах їх ізоляції від суспільства протягом визначеного судом строку, а тому призначене покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК за своїм видом та розміром слід вважати справедливим.
28. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
29. При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
30. Право суду прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням є за своєю правовою природою дискреційним, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цього права становить правозастосовну діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
31. Таким чином, ураховуючи викладене вище, доводи сторони захисту про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного злочину та особам засуджених через суворість колегія суддів розцінює як необґрунтовані.