Постанова
іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 243/11487/19
провадження № 51-4969км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
захисників
(в режимі відеоконференції) Босака А.В., Мироненка О.О.,
прокурора Костюка О.С.,
розглянув касаційну скаргу захисника Мироненка О.О., який діє в інтересах особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, - ОСОБА_1 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019050510001398 від 07 липня 2019 року з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру від 02 жовтня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженцяс. Фащєвка Перевальського району Луганської області, жителя м. Дебальцевого Донецької області, який на підставі статті 89 КК єтаким, що судимості не мав,
у вчиненні суспільно небезпечного діяння за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 187, частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 січня 2020 року задоволеноклопотання про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_1 за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною 3 статті 187, частиною 4 статті 187 КК.
До ОСОБА_1 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Захід забезпечення кримінального провадження ОСОБА_1 - "поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме до Комунального підприємства "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня" Дніпропетровської обласної ради", до набрання ухвалою чинності залишено без зміни.
Виконання такої ухвали доручено працівникам Слов`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з ухвалою суду 06 липня 2019 року у вечірній час доби ОСОБА_1, перебуваючи на вул. Кавказській у сел. Райгородок Слов`янського району, побачив потерпілого ОСОБА_2, який рухався в напрямку домоволодіння №31 по вул. Кавказській та пішов слідом за ним.
Після чого приблизно о 01:30 ОСОБА_1, діючи у стані неосудності, маючи при собі предмет, схожий на ніж, накинувши на голову капюшон куртки, в яку він був одягнутий, щоб його не впізнали, рухаючись слідом за потерпілим ОСОБА_2 до зазначеного вище домоволодіння, завдав йому одного удару порожньою скляною пляшкою по голові та став вимагати в потерпілого грошові кошти або інше майно. Після того, як потерпілий здійснив опір, ОСОБА_1, застосовуючи насилля, яке є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, завдав йому невстановленим предметом, візуально схожим на ніж, двох ударів у ділянку тулуба з правої сторони, заподіявши потерпілому ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.
Таким чином, подолавши волю потерпілого ОСОБА_2 до опору шляхом заподіяння насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров`я особи, та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_1 шляхом ривка заволодів пакетом, що належить ОСОБА_2, в якому знаходилися два пластикові харчові контейнери з їжею вартістю 50 грн кожний, загальною вартістю 100 грн.
Крім того, 08 липня 2019 року в денний час доби ОСОБА_1, який перебував на вул. Дружби в м. Слов`янську Донецької області, побачив потерпілу ОСОБА_3, яка біля свого будинку АДРЕСА_1 . 08 липня 2019 року приблизно о 22:00 ОСОБА_1, перебуваючи у стані неосудності, попередньо взявши із собою резинову палицю та ніж, достовірно знаючи, що за вказаною адресою перебуває потерпіла ОСОБА_3, шляхом розбиття вікна проник до приміщення вказаного будинку.
Після чого, 08 липня 2019 року приблизно о 22:15, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_1, перебуваючи у стані неосудності, підійшов до ОСОБА_3, яка знаходилася у вказаному будинку, приставив до її горла ніж, який приніс із собою, та став погрожувати ним, висуваючи вимогу надати йому грошові кошти, інші цінності та майно потерпілої. Вказану погрозу застосування фізичного насильства потерпіла ОСОБА_3 сприйняла як реальну загрозу для свого життя та здоров`я.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 02 вересня 2020 року вказану ухвалу місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки недопустимості протоколу огляду від 07 липня 2019 року та отриманим в ході цієї слідчої дії речовим доказом, оскільки на думку захисника, обшук лікарні фактично проведено до внесення відомостей до ЄРДР, без попереднього дозволу слідчого судді або добровільної згоди власника приміщення, без застосування повної безперервної аудіо-, відеофіксації за допомогою технічних засобів.
Крім того, захисник вважає, що відсутність у мотивувальній частині посилання на речові докази вказує на ненадання судами їм оцінки з точки зору їх належності та допустимості.
Також захисник вказує на недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання від 30 липня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та від 24 серпня 2019 року за участю свідка ОСОБА_4, оскільки не наведено достатніх аргументів на спростування доводів щодо цих протоколів та здійснено формальне посилання на їх відповідність вимогам кримінального процесуального закону. Стверджує, що пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілого та свідка проведено з істотним порушенням вимог статей 104, 106, 223, 228 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Крім того, захисник вважає, що в основу рішення суду першої інстанції покладено недопустимий доказ, а саме висновок судової трасологічної експертизи №2/4-74 від 26 липня 2019 року, та не наведено достатніх аргументів для спростування позиції сторони захисту. Зокрема, вказує на дослідження у вказаній експертизі очевидно недопустимих доказів, а також на те, що Донецьке НДЕКЦ МВС України не входить до системи бюро судово-медичних експертиз, посилаючись на пункт 1.2.1 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи.
Також захисник вказує на покладення в основу рішення висновок товарознавчої експертизи №63 від 12 вересня 2019 року, який є недопустимим доказом, оскільки він отриманий неналежним суб`єктом, а апеляційним судом у рішенні здійснено посилання на статтю 7 Закону України "Про судову експертизу", яка набрала чинності та вступила в дію лише 17 жовтня 2019 року.
Захисник вважає недопустимими також результати матеріалів негласної слідчої розшукової дії у вигляді аудіо-, відеоконтролю за ОСОБА_1, а також що допущено право ОСОБА_1 на справедливий суд.
Також захисник стверджує про незаконність такої слідчої дії, як огляд місця події від 08 липня 2019 року, а здобуті докази очевидно недопустимими з огляду на положення статей 86, 87, 104, 107 КПК.
На думку захисника також вважає, що судами не було дотримано стандарту доведення вини особи "поза розумним сумнівом", а питання про повторне дослідження доказів у суді апеляційної інстанції залишилось невирішеним.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, які підтримали касаційну скаргу, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на наступних підстав.
Мотиви Суду
Обираючи стандарт доказування, який має використовуватися в кримінальних провадженнях, слід віддати перевагу стандарту "поза розумним сумнівом" порівняно з перед стандартом "баланс ймовірностей".
Він означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, а означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.
Підґрунтям стандарту "поза розумним сумнівом" є фундаментальна цінність суспільства - гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання; відповідно суспільство, яке цінує добре ім`я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, у параграфі 55 рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2012 року у справі "Гриненко проти України" зазначається, що "при оцінці доказів Європейський Суд зазвичай застосовує стандарт доведення "поза всяким розумним сумнівом". Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів".
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, поклав в основу своїх висновків докази, які підтверджують вчинення суспільно небезпечного діяння щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Зокрема, такими доказами є показання ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 .
Зі змісту показань вбачається, що ОСОБА_1 визнав повністю свою провину у скоєнні суспільно небезпечного діяння щодо ОСОБА_3 (частина 3 статті 187 КК) та не визнав себе винним у вчиненні суспільно небезпечного діяння щодо ОСОБА_2 (частина 4 статті 187 КК).
Потерпілий ОСОБА_2 підтвердив встановлені у кримінальному провадженні обставини вчинення щодо нього суспільно небезпечних діянь.
Суди визнали показання потерпілого ОСОБА_2 такими, що відповідають об`єктивній дійсності, оскільки вони узгоджуються з такими письмовими доказами:
1. протоколом огляду місця події від 07 липня 2019 року, з якого вбачається, що об`єктом огляду є ділянка місцевості, розташована на перехресті вул. Кавказької та пров. Нагорному в с. Райгородок Слов`янського району Донецької області (т. 1 а.с. 60-62);
2. протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 липня 2019 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 впізнав як особу, яка 07 липня 2019 року в нічний час на вул. Кавказькій у с. Райгородок Слов`янського району Донецької області здійснила напад на нього, а саме ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 73-75);
3. протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24 серпня 2019 року, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_4 впізнала чоловіка, який 07 липня 2019 року напав на її чоловіка на АДРЕСА_2, оскільки вона присвічувала на нього телефоном, а саме ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 76-78);
4. протоколом пред`явлення особи для впізнання за голосом від 24 серпня 2019 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 впізнала голос, схожий на голос чоловіка, що вимагав у них гроші, телефон та напав на її чоловіка 07 липня 2019 року, а саме ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 79-81);
5. протоколом проведення слідчого експерименту від 15 липня 2019 року, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_4 докладно розповіла та показала обставини вчинення кримінального правопорушення 07 липня 2019 року, коли на її чоловіка напав невідомий чоловік (т. 1 а.п. 82-85);
6. протоколом проведення слідчого експерименту від 23 липня 2019 року, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_6 докладно розповіла та показала обставини вчинення кримінального правопорушення 07 липня 2019 року біля домоволодіння АДРЕСА_2 ( т. 1 а.с. 86-89);
7. протоколом пред`явлення особи для впізнання за голосом від 12 вересня 2019 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 впізнав голос чоловіка, який напав на нього 07 липня 2019 року та вимагав гроші й мобільний телефон, заподіяв ножові поранення, а саме голос ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 90-91);
8. протоколом проведення слідчого експерименту від 12 вересня 2019 року, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 докладно розповів та показав обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме: вказав, як він стояв, коли нападник завдав йому ножем удару в ділянку живота ( том 1 а.п. 92-95);
9. висновком судово-медичної експертизи № 304 від 12 серпня 2019 року, за яким у ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження ( том 1 а.п. 96-97);
10. висновком судової медичної експертизи № 379 від 19 вересня 2019 року, з якого вбачається, що відповісти на питання щодо можливості утворення тілесних ушкоджень, виявлених на тілі потерпілого ОСОБА_2, за обставин, на які він вказує при допиті, неможливо, оскільки під час допиту потерпілий не зазначає кількості, локалізації та механізму заподіяння йому тілесних ушкоджень ( т. 1 а.п. 139).
Потерпіла ОСОБА_3 підтвердила встановлені у кримінальному провадженні обставини вчинення щодо неї суспільно небезпечних діянь.
Суди визнали показання потерпілої ОСОБА_3 такими, що відповідають об`єктивній дійсності, оскільки вони узгоджуються з такими письмовими доказами:
1. протоколом огляду від 09 липня 2019 року, з якого вбачається, що об`єктом огляду є територія домоволодіння АДРЕСА_1 . На відстані двох метрів від входу в будинок на підлозі виявлений ніж з пластиковою рукояткою сірого кольору, загальна довжина якого 21,5 см, довжина леза - 11 см, довжина рукоятки - 10,5 см. Присутня в ході огляду ОСОБА_3 пояснила, що 08 липня 2019 року о 21:30 до неї в будинок шляхом розбиття вікна проник чоловік, який надалі погрожував та вимагав гроші, цінності. А коли приїхали працівники поліції та затримали його, то даний ніж знаходився при ньому, він ним погрожував. Далі виявлені предмети та сліди було вилучено (том 1 а.п. 146-152);
2. протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09 липня 2019 року, з якого вбачається, що ОСОБА_9 впізнав особу на фотознімку № 4 (чотири), а саме ОСОБА_1 ( т. 1 а.п. 162-164);
3. протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09 липня 2019 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 впізнала особу на фотознімку № 3 (три), а саме чоловіка, який заліз через вікно до неї додому і почав погрожувати ножем та вимагав майно, яким є ОСОБА_1 (т. 1 а.п. 165-168);
4. протоколом проведення слідчого експерименту від 09 липня 2019 року, з якого вбачається, що потерпіла ОСОБА_3 докладно розповіла та показала обставини вчинення стосовно неї кримінального правопорушення ( т. 1 а.п. 172-181);
5. протоколом огляду від 09 липня 2019 року, з якого вбачається, що об`єктом огляду є мобільний телефон "Huawei CRO-400" імеі1: НОМЕР_1, імеі2: НОМЕР_2, який належить ОСОБА_10 у ході огляду встановлено вихідний дзвінок до абонента " 102" ( т. 1 а.п. 182).
З огляду на вказані обставини в судів першої та апеляційної інстанцій були об`єктивні та достатні підстави вважати доведеним скоєння ОСОБА_1 суспільно небезпечних діянь за частинами 3, 4 статті 187 КК. Досліджені докази у їх сукупності відповідають фактичним обставинам провадження, є послідовними та узгодженими між собою.
Отже, доводи захисника щодо недоведеності обставин вчинення кримінальних правопорушень поза розумним сумнівом є неспроможними.
Що стосується доводів захисника щодо недопустимості доказів у кримінальному провадженні стосовно потерпілого ОСОБА_2, то колегія суддів виходить з наступного.
Захисник у касаційній скарзі, доводи в якій є аналогічними доводам в апеляційній скарзі, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вказуючи на недопустимість у кримінальному провадженні щодо потерпілого ОСОБА_2 таких доказів, як:
1. протокол огляду від 07 липня 2019 року та отримані в ході цієї слідчої дії речові докази (щодо чого стосується);
2. протоколи пред`явлення особи для впізнання від 30 липня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та від 24 серпня 2019 року за участю свідка ОСОБА_4 ;
3. висновок судової трасологічної експертизи №2/4-74 від 26 липня 2019 року;
4. висновок товарознавчої експертизи №63 від 12 вересня 2019 року;
5. результати матеріалів негласної слідчої розшукової дії у вигляді аудіо-, відеоконтролю за ОСОБА_1 ;
6. протокол огляд місця події від 08 липня 2019 року.
Відповідно до частини 2 статті 92 КПК обов`язок доказування допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає. За частинами 1 та 3 статті 22 КПК кримінальне провадження передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій засобами, передбаченими кримінальним процесуальним законом.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК).
Стаття 87 КПК чітко визначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів в апеляційній скарзі сторони захисту покликався на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, з дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК зробив аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов по суті правильного висновку про те, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й належними доказами вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечних діянь, передбачених частинами 3, 4 статті 187 КК.
Спростовуючи доводи сторони захисту, апеляційний суд вказав про безпідставність її доводів щодо недопустимості протоколу огляду від 07 липня 2019 року з огляду на те, що огляд речей проведено відповідно до вимог статті 237 КПК за заявою дружини потерпілого, а відомості до ЄРДР внесено негайно після його проведення.
Перевіряючи відповідність висновків судових експертиз від 26 липня 2019 року та від 12 вересня 2019 року вимогам процесуального закону, суд апеляційної інстанції слушно визнав їх допустимими, оскільки відповідно до статті 7 Закону України "Про судову експертизу" у редакції від 3 жовтня 2017 року судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках - також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
З висновку експерта від 26 липня 2019 року вбачається, що судова трасологічна експертиза проведена спеціалістом Донецького НДЕКЦ МВС України Бєліковим Р.М. (т. 1 а.с. 105-109), судово-товарознавча експертиза від 12 вересня 2019 року проведена судовим експертом Гавриловою К.В., яка діє на підставі свідоцтва, виданого на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України (т. 1 а.с. 110-114).
Колегія суддів вважає, що висновок експерта від 12 вересня 2019 року не підлягає визнанню недопустимим через наведення апеляційним судом редакції частини 1 статті 7 Закону України "Про судову експертизу", що набрала законної сили 17 жовтня 2019 року, оскільки він здобутий відповідно до норми закону, яка діяла на той час.
У суду апеляційної інстанції не було законних підстав визнавати недопустимими протокол пред`явлення особи для впізнання від 30 липня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та протокол пред`явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_4, оскільки останні як під час їх допиту, так і під час впізнання чітко вказували про те, що вони запам`ятали особу, яка напала на потерпілого та намагалася забрати телефон.
Ураховуючи вимоги процесуального закону, слідча дія проводиться в режимі реального часу та за подібних вихідних даних, а не за ідентичних.
Також, спростовуючи доводи сторони захисту щодо неналежності та недопустимості такого доказу, як протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а саме аудіо-, відеоконтролю за ОСОБА_1 в умовах ізолятора, у зв`язку з ненаданням оригіналу носія, апеляційний суд правильно визнав їх безпідставними, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що додана саме копія диска, а не оригінал носія.
Доводи апеляційної скарги про ймовірне застосування опосередкованого примусу для надання ОСОБА_1 відомостей обвинувального характеру щодо себе визнано також безпідставними з огляду на матеріали кримінального провадження, в яких наявна копія ухвали Донецького апеляційного суду від 10 липня 2019 року про надання дозволу на проведення негласної слідчої дії у вигляді аудіо-, відеоконтролю за ОСОБА_1 в умовах ізолятора тимчасового тримання № 7 ГУНП в Донецькій області (т. 1 а.с. 117), а також доручення на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (т. 1 а.с. 118).
Апеляційний суд не знайшов підтверджень щодо заявленого ОСОБА_1 факту застосування до нього недозволених методів допиту, оскільки ані в ході досудового слідства, ані в ході судового розгляду справи ОСОБА_1 та його захисник не ставили питання про застосування до ОСОБА_1 недозволених методів допиту, а тому розцінює цю заяву як намагання уникнути відповідальність.
Колегія суддів зауважує, що дані результатів негласних (слідчих) дій були важливими для встановлення істини у кримінальному провадженні, проте не були ключовими доказами у доведенні винуватості ОСОБА_1 .
Урахування результатів негласних (слідчих) дій як доказова база під час ухвалення вироку в даному конкретному випадку не вплинуло на справедливість судового розгляду у кримінальному провадженні в цілому (справа "Садков проти України", у якій досліджено питання щодо порушення статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод).
Що стосується доводів сторони захисту щодо недопустимості протоколу огляду від 08 липня 2019 року, то вони не можуть бути перевіреними, оскільки такої слідчої дії у вказаний день у провадженні не проводилося.
Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи сторони захисту щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не підтвердилися, а апеляційним судом надано вмотивовані відповіді на всі доводи скарги.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК. Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність законних підстав та аргументованих доводів про таку необхідність.
Зважаючи на те, що неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції, у кримінальному провадженні не виявлено, то і законних підстав для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, Суд