ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/3284/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,
за участю секретаря Низенко В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Харківської області
у складі судді Кухар Н.М.
від 10.09.2020
та на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Россолова В.В., Дучал Н.М., Хачатрян В.С.
від 14.12.2020
за позовом ОСОБА_2
до відповідачів:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія"
2. ОСОБА_3
3. ОСОБА_1
4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія"
про визначення розмірів часток учасників товариства та розміру статутного капіталу товариства
за участю представників:
від позивача: Тарасенко О.В.
від відповідача-1: Селепей А.І., Сідєльніков А.В.
від відповідача-2: не з`явилися
від відповідача-3: Данилів М.М.
від відповідача-4: Чорний А.О.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визначення з 10.06.2017 розміру часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія": частку ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 12 500,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія"; частку ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 12 500,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" та визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" в розмірі 25 000,00 грн.
Позивач також просив зобов`язати державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо: виходу 10.06.2017 ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія"; внесення змін до відомостей про частку ОСОБА_2 у статутному капіталі учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 12 500,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія"; внесення змін до відомостей про частку ОСОБА_3 у статутному капіталі учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 12 500,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія".
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 10.06.2017 ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої заяви вийшла зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", у зв`язку з чим існує необхідність у перерозподілі часток учасників, що залишилися.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на листопад 2018 року учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" були:
- ОСОБА_2, частка якого дорівнювала 33 % статутного капіталу (8 250,00 грн);
- ОСОБА_3, частка якого дорівнювала 33 % статутного капіталу (8 250,00 грн);
- ОСОБА_1, частка якої дорівнювала 34 % статутного капіталу (8 500,00 грн).
У березні 2015 року на ім`я директора Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" ОСОБА_4 та загальних зборів ОСОБА_1 складено та підписано заяву від 04.03.2015 про вихід зі складу учасників Товариства та, відповідно, оплату її вартості частки прибутку і частки майна товариства пропорційно її частці у статутному капіталі, яка була посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коссе Л.М. за реєстраційним № 369.
Господарськими судами також встановлено, що 10.05.2017 засобами поштового зв`язку (цінним листом) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" надійшла наведена вище заява, що підтверджується даними on-line сервісу "Відстеження пересилання поштових відправлень" Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 28.01.2019 (штрихкодовий ідентифікатор 6109902874473).
За результатами проведеної судово - почеркознавчої експертизи з`ясовано, що підпис від імені ОСОБА_1, що міститься у рядку "відправник" в описі вкладення до цінного листа № 6109902874473, у якому надійшла заява ОСОБА_1 про вихід із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія", виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій і мотиви їх прийняття.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 у справі № 922/3284/18 позовні вимоги задоволено частково; зобов`язано державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо виходу 10.06.2017 ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія"; в іншій частині позовних вимог у позові відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відсутність підпису ОСОБА_1 на описі поштового вкладення не спростовує факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" її нотаріально посвідченої заяви про вихід зі складу учасників Товариства, яка не була нею відкликана станом на дату отримання Товариством (05.05.2017) та станом на дату звернення позивача до суду з позовом про перерозподіл часток, та визначення розміру статутного капіталу.
За наведених обставин, враховуючи положення пункту 5.7 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" та статті 148 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), моментом виходу ОСОБА_1 зі складу учасників, на думку суду першої інстанції, слід було вважати 04.06.2017, тобто через 30 днів з дати отримання Товариством (05.05.2017) поштою нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 про вихід із складу учасників.
Відмовляючи в частині позовних вимог про перерозподіл часток учасників Товариства - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - та зобов`язання державного реєстратора внесення змін до відомостей про частки учасників у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", суд першої інстанції виходив з того, що не може здійснювати функції учасників товариства, зокрема, із прийняття рішень з питань перерозподілу часток на загальних зборах, а має право лише перевіряти повноважність, законність та правомірність прийнятих загальними зборами товариства рішень у разі заявлення відповідної позовної вимоги.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі № 922/3284/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на судове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо виходу 10.06.2017 ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 у справі № 922/3284/18 змінено в частині встановлення дати виходу ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", запис про що підлягає внесенню державним реєстратором до Єдиного державного реєстру, визначивши належною датою виходу - 04.06.2017, в іншій частині рішення залишено без змін.
Змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, господарський апеляційний суд встановив, що в мотивувальній частині судом першої інстанції вказано вірну дату виходу ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" - 04.06.2017, водночас помилково визначено в резолютивній частині рішення суду іншу дату виходу - 10.06.2017.
У судовому рішенні суд апеляційної інстанції також зазначив, що у своїй заяві ОСОБА_1 повідомила директора та загальні збори учасників Товариства про вихід, а не про намір вийти, що є доказом її вільного волевиявлення. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність підпису ОСОБА_1 на описі поштового вкладення не спростовує можливість надсилання її заяви про вихід із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" довіреною особою, а подальша передача ОСОБА_1 цієї заяви адвокату Сунцову В.В., з яким у 2016 році припинено співпрацю без його повідомлення, не свідчить про відсутність у нього повноважень на направлення цієї заяви.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, також звернув увагу на те, що вимога про зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо виходу 10.06.2017 ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" залежить від обставини встановлення судом спірної дати її виходу зі складу учасників Товариства, а отже носить самостійний характер.
З огляду на те, що державний реєстратор, зокрема, і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги в цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи.
ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі № 922/3284/18, в якій просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо виходу 04.06.2017 ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- судові рішення судів попередніх інстанцій прийняті без урахування висновків щодо застосування положень статті 148 Цивільного кодексу України та частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18, 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційною господарського суду від 03.12.2020 у справі № 5017/1221/2012, 29.11.2019 у справі № 908/1555/17, 03.04.2018 у справі № 914/758/17;
- неправильне застосування судами норм матеріального права: частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, пункту 8 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та процесуального права: частини першої статті 173, частини другої статті 237, пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
- помилкове незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин частини першої статті 100, частини першої статті 272 та частини другої статті 238 Цивільного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.
Крім того, за твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій помилково визнали роздруківку даних on-line сервісу "Відстеження пересилання поштових відправлень" Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 28.01.2019 (штриховий кодовий ідентифікатор № 6109902874473) належним доказом у справі та, як наслідок, зробили висновки щодо дати отримання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" заяви ОСОБА_1 про вихід зі складу учасників товариства.
Скаржник також посилається на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою необхідність ідентифікувати особу, якою був виконаний підпис на описі поштового вкладення до поштового відправлення № 6109902874473, що має безпосереднє значення для встановлення обставин наявності волевиявлення ОСОБА_1 щодо направлення її заяви про вихід на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія".
05.03.2021 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому він просить в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити повністю, постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
05.04.2021 до Верховного Суду також надійшли письмові пояснення ОСОБА_1, а 06.04.2021 - письмові пояснення ОСОБА_2, в яких кожна сторона наголошує на обґрунтованості своїх доводів.
Склад суду у даній справі визначений згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 29.01.2021.
У судове засідання, призначене на 15.04.2021, з`явились представник ОСОБА_2, представники Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія", представник ОСОБА_1 та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія". Протас Андрій Миколайович (його представник) не з`явився, був своєчасно та належним повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. З огляду на те, що участь відповідача-2 (його представника) у судовому засіданні не є обов`язковою, колегією суддів прийнято рішення про проведення судового засідання за його відсутності.
Розгляд клопотань.
У судовому засіданні, призначеному на 08.04.2021, представник позивача -Тарасенко О. В. - в усному порядку зазначила про те, що представник відповідача-1 - Селепей А. І. - не є належним представником Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія".
Представник відповідача-1 - Селепей А. І. - вказані твердження заперечував та стверджував, що є належним представником Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія".
З огляду на необхідність вирішення питання щодо повноважень представника відповідача-1 Верховним Судом було оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі № 922/3284/18 до 15.04.2021 о 09:30 та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" надати докази в підтвердження повноважень представника Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" Селепей А. І. (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 922/3284/18).
Частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
У господарському процесі повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (частина четверта статті 60 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, відповідно до вимог процесуального законодавства в господарському суді повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером. Договір про надання правової допомоги, на підтвердження повноважень представника, в господарських судах не вимагається.
Враховуючи викладене, ордер про надання правничої допомоги № 1103031, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 22.01.2019 № 22-01-19/1, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката Селепей А.І. на представлення інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія".
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № П/9901/736/18.
При цьому 13.04.2021 на виконання вимог ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 922/3284/18 адвокатом Селепеєм А.І. подано належним чином засвідчені копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 22.01.2019 № 22-01-19/1; додаткової угоди № 1 від 05.04.2021 до договору про надання правової допомоги від 22.01.2019 № 22-01-19/1, укладеної адвокатом та Товариством з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" в особі директора ОСОБА_4, а також письмових вказівок (письмових доручень) від 05.04.2021, підписаних директором Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" ОСОБА_4 .
За наведених обставин, посилання представника позивача на преюдиційність обставин, встановлених в іншій справі - № 922/744/19, Верховний Суд вважає безпідставними.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
В силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
ОСОБА_1 оспорюється задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог в частині зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо дати виходу ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", зокрема, з підстав неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 148 Цивільного кодексу України та частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18, 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційною господарського суду від 03.12.2020 у справі № 5017/1221/2012, 29.11.2019 у справі № 908/1555/17, 03.04.2018 у справі № 914/758/17.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, що переглядається.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Предметом спорів у справах № 923/876/16, № 5017/1221/2012, № 908/1555/17 та № 914/758/17, які наведені скаржником в обґрунтування вимог касаційної скарги, були основні вимоги про скасування рішень загальних зборів юридичних осіб, оформлені протоколами, якими, зокрема, прийнято до складу учасників товариств інших осіб, відступлено частки деяких учасників, збільшено статутні фонди або розподілено частки, та похідні від них позовні вимоги (визнання недійсними змін до статуту, відновлення редакції статуту, визнання права власності на частку, скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Підставами оскарження рішень загальних зборів було порушення порядку їх прийняття, а саме: неповідомлення позивачів про їх проведення, відсутність одностайності при прийнятті рішень та/або відсутність повноважень у представників на відчуження часток тощо.
Таким чином, у наведених скаржником справах товариствами вчинялись активні дії у вигляді проведення загальних зборів та прийняття відповідних рішень за результатами їх проведення, в той час як у справі № 922/3284/18 Товариством з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" жодних рішень щодо виходу ОСОБА_1 зі складу учасників загальними зборами не приймалось.
Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18, Верховний Суд враховує, що у вказаній справі позивачем - особою, якою подавалась заява про вихід з товариства, - оскаржувалась бездіяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКГ "Тендервін", що виявилась у невчиненні дій з реєстрації змін до Єдиного державного реєстру щодо складу учасників. Позивач просив суд визнати його таким, що вийшов зі складу учасників Товариства 28.12.2017 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮКГ "Тендервін" внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру щодо складу учасників. При цьому, звертаючись до суду, позивач керувався положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в редакції, чинній до 16.06.2018, які передбачали інший порядок державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників юридичної особи, ніж редакція цього Закону, чинна з 17.06.2018.
Враховуючи викладене, вказані вище постанови Верховного Суду були прийняті за іншого матеріально-правового та процесуально-правового регулювання спірних правовідносин, та/або іншого предмета і підстав заявлених позовних вимог, та/або іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у даній справі. Відтак зазначені справи і справа № 922/3284/18 є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі № 922/3284/18 в цій частині.
Додатковою підставою звернення до Верховного Суду з касаційно скаргою, стало, на думку скаржника, неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: пункту 8 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у подібних правовідносинах за відсутності висновку Верховного Суду, у зв`язку з чим Суд зазначає наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Перелік способів здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України.
Наведені у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
За змістом положень статті 4 та пункту 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовом позивач самостійно визначає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа (позивач) наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, ким воно порушено та спосіб його захисту. Позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Так, під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Статтею 116 Цивільного кодексу України унормовано права учасників господарського товариства. Так, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.
За змістом частини першої статті 148 Цивільного кодексу України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасник товариства мав право вийти з товариства у будь-який строк незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Підставою припинення участі в господарському товаристві міг бути юридичний факт подання учасником заяви про вихід з товариства.
В силу приписів частин першої, п`ятої статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу.
Таким чином, як на момент написання ОСОБА_1 заяви про вихід з Товариства та її отримання Товариством, так і на момент звернення позивача до суду, реалізація права на вихід зі складу учасників товариства законодавчо не пов`язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.
Право на вихід з товариства законодавчо врегульоване як безумовне суб`єктивне та добровільне право учасника, яке не залежить від згоди товариства чи інших його учасників, направлене на припинення його корпоративних правовідносин та отримання права на виплату вартості частини майна, пропорційну частці такого учасника у статутному капіталі товариства. Тобто вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства.
У свою чергу відносини, що виникають у сфері державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду - листопад 2018 року) заявником в розумінні цього Закону є, зокрема, уповноважений представник юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, - у разі подання документів для проведення інших реєстраційних дій щодо юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, а також інші особи відповідно до цього Закону.
У редакції, чинній на момент прийняття судом першої інстанції рішення по суті, пункт 8 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачав, що заявником є уповноважений представник юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, - у разі подання документів для проведення інших реєстраційних дій щодо юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи; позивач або уповноважена ним особа - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства чи судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з відповідача (витребування з його володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
Частиною п`ятою статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду - листопад 2018 року) передбачено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей;
2) документ про сплату адміністративного збору;
3) один із таких відповідних документів:
а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;
б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства;
в) заява про вступ до товариства;
г) заява про вихід з товариства;
ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства;
д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства;
е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.
Аналогічні за змістом положення щодо необхідності подання судових рішень, які набрали законної сили, з метою державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю закріплені у частині п`ятій статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у редакції, чинній на момент прийняття судового рішення по суті судом першої інстанції.
Документи подаються такими особами:
товариством - якщо подаються документи, зазначені в підпунктах "а" і "б" цієї частини;
спадкоємцем чи правонаступником учасника товариства - якщо подається документ, зазначений у підпункті "в" цієї частини;
учасником, який виходить з товариства, або його спадкоємцем чи правонаступником - якщо подається документ, зазначений у підпункті "г" цієї частини;
особою, яка набула частку (частину частки) у статутному капіталі товариства, або особою, яка передала її, - якщо подається документ, зазначений у підпункті "ґ" цієї частини;
позивачем - якщо подаються документи, зазначені в підпунктах "д", "е" цієї частини частина п`ята статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду - листопад 2018 року).
Таким чином, право ініціювати реєстрацію змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю надається позивачам (їх уповноваженим представникам) у судових справах, предметом яких є визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства.
Така реєстрація в державному реєстрі здійснюється (за ініціативи як товариства, так і учасника - позивача (його представника) з метою фіксації змін відомостей про юридичну особу, засвідчення державою змін у статутних документах товариства, що відбулися на підставі відповідних юридичних фактів.
Умовою проведення реєстраційних дій для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників є подання відповідного переліку документів, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства.
Отже, аналізуючи у сукупності положення пункту 8 частини першої статті 1 та частини п`ятої статті 17 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Верховний Суд дійшов висновку, що як на момент звернення позивача до суду, так і на момент прийняття судом першої інстанції рішення по суті, вказані норми визначають перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і не підлягає розширеному тлумаченню. Тобто у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду та на момент прийняття судом першої інстанції рішення по суті) про передбачені цієї нормою належні та ефективні способи захисту порушених прав та інтересів позивача - учасника товариства викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні зазначила, що вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, належним способом захисту порушених прав позивача, який прагне визначити розміри часток учасників у зв`язку з виходом ОСОБА_1 є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), а відповідачами - Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" та усі його учасники, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Належність та ефективність такого способу захисту порушених прав обумовлюється балансом інтересів усіх учасників і самого товариства. Тобто ухвалюючи рішення про задоволення такого позову одного із учасників товариства, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігаються.
Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Врахувавши те, що інтереси ОСОБА_2 не збігаються з інтересами іншого учасника Товариства - ОСОБА_1, такий учасник Товариства внаслідок задоволення позову в частині вимог зобов`язального характеру про внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру за відсутності судового рішення, передбаченого підпунктом "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", позбавляється своєї частки у примусовому порядку без встановлення усіх обов`язкових обставин, які з`ясовуються судом в рамках спору про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників.
Тобто задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог про визначення розміру часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" та визначення розміру статутного капіталу мало б наслідком внесення змін до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо розміру статутного капіталу відповідача-1, розмірів часток у статутному капіталі, а також складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" без необхідності додаткового заявлення похідних позовних вимог про зобов`язання реєстратора внести відповідні зміни.
Водночас Верховний Суд враховує, що судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визначення розміру часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" до суду касаційної інстанції не оскаржувались та не були предметом перегляду у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру щодо дати виходу ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", а касаційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою.
Крім того, з огляду на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його порушених прав та законних інтересів, суд вважає, що необхідності надавати правову оцінку іншим доводам скаржника, викладеним у касаційній скарзі, немає.