Постанова
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 154/704/20
провадження № 61-815св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 жовтня 2020 року у складі судді Вітера І. Р. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 03 серпня 2012 року вона перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 .
Спільне життя з відповідачем у неї не склалося, а тому вона із сином у жовтні 2019 року переїхали проживати в її власну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, де проживають по цей час.
Відповідач заперечує доцільність проживання дитини з матір`ю, хоче у будь-який спосіб забрати сина до себе у м. Володимир-Волинський Волинської області.
Позивачка вважає, що син повинен залишатись із нею, оскільки у такий спосіб він буде забезпечений піклуванням та необхідним доглядом.
У підтвердження власних позовних вимог посилається на рішення органу опіки та піклування виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 20 лютого 2020 року, яким визнано доцільним визначити місце проживання сина разом із його матір`ю.
З урахуванням викладених обставин, просила суд визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 з нею.
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 жовтня 2019 року, під час його лікування у Володимир-Волинському ТМО, ОСОБА_1 самочинно забрала сина ОСОБА_3 та переїхала з ним жити з м. Володимир-Волинський до м. Нововолинськ Волинської області.
Вважав, що переїзд дружини у м. Нововолинськ носить тимчасовий характер, а тому раніше не звертався із заявами про самочинну зміну місця проживання дитини.
Зазначає, що місце проживання сина зареєстроване разом із ним у трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 . Він є власником даного житла, а ОСОБА_3 також має у квартирі власну кімнату, іграшки та всі необхідні речі.
Його доходи та стан здоров`я у повній мірі дозволяють утримувати сина та належним чином піклуватись про нього.
Заперечив об`єктивність рішення органу опіки та піклування виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 20 лютого 2020 року щодо визначення місця проживання дитини з його матір`ю. Підставою заперечення вказав те, що орган опіки та піклування не встановлював відносин дитини з батьком, не проводив обстеження умов проживання останнього, не встановлював інших обставин, які мають істотне значення у справі. В той же час орган опіки та піклування при прийнятті рішення покликався на Декларацію прав дитини, яка не є в Україні джерелом права.
Заявив про випадки застосування насильства в сім`ї матері по відношенню до сина, підвищену криміногенну обстановку у м. Нововолинськ у порівнянні з м. Володимир-Волинський, а тому в сукупності вищенаведених обставин, просив визначити місце проживання дитини з батьком.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 вересня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.
Додатковим рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 жовтня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 1 500,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із пропорційності розміру задоволених позовних вимог та наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, виходячи із їх співмірності, кількості і якості.
Не погодившись із додатковим рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 жовтня 2020 року, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 жовтня 2020 року в даній справі залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15 січня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 рокув частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500, 00 грн та ухвалити нове рішення у справі з питання розподілу витрат на правничу допомогу.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
09 березня 2021 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому заявниця просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
23 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 жовтня 2020 року в частині відшкодування витрат на сплату судового збору не було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, а тому не підлягає перегляду в суді касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат професійну правничу допомогу в сумі 1 500,00 грнвідповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
При цьому, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Статею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Наявність договірних відносин між адвокатом Андрейчуком С. В. та ОСОБА_1 підтверджується договором про надання правової допомоги від 18 січня 2020 року.
У пунктах 2.3, 4.1 вказаного Договору його сторони погодили, що послуги адвоката з надання правової допомоги у цій справі є платними. Згідно пункту 4.2 договору, розмір гонорару адвоката вказується в розрахунку до цього договору.
З поданого позивачем до позовної заяви розрахунку витрат на професійну правничу допомогу від 18 січня 2020 року вбачається, що послуги адвоката полягали у підготовці позовної заяви, в тому числі вивчення законодавства, надання консультації, витребування документів, написання позовної заяви, копіювання документів - на суму 3 000,00 грн; участь у судових засіданнях - на суму 1 600,00 грн, а разом - 4 600,00 грн.
Згідно змісту квитанції до прибуткового касового ордеру серії ЦС № 156 від 18 січня 2020 року, адвокатом Андрейчуком С. В. прийнято від ОСОБА_1 18 січня 2020 року на підставі договору про надання професійної правничої допомоги 4 600,00 грн.
Ураховуючи, що позивачкою було надано суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених нею витрат на правничу допомогу у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат професійну правничу допомогу в сумі 1 500,00 грн.
При цьому, зменшуючи суму понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 4 600,00 грн до 1 500,00 грн, суд цілком правильно виходив з того, що така сума є пропорційною участі представника в даній справі, повністю відповідає і є співмірною складності справи.
Доводи касаційної скарги про те, що представник позивача - адвокат Андрейчук С. В. не мав законних підстав для прийняття участі в розгляді справи, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої (в оскаржуваній частині) та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.