Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 130/38/20
провадження № 51-4787 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2020 року і касаційну скаргу з доповненнями прокурора Миколайчука Д.Г. на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2020 року у кримінальному провадженні № 42017021130000047 від 29 червня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року задоволено клопотання прокурора Шаравського Б.О. про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України та закрито кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, потерпілий ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому зазначає, що апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду щодо необхідності закриття кримінального провадження у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, не врахував постанови Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року, відповідно до якої досудове слідство в рамках цієї кримінальної справи не проводилось, а тому строки давності в даному конкретному випадку закінчитись не могли. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу, що місцевий суд у резолютивній частині свого рішення неправильно зазначив статтю закону України про кримінальну відповідальність, за якою кваліфіковано кримінальне правопорушення. Зокрема, закриваючи кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, суд залишив поза увагою той факт, що стосовно потерпілого було вчинено інше кримінально каране діяння, передбачене ч. 1 ст. 296 КК України.
У касаційній скарзі з доповненнями прокурор Миколайчук Д.Г. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та просить призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому стверджує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, належним чином своїх висновків не обґрунтував та не надав належної правової оцінки всім доводам, на які посилався апелянт. Так, на переконання прокурора, в ухвалі апеляційного суду не проаналізовано доводів апелянта в частині неправильного зазначення в рішенні місцевого суду статті закону України про кримінальну відповідальність, за якою кваліфіковано кримінальне правопорушення. Також прокурор вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою доводи ОСОБА_1 про те, що кримінально каране діяння, передбачене ч. 1 ст. 296 КК України, було вчинено його сином, а тому підстав для закриття кримінального провадження у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила хуліганство, у суду першої інстанції не було, оскільки така особа була встановлена.
Разом з тим прокурор вказує, що апеляційним судом не було враховано наявних в ухвалі місцевого суду порушень. Зокрема, в резолютивній частині ухвали суд не зазначив пункту та частини ст. 284 КПК України, згідно з якою було закрито кримінальне провадження, а в мотивувальній частині свого рішення безпідставно послався на положення ст. 185 КК України, проте дана стаття кримінального закону не стосується цього кримінального провадження.
Одночасно прокурор звертає увагу на те, що порушене стороною обвинувачення питання про закриття кримінального провадження хоча формально і підпадає під дію п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, однак суперечить завданням та загальним засадам кримінального провадження.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу з доповненнями прокурора Миколайчука Д.Г. не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Вараниця В.М., посилаючись на порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України, зазначив, що доводи касаційної скарги потерпілого та доводи касаційної скарги з доповненнями прокурора є частково слушними, а тому підлягають лише частковому задоволенню.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілого ОСОБА_1 та касаційна скарга з доповненнями прокурора Миколайчука Д.Г. задоволенню не підлягають на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ст. 412 КПК України).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року задоволено клопотання прокурора та закрито кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просив ухвалу місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким повернути кримінальне провадження прокурору для організації досудового розслідування.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без зміни.
Не погоджуючись із таким рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 та прокурор Миколайчук Д.Г. оскаржили його в касаційному порядку.
Дослідивши матеріали провадження та доводи касаційних скарг, Суд дійшов наступного висновку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судами попередніх інстанцій встановлено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 296 КК України, за фактом вчинення хуліганства щодо ОСОБА_1 скоєно 26 червня 2017 року.
Санкцією ч. 1 ст. 296 КК України передбачено покарання у виді штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п`яти років, а тому відповідно до ст. 12 КК України вищезазначене кримінальне правопорушення відноситься до категорії кримінальних проступків.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Системне тлумачення ст. 49 КК України вказує на імперативність цієї норми кримінального закону, а тому суд, встановивши наявність підстав для застосування положень зазначеної статті, зобов`язаний закрити кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Крім того, відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Відповідно до п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом з підстави, передбаченої п. 3-1 ч. 1 цієї статті.
Пунктом 3 ч. 4 ст. 284 КПК України встановлено, що закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 3-1 ч. 1 цієї статті, здійснюється судом за клопотанням прокурора.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, дослідивши клопотання прокурора про закриття кримінального провадження на підставах, передбачених п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, дійшов висновку, що воно є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
У свою чергу апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу місцевого суду без зміни, погодився з висновками суду попередньої інстанції та зазначив, що оскільки з моменту вчинення кримінального правопорушення минуло більше трьох років, то з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та наявності відповідного клопотання прокурора кримінальне провадження на підставі п. 3-1 ч. 1, п. 1-1 ч. 2, п. 3 ч. 4 ст. 284 КПК України підлягає закриттю. При цьому судом також було вказано, що закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності до моменту набрання обвинувальним вироком законної сили є безумовним та відповідно до ст. 284 КПК України таке рішення має прийматися за клопотанням прокурора незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності закриття кримінального провадження на підставах, передбачених положеннями ст. 49 КК України та ст. 284 КПК України.
Доводи касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1 щодо безпідставності закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності є необґрунтованими.
Так, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні його апеляційних вимог, залишив поза увагою постанову Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року, відповідно до якої досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження не проводилось, а тому, на його думку, строки давності закінчитись не могли, оскільки вони й не розпочинались.
Однак з такою позицією потерпілого колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 49 КК України встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули відповідні строки, встановлені пунктами 1-5 цієї статті.
Тобто строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності обчислюються саме з моменту вчинення цією особою кримінального правопорушення і до вступу обвинувального вироку в законну силу.
За таких обставин, ураховуючи те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 296 КК України, за фактом вчинення хуліганства щодо ОСОБА_1 скоєно 26 червня 2017 року, а на момент постановлення ухвали суду про закриття кримінального провадження обвинувального вироку ухвалено не було, то Суд вважає, що доводи касаційної скарги потерпілого в частині безпідставності застосування строків давності є необґрунтованими.
Разом з тим твердження ОСОБА_1 про те, що досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження не було розпочато, є надуманими та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до яких відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 червня 2017 року, що відповідно до положень ст. 214 КПК України свідчить про початок досудового розслідування.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що посилання ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року як на додаткову обставину, що свідчить про відсутність підстав для закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, є надуманими, оскільки вказаним рішенням було лише вирішено пред`явлений у порядку цивільного судочинства позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної посадовими та службовими особами органу державної влади, при цьому зазначена постанова не містить висновків про те, що досудове розслідування в даному кримінальному провадженні не проводилось.
Що стосується доводів касаційних скарг прокурора Миколайчука Д.Г. та потерпілого ОСОБА_1 про те, що в резолютивній частині ухвали місцевого суду неправильно наведено статтю кримінального закону, за якою кваліфіковано кримінальне правопорушення, та не зазначено пункту і частини ст. 284 КПК України, згідно з якою було закрито кримінальне провадження, а в мотивувальній частині наявні безпідставні посилання на положення ст. 185 КК України, то вказане, на думку колегії суддів, жодним чином не впливає на суть і зміст прийнятого судом рішення та є описками, які можуть бути виправлені в порядку ст. 379 КПК України.
Разом з цим, переглядаючи доводи прокурора Миколайчука Д.Г. в частині порушень апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Так, у доповненнях до своєї касаційної скарги прокурор Миколайчук Д.Г. вказує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, належним чином своїх висновків не обґрунтував та не надав правової оцінки доводам апелянта в частині встановлення особи, яка вчинила кримінально каране діяння, передбачене ч. 1 ст. 296 КК України. При цьому прокурор також звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апелянта в частині неправильного зазначення у рішенні місцевого суду статті закону України про кримінальну відповідальність, за якою кваліфіковано кримінальне правопорушення.
Системне тлумачення ст. 419 КПК України свідчить про те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь, та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Порушення вимог ст. 419 КПК України, на які в доповненнях до своєї касаційної скарги посилається прокурор Миколайчук Д.Г., мають місце, однак у силу вимог ст. 412 КПК України колегія суддів не вбачає достатніх підстав для визнання їх такими, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки дане кримінальне провадження у будь-якому випадку підлягає закриттю на підставах, передбачених п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, що і було зроблено апеляційним судом, а допущені порушення в даному конкретному випадку не є істотними, самі собою не впливають на правильність установлених судом обставин та не можуть бути безумовними підставами для скасування по суті правильного судового рішення.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі потерпілого ОСОБА_1 та касаційній скарзі з доповненнями прокурора Миколайчука Д.Г., не містять посилань на порушення судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Ураховуючи вищевказане та те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 та касаційну скаргу з доповненнями прокурора Миколайчука Д.Г. залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд