ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 590/1452/19
провадження № 51-35 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря
судового засідання Крота І.М.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисника Матеко Л.А. (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 березня 2020 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Усок Ямпільського району
Сумської області, який проживає за адресою:
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 березня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 07 жовтня 2019 року приблизно о 14 год, знаходячись у кварталі 98 виділу 30 на території Воздвиженської сільської ради Сумської області, таємно викрав із франко-верхнього складу ДП "Ямпільський агролісгосп" дров`яну деревину непромислового використання породи "сосна" вартістю 1991 грн 85 коп.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись із судовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, на підставі ст. 45 КК України звільнити його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 185 КК України, а кримінальне провадження стосовно нього - закрити відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України, на сьогоднішній день є кримінальним проступком, а відтак є всі підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України та закриття кримінального провадження, оскільки він щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину та повністю відшкодував завдані збитки. Посилається також на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив у повній мірі наявні в матеріалах справи та надані ним дані, що характеризують його особу.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник підтримали подану скаргу, просили її задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження - закрити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ч. 2 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 185 КК України в касаційному порядку не оспорюються.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Доводи засудженого, наведені у касаційній скарзі, пронеправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, Суд уважає безпідставними з огляду на таке.
Статтею ст. 45 КК України передбачено, що особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Як убачається з матеріалів провадження, під час розгляду кримінального провадження обвинувачений та захисник не звертались до суду першої інстанції з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України, їхні доводи судом не перевірялись. Суд першої інстанції провів судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1, визнав останнього винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначив йому покарання в межах санкції вказаної статті.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, за апеляційною скаргою обвинуваченого, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив скаргу без задоволення.
Під час апеляційного провадження сторона захисту також не порушувала перед судом апеляційної інстанції питання про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку обґрунтованості доводів ОСОБА_1, які не були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Суд уважає, що, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді арешту на строк 6 місяців, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не повною мірою дотримався вимог статей 50, 65 КК України.
Так, санкцією ч. 1 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадських робіт на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п`яти років.
Статтями 50, 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Проте, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції не навів достатньо переконливих мотивів призначення покарання саме у виді арешту на строк 6 місяців.
При цьому судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не оцінено і не враховано конкретних обставин справи, а також того, що ОСОБА_1 повністю визнав свою провину, щиро розкаявся у вчиненому, відшкодував шкоду, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, в силу ст. 89 КК України, є приватним підприємцем, на його утриманні знаходиться брат з інвалідністю третьої групи.
На думку колегії суддів у цьому випадку судами допущено диспропорцію, яка свідчить про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину, насамперед, з огляду на конкретні обставини справита дані про особу обвинуваченого. У зв`язку з цим колегія суддів касаційної інстанції вважає за можливе пом`якшити призначене ОСОБА_1 покарання до 120 годин громадських робіт.
З урахуванням наведеного в порядку ст. 433 КПК України оскаржувані судові рішення в частині призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 185 ККУкраїни підлягають зміні.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд