ПОСТАНОВА
Іменем України
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 405/7039/17
провадження № 51-6139км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 серпня 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017120020010336, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Кіровка Маловисківського р-ну Кіровоградської обл.,
жителя м. Кропивницького Кіровоградської обл.,
звільненого від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК, а кримінальне провадження про його обвинувачення у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, закрито.
Цивільний позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 24 листопада 2020 року залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
Як установлено судом, ОСОБА_1 09 вересня 2017 року о 19:50, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1, під час сварки із ОСОБА_2 на ґрунті неприязних відносин, які виникли раптово, умисно завдав останній трьох прямих ударів кулаком правої руки в ліве плече, після чого схопив її за ліве передпліччя та ліве плече і почав тягати по кімнаті, заподіявши легкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 висуває вимогу про скасування судових рішеньта призначення нового розгляду в суді першої інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Звертає увагу на те, що кримінальне провадження надійшло до суду з обвинувальним актом про обвинувачення його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, і хоч провадження й не поверталося прокурору, суд в ухвалі зазначив про його обвинувачення у вчиненні кримінального проступку. Зазначає, що у провадженні не було забезпечено справедливого судового розгляду, оскільки він не був обізнаний про наслідки звільнення від кримінальної відповідальності на нереабілітуючих підставах та не знав про можливість заперечувати проти цього. Вказує, що йому не було роз`яснено, що в такому випадку потерпілий не позбавляється права звертатися з позовом до суду в порядку цивільного судочинства. Вважає, що поза увагою суду залишилося те, що передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею діяння, що містить ознаки злочину, а він такого не вчиняв.
Позиція учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор вважала, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, скоєного згідно з висунутим обвинуваченням 09 вересня 2017 року.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК, відповідно до положень ст. 12 вказаного Кодексу відноситься до кримінального проступку, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки.
На момент розгляду судом кримінального провадження щодо ОСОБА_1 закінчилися передбачені законом строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення.
Під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції захисник Москаленко С.І. звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Останній підтримав це клопотання в судовому засіданні та надав згоду на своє звільнення на підставах, передбачених ст. 49 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами ч. 8 цієї статті закриття кримінального провадження на цій підставі не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.
Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення ст. 49 КК, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов`язок розглянути відповідне питання.
Правилами ч. 3 ст. 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Дотримуючись зазначених вимог закону, суд розглянув клопотання захисника в інтересах ОСОБА_1, яке останній підтримав, крім того, суд переконався, що він розуміє, що підстава звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючою, однак не має заперечень щодо закриття кримінального провадження, та обґрунтовано звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності й закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності.
Таким чином, суд установив усі обставини, передбачені ст. 49 КК та ст. 286 КПК, наявність яких є безумовною підставою для вирішення вказаного питання, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо нього.
Оскільки статтями 284-288 КПК встановлено сукупність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді, а саме: наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах, то звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за наявності сукупності вказаних умов є обов`язковим. Закон не передбачає встановлення судом будь-яких інших обставин, які б впливали на прийняття рішення, зокрема, це стосується доведеності винуватості обвинуваченого.
Таким чином, доводи в касаційній скарзі ОСОБА_1 про те, що поза увагою суду залишилося те, що передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею діяння, що містить ознаки злочину, а в цьому кримінальному провадженні цього не доведено судом, є неспроможними.
Це ж стосується і доводів ОСОБА_1 про те, що він, погоджуючись на закриття кримінального провадження, не був обізнаний про те, що в такому випадку потерпілий не позбавляється права звертатися з позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
Не вбачає колегія суддів порушень вимог закону в тому, що суд в ухвалі зазначив, що ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, тоді як в обвинувальному акті йшлося про вчинення ним злочину і цей обвинувальний акт судом не повертався прокурору.
Пунктом 5 абзацу 4 розділу ІІ Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" установлено, що прокурору повертаються для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК, зокрема, обвинувальні акти, які були направлені до суду до набрання чинності цим Законом і не призначені на момент набрання ним чинності до судового розгляду.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, надійшов до суду 22 листопада 2017 року і 18 грудня 2017 року був призначений до розгляду. Таким чином, у суду не було підстав для повернення прокурору обвинувального акта для виконання вимог глави 25 КПК. Отже, підстав вважати, що суд вийшов за межі своїх повноважень, самостійно визначивши дії обвинуваченого як кримінальний проступок, немає.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441 КПК, Верховний Суд