УХВАЛА
22 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № П/800/399/14
Провадження № 11-149зва21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 жовтня 2014 року та постанови Верховного Суду України від 13 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, і
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України та зобов`язати внести зміни до статті 81 Кримінального кодексу України, надавши засудженим до довічного позбавлення волі право на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 жовтня 2014 року закрив провадження у справі на підставі статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС України), з посиланням на те, що зазначена справа не підлягає розгляду порядку адміністративного судочинства.
Суд виходив із того, що здійснюючи передбачені Конституцією України повноваження законотворчості, Верховна Рада України не виконує владні управлінські функції по відношенню до тих суб`єктів, прав, свобод та інтересів, яких стосуються прийняті нею закони, в зв`язку з чим не відповідає поняттю суб`єкта владних повноважень, яке міститься у статті 3 КАС України, що виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства.
ОСОБА_1 не погодився із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 жовтня 2014 року, і звернувся із заявою про її перегляд з підстав, встановлених пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України, у якій просив скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Верховний Суд України постановою від 13 січня 2015 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив.
22 вересня 2016 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву, якій присвоєно № 8985/16. 01 квітня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Фарзієв та інші проти України" (заява № 63747/14 та ще 23 заяви), у тому числі оголосив прийнятною заяву ОСОБА_1
ЄСПЛ у рішенні від 01 квітня 2021 року у справі "Фарзієв та інші проти України", виходячи зі своєї усталеної практики, вкотре констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
У зв`язку із прийняттям ЄСПЛ зазначеного рішення ОСОБА_1 13 квітня 2021 року подав до Великої Палати Верховного Суду заяву, у якій порушив питання про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 жовтня 2014 року та постанови Верховного Суду України від 13 січня 2015 року у справі № П/800/399/14 на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України (у редакції чинній на час подання заяви) у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Просив скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позов.
На думку ОСОБА_1, такими підставами є тривалість його ув`язнення (понад 20 років), готовність до самокерованої правослухняної поведінки, зокрема численні заохочення адміністрації установи виконання покарань, активна громадянська позиція та наявність свідоцтва про реєстрацію авторського права.
Велика Палата Верховного Суду перевірила матеріали заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами та дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття провадження з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
ЄСПЛ у рішенні "Фарзієв та інші проти України", констатуючи порушення статті 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для додержання вимог статті 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація.
Отже, у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1 та 23 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат національних проваджень, що здійснювалися в порядку адміністративного судочинства, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах адміністративної справи № П/800/399/14.
Відповідно до частини другої статті 366 КАС України протягом п`яти днів з дня після надходження заяви до адміністративного суду суддя (суддя-доповідач) перевіряє її відповідність вимогам статті 364 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.
Викладене дає правові підстави виснувати, що наведена в заяві ОСОБА_1 змістовно-фактуальна інформація не містить достатніх і необхідних передумов для перегляду судових рішень у справі № П/800/399/14 за заявою ОСОБА_1 у порядку провадження за виключними обставинами за правилами адміністративного судочинства.
Конкретний зміст та уяснення суті цієї зави в зіставленні з точним розумінням положень пункту 3 частини п`ятої статті 361 та статті 364 КАС України ілюструють, що заява ОСОБА_1 очевидно не містить в собі властивостей чи обов`язкового спонукального приводу, за яких вона підлягала би розгляду в провадженні за виключними обставинами й вимагала ухвалення відповідного судового рішення. Ще на етапі прийняття рішення про відкриття провадження про перегляд заяви за виключними обставинами зі змісту заяви можна визначити, що вона явно є неприйнятною, оскільки її фактична та юридична природа не зміниться у разі відкриття і здійснення за нею провадження. Такого змісту заява не може давати заявникові законних очікувань на отримання позитивного результату за наслідками її розгляду в провадженні, в якому вона не може розглядатися.
Отож, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами слід відмовити, а заяву з доданими до неї матеріалами повернути заявнику.
З огляду на викладене та керуючись статтями 361, 364, 366 КАС України, Велика Палата Верховного Суду