Постанова
Іменем України
26 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 447/379/17
провадження № 61-5416св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Львівській області Гармадія Микола Тарасович, відділ державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Львівській області, начальник відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Львівській області,
заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Правосудька Олександра Миколайовича на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 01 березня 2019 року у складі судді Бачун О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст скарги
У лютому 2017 року ОСОБА_1 через адвоката Правосудька О. М. звернулася до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - державний виконавець) Гармадія М. Т.
Скарга обгрунтована статтею 49, частиною першою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження", статтею 382 ЦПК України.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 01 березня 2019 року у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець Гармадій М. М. під час винесення постанови від 02 лютого 2017 року про закінчення виконавчого провадження № 51669512 діяв відповідно до вимог закону, тому немає правових підстав для її скасування.
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 01 березня 2019 року скасовано, ухваленонову постанову.
У задоволенні скарги адвоката Правосудька О. М. на постанову старшого державного виконавця Гармадія М. Т. про закінчення виконавчого провадження № 51669512 щодо виконання виконавчого листа № 447/2919/14ц, виданого 05 липня 2016 року,про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та повнолітньої ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 по 1 000,00 грн щомісяця, починаючи з 25 вересня 2014 року до їх повноліття та до закінчення навчання ОСОБА_6 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази щодо повідомлення заявника ОСОБА_3 про розгляд справи, призначеної на 01 березня 2019 року. Тому відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що державний виконавець діяв відповідно до вимог закону, в межах повноважень, та не порушив право заявника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвоката Правосудько О. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 01 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, просив оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Доводи касаційної скарги, які викладені на 43 аркушах, зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та судовими рішеннями у цивільних справах № 447/218/13-ц, № 447/71/18, № 447/2919/14-ц та рішенням у кримінальному провадженні № 12018140250000081.
Справа у Миколаївському районному суді Львівської області розглянута за відсутності будь-кого з учасників справи, зокрема представника заявника - адвоката Правосудька О. М., належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання 01 березня 2019 року, що є підставою для скасування судового рішення.
Суд апеляційної інстанції неправильно зазначив дату ухвали Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року, яка скасована ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, зазначивши 21 червня 2018 року.
Суд апеляційної інстанції не вказав, що рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 року та рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 14 вересня 2015 року не було скасовано.
Станом на час ухвалення оскаржуваної постанови від 02 лютого 2017 року не було безспірно встановлено факт про виключення з актових записів неповнолітніх дітей, відомостей про батька ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції не навів жодних аргументів представника ОСОБА_2 на спростування доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції порушив принципи рівності та змагальності сторін, оскільки адвокат Правосудько О. М. не був присутній у судовому засіданні 04 лютого 2020 року.
Суд апеляційної інстанції без достатніх підстав відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 447/2919/14-ц, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, помилково вважали встановленими обставини у справі, які є недоведеними. Висновки судів не відповідають обставинам справи.
Суд першої інстанції не надав можливості адвокату Правосудьку О. М. надати докази у справі, додатки № 3-4 до апеляційної скарги (а. с. 117-120 повістки про виклик, копії конверту).
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 14 вересня 2015 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 14 вересня 2015 року скасовано, ухвалено нове, яким вирішено стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та повнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 по 1 000,00 грн щомісяця, починаючи з 25 вересня 2014 року до їх повноліття та до закінчення навчання ОСОБА_6 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року (провадження № 6-23325св16) скасовано рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
02 лютого 2017 року старший державний виконавець Гармадій М. Т. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 51669512 щодо виконання виконавчого листа № 447/2919/14ц, виданого 05 липня 2016 року, про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
У мотивувальній частині цієї постанови зазначено, що ухвалою від 21 грудня 2016 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано рішення, яке підлягало примусовому виконанню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до вимог цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону,а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною першою статті 39 Закону визначені підстави закінчення виконавчого провадження, які є чіткими і передбачуваними для учасників виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ.
З матеріалів справи відомо, що державний виконавець встановив, що ухвалою від 21 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення, яке підлягало примусовому виконанню, виніс постанову про закінчення виконавчого провадження від 02 лютого 2017 року щодо примусового виконання виконавчого листа від 05 липня 2016 року № 447/2919/14-ц, звільнив з під арешту всі рахунки, що належать ОСОБА_2, на які накладено арешт постановою державного виконавця від 22 серпня 2016 року ВП № 51669512, припинив чинність арешту майна боржника від 01 вересня 2016 року ВП № 51669512 та скасував інші заходи примусового виконання рішення.
Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що державний виконавець дотримався передбаченого законом порядку виконання рішення суду, а постанова про закінчення виконавчого провадження відповідає вимогам Закону.
Доводи касаціної скарги щодо неповідомлення представника позивача судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання 01 березня 2019 року, що є підставою для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки ці недоліки усунув суд апеляцйної інстанції під час прегляду справи в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 01 березня 2019 року з підстав передбачених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України та ухвалив нову постанову.
Посилання в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції неправильно зазначив дату ухвали Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року, яку скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, зазначивши 21 червня 2018 року, суд касаціної інстанції відхиляє. Помилкове зазначення судом в описовій частині рішення неправильної дати судового рішення не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки з матеріалів справи випливає, що вказівка на 21 червня 2018 року є опискою, яка може бути виправлена відповідно до статті 269 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги, що станом на час винесення оскаржуваної постанови від 02 лютого 2017 року не було безспірно встановлено факт про виключення з актових записів неповнолітніх дітей відомостей про батька ОСОБА_2, не мають правового значення для суду касаційної інстанції, оскільки при розгляді скарги на дії державного виконавця суду необхідно встановити, чи були дії державного виконавця правомірними під час прийняття ним рішення. Суди встановили, що ухвалою від 21 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення, яке підлягало примусовому виконанню, оскільки направлення справи на новий розгляд не є підставою для виконання судового рішення, то державний виконавець під час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження діяв відповідно до вимог закону.
Крім того, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 447/218/13 виключено записи про ОСОБА_2, як батька дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з актового запису № 147 від 23 серпня 1996 року, вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського району Львівської області у Книзі записів актів громадянського стану про народження; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з актового запису від 11 травня 1999 року № 4, вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського району Львівської області у Книзі записів актів громадянського стану про народження; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з актового запису від 21 грудня 2007 року № 195, вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського районного управління юстиції Львівської області в Книзі реєстрації народжень.
Доводи касаційної скарги, про порушення судом апеляційної інстанції принципів рівності та змагальності сторін оскільки адвокат Правосудько О. М. не був присутній у судовому засіданні 04 лютого 2020 року, є необгрунтованими з огляду на таке.
Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з матеріалами справи суд апеляційної інстанції направив судову повістку - повідомлення від 05 грудня 2019 року про розгляд справи на 04 лютого 2020 року на адресу ОСОБА_1, яка також зазначена як адреса її представника а/с 5965, м. Львів, 79054 та її представника Правосудька О. М. АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 227, 229).
Рекомендоване повідомлення про вручення повістки-повідомлення ОСОБА_1 повернулося на адресу суду апеляційної інстанції з відміткою про вручення її представнику Правосудьку 31 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 235). Рекомендоване повідомлення про вручення ОСОБА_3 повернулося на адресу суду апеляційної інстанції з відміткою про невручення з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" (т. 1, а. с. 237). Отже твердження, що адвокату ОСОБА_3 не було відомо про день, час і місце розгляду справи тільки враховуючи, що він не отримав судову повісту -повідомлення, є необгрунтованим.
Верховний Суд звертає увагу, що адвокат Правосудько О. М., отримавши повідомлення про розгляд справи на 04 лютого 2020 року замість ОСОБА_1, був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, його конституційне право на участь у судовому розгляді, не порушене, отже, відсутні підстави для безумовного скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять одну зі сторін у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справах "Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів" та "Авотіньш проти Латвії"). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі "Беер проти Австрії").
На адресу суду апеляційної інстанції від адвоката Правосудька О. М. надходили клопотання 04 грудня 2019 року, 04 лютого 2020 року про ознайомлення з матеріалами справи та їх фотокопіювання (т. 1, а. с. 244-251), водночас жодних дій він не вчинив. Інші клопотання, відповідно до протоколу судового засідання від 04 лютого 2020 року, були розглянуті судом апеляційної інстанції та викладено мотиви.
Аргументи адвоката Правосудька О. М., щодо закриття виконавчого провадження не спростовують висновки судів, що державний виконавець діяв відповідно до закону, встановивши підстави для закриття виконавчого провадження.
Інші доводи касаціної скарги щодо незгоди із судовими рішеннями та встановленими обставинами у інших справах, учасником судового процесу яких є його довіритель ОСОБА_1, не спростовують вчинення дій державним виконавцем під час виконання своїх обов`язків.