ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 756/15937/17
провадження № 51-636 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря
судового засідання Крота І.М.,
прокурора Матюшевої О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Арланова А.М. на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженки та жительки
АДРЕСА_1,
засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року, залишеним без зміни ухвалою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 28 липня 2017 року приблизно о 12 год, керуючи автомобілем "HyundaiElantra", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись на проїзній частині вул. Дніпроводській у м. Києві в напрямку вул. Богатирської, порушила вимоги п.п. 12.1, 11.4 Правил дорожнього руху, а саме під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахувала дорожньої обстановки, внаслідок чого втратила керування вказаним транспортним засобом та в стані бокового заносу виїхала на смугу зустрічного напрямку, де допустила зіткнення із автомобілями "Volkswagen Golf", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, та "VolkswagenGaddy", державний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_3 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Арланов А.М., не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
- суд першої інстанції безпідставно визнав винуватою ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ШЕУ Оболонського району м. Києва;
- не виконано ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення злочину відповідальними особами ШЕУ Оболонського району м. Києва;
- висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 12-1/2078 від 04 жовтня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки він ґрунтується на показаннях ОСОБА_1, допитаної в якості свідка;
- ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
У поданій касаційній скарзі захисник ставить питання щодо безпідставного засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України.
Проте зазначені доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.
Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та правильність кваліфікації її дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Той факт, що засуджена ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом, порушила правила безпеки дорожнього руху, що призвело до отримання потерпілим середньої тяжкості тілесних ушкоджень, суд першої інстанції підтвердив показаннями потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та даними, що містяться у протоколі огляду місця події, висновках експертів.
Зокрема, згідно з висновком експерта №12-1/2078 від 04 жовтня 2017 року в даній ситуації дії водія автомобіля "Hyundai Elantra", державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_1 з технічної точки зору не відповідали вимогам пунктів 12.1, 11.4 Правил дорожнього руху; в діях водіїв автомобіля "Volkswagen Golf", державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2, та автомобіля "Volkswagen Caddy", державний номер НОМЕР_3, ОСОБА_3 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху не вбачається. Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія автомобіля Hyundai Elantra", державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_1 вимогам пунктів 12.1; 11.4 Правил дорожнього руху.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК України.
Суд уважає, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину поза розумним сумнівом належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
Вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, обставину, що пом`якшує покарання - наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також дані про особу ОСОБА_1, зокрема те, що вона не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судима, тобто дотримався вимог статей 50, 65-67 КК України.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, за апеляційною скаргою захисника, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив скаргу без задоволення.
За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Доводи сторони захисту про те, що дорожньо-транспортна пригода сталась з вини "Шляхово-експлуатаційного управління Оболонського району м. Києва, були перевірені під час апеляційного перегляду та не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст. 337 КПК України суд першої інстанції провів судовий розгляд лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Потерпілий ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції показав, що дорога була мокра, але у нормальному стані, будь-яких вибоїн, ям на проїзній частині дороги не було. Крім того, судом апеляційної інстанції були досліджені фотознімки з місця події, надані стороною захисту, на яких також не виявлено пошкодження дорожнього полотна.
Доводи сторони захисту щодо невиконання слідчим ухвали слідчого судді від 14 листопада 2017 року стосується неповноти досудового розслідування, що не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, на думку Суду, обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги про недопустимість висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 12-1/2078 від 04 жовтня 2017 року, вказавши, що серед вихідних даних, які надані експерту, були не тільки показання ОСОБА_1, а й показання потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Проте суд апеляційної інстанції не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню.
Положенням ч. 2 ст. 433 КК України визначено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
Санкцією ч. 1 ст. 286 КК України передбачено найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі і відповідно до ст. 12 КК України цей злочин віднесено до кримінальних проступків.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що ОСОБА_1 вчинила інкримінований злочин 28 липня 2017 року. Станом на 21 грудня 2020 року, тобто на день розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, з дня вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, минуло 3 роки, а отже, строк давності закінчився, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою.
Клопотань про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності сторона захисту під час апеляційного перегляду не заявляла.
Тому, на думку колегії суддів, ОСОБА_1 підлягає звільненню від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а судові рішення в порядку ст. 433 КПК України стосовно ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України - змінити.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд