Постанова
Іменем України
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 521/4175/14-к
провадження № 51-5075км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів: Остапука В.І., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Дехтярук О.
захисника Дідича Є.В.,
законного представника засудженого ОСОБА_1,
засудженого ОСОБА_2,
потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5,
представника потерпілих Батталова А.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Дідича Є.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та законного представника засудженого ОСОБА_1 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, громадянина України, українця, офіційно не працюючого, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_2 зараховано в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 04.09.2010 - 14.09.2010 року, з 21.12.2010 - 29.12.2010 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати у сумі 7664,80 гривень; на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди - 1 000 000 гривень; на відшкодування матеріальної шкоди - 18 541 гривню.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди - 1 000 000 гривень, на відшкодування матеріальної шкоди - 103 979 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди - 500 000 гривень; на відшкодування матеріальної - 23 893 гривні.
Вирішено долю речових доказів у провадженні.
Як встановив суд, ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 04 вересня 2010 року у період часу з 17:30 по 17:45 у дворі будинку № 66, на вул. Генерала Петрова у м. Одесі, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та свідомо припускаючи їх настання, а саме позбавлення життя ОСОБА_6, із мотивів особистої неприязні, правою ногою завдав цілеспрямований удар у скроневу частину голови потерпілого. Від отриманого удару ОСОБА_6 впав на землю, а ОСОБА_2 з метою доведення до кінця умислу на позбавлення життя, завдав потужний удар кулаком правої руки в обличчя потерпілому. Від отриманих травм потерпілий ОСОБА_6, не приходячи до свідомості, помер на місці злочину.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2020 року щодо ОСОБА_2 змінено в частині призначеного покарання, за ч.1 ст.115 КК ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах:
- захисник Дідич Є.В. порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону. Так, в обґрунтування своєї позиції захисник вказує на те, що суд першої інстанції, ухваливши відповідний порядок дослідження доказів, серед якого був допит потерпілих, порушив цей порядок, не лише самостійно не допитав потерпілих, а й позбавив такої можливості сторону захисту. Також, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 87 КПК визнав допустимим доказом висновок комісійної судово-медичної експертизи № 637/11 від 30.01.2013, не звернувши уваги, що засуджений ОСОБА_2 не був ознайомлений з постановою про призначення цієї експертизи, що є істотним порушенням КПК. Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, доводам апеляційних скарг сторони захисту належної оцінки не дав, залишивши ці доводи без належного спростування, всупереч вимогам ст. ст. 370, 419 КПК;
- законний представник засудженого ОСОБА_2 - ОСОБА_1. просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону. Вважає, що винуватість її сина ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_6 не доведена, вважає, що умислу на вбивство він не мав, при цьому посилається на висновки судово-медичних експертиз № 577- КЕ/2010 та №89, відповідно до яких - смерть ОСОБА_6 знаходиться у прямому причинному зв`язку з вродженим захворюванням судин головного мозку, а травма голови може розглядатись лише як умова, що сприяла виникненню крововиливу, що свідчить про невинуватість ОСОБА_2 . Також, вважає, що висновок комісійної судово-медичної експертизи № 637/11 від 30.01.2013, який суд поклав в основу обвинувального вироку, є недопустимим доказом, оскільки він суперечить зазначеним вище висновкам експертиз та здобутий з порушенням КПК. Зазначає про істотні порушення вимог ст. ст. 370, 419 КПК судом апеляційної інстанції, який, порушення, допущені судом першої інстанції, залишив поза увагою.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника Дідича Є.В. - потерпілий ОСОБА_3 просить залишити цю скаргу без задоволення, вважає законним та обґрунтованим вирок суду першої інстанції, при цьому зазначає, що покарання, призначене ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції, є невідповідним вчиненому злочину та особі засудженого через м`якість, оскільки засуджений щиро не розкаявся, пробачення не просив, що унеможливлює призначення йому більш м`якого покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Дідич Є.В. підтримав свою касаційну скаргу та касаційну скаргу законного представника засудженого ОСОБА_1., просив задовольнити їх у повному обсязі.
Законний представник засудженого ОСОБА_1, підтримала свою касаційну скаргу та касаційну скаргу захисника Дідича Є.В. та просила задовольнити її у повному обсязі.
Засуджений ОСОБА_2 підтримав касаційну скаргу свого захисника та касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 та просив їх задовольнити.
Прокурор просив залишити касаційні скарги захисника Дідич Є.В. та касаційну скаргу законного представника засудженого ОСОБА_1. без задоволення, а судові рішення без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Потерпілий ОСОБА_3 просив залишити всі подані касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без зміни.
Потерпіла ОСОБА_4 просила залишити подані касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без зміни.
Потерпілий ОСОБА_5 просив залишити подані касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без зміни.
Представник потерпілих Батталов А.М. просив залишити подані касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
Зі змісту касаційних скарг вбачається, що захисник Дідич Є.В. та законний представник засудженого ОСОБА_1, не погоджуючись із засудженням ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, оскаржують правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, вказують на неповноту судового розгляду, наводять іншу, власну оцінку доказам, ніж ту, що дав суд першої інстанції.
Втім, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, згідно зі ст. 409 КПК, є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку. Фактичні обставини кримінального провадження щодо ОСОБА_2 були предметом оцінки судів першої і апеляційної інстанцій та перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК, не підлягають.
Доводи касаційних скарг захисника та законного представника ОСОБА_1. про те, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, поза розумним сумнівом не доведено, колегія суддів касаційного суду вважає неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до ст. 94 КПК, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З системного аналізу кримінального процесуального закону випливає, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України", "Кобець проти України", "Ірландія проти Сполученого Королівства" та ін.).
Переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 в апеляційному порядку, апеляційний суд правильно встановив, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення при зазначених у вироку обставинах, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам і підтверджуються наявними в матеріалах провадження доказами, наданими стороною обвинувачення, які всебічно та повно досліджені судом, та, на думку колегії суддів, стороною захисту у їх касаційних скаргах не спростовані.
Зокрема, суд першої інстанції свого висновку дійшов на підставі аналізу: показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 ; даних, що містяться у письмових доказах, досліджених під час судового розгляду: протоколі огляду міста події від 04.09.2010 року; протоколі огляду від 04.09.2010 року; протоколі огляду речових доказів від 06.09.2010 року, протоколах відтворення обстановки та обставин події від 27.10.2011 року; протоколах огляду речей ОСОБА_3 від 12.10.2011 року; актах судово-медичного та гістологічного досліджень; висновку комісійної судово-медичної експертизи № 637/11 від 30.01.2013 року; акті комісійної стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи; висновку судової експертизи комп`ютерної техніки та програмних продуктів; протоколі огляду речових доказів від 04.12.2013 року, а також на підставі інших досліджених письмових доказів, зміст яких детально відображено у вироку.
Твердження сторону захисту в частині того, що ОСОБА_2 не бажав настання смерті ОСОБА_6 та не мав умислу на вбивство, спростовуються сукупністю вказаних досліджених доказів, які переконливо свідчить про те, що поведінка засудженого ОСОБА_2 до та після вчинення злочину, механізм, характер, спосіб нанесення, сила удару та локалізація тілесного ушкодження (у життєво важливий орган людини - голову), безумовно свідчать про спрямованість його дій саме на позбавлення життя потерпілого.
Суд апеляційної інстанції також перевірив та правильно визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 готувався до вчинення злочину, висловлював погрози в соціальній мережі ОСОБА_6, які з урахуванням їх змісту, свідчили про бажання та намір заподіяти шкоду здоров`ю ОСОБА_6, в тому числі шляхом позбавлення його життя. Так, судами правильно встановлено, що не заперечується й самим засудженим ОСОБА_2, що він свідомо та цілеспрямовано прибув на місце події з метою спричинення шкоди здоров`ю ОСОБА_6, потайки наблизився до останнього та навмисно завдав йому удар ногою в голову, після якого потерпілий втратив свідомість і не чинив опору, а засуджений не припинив свої дії та відразу завдав другий удар кулаком в голову ОСОБА_6, що об`єктивно свідчить про наявність у ОСОБА_2 умислу на позбавлення ОСОБА_6 життя.
Крім того, як вбачається зі змісту судових рішень, після вбивства ОСОБА_6, ОСОБА_2 хизувався тим, що "вирубив" ОСОБА_6 з одного удару, що підтвердили свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, та ОСОБА_12 .
Отже, перевіряючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно погодився з висновком про те, що ОСОБА_2 усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки та бажав їх настання, що є необхідною умовою суб`єктивної сторони інкримінованого йому злочину, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Вказані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Таким чином, урахувавши усі встановлені обставини кримінального провадження суди вірно встановили, що ОСОБА_2 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілому, а тому його дії за ч.1 ст.115 КК кваліфіковано правильно.
Доводи касаційних скарг про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок судово-медичної експертизи від 27.12.2010 року № 577-КЭ/2010, натомість поклав в основу обвинувачення висновок комісійної судово-медичної експертизи № 637/11 від 30.01.2013 року, який, на думку сторони захисту, є недопустимим доказом, - є необґрунтованими.
Так, зі змісту вироку суду першої інстанції вбачається, що висновок судово-медичної експертизи від 27.12.2010 року № 577-КЭ/2010 г. за фактом спричинення тілесних ушкоджень та смерті ОСОБА_6 суд не взяв до уваги, оскільки він спростовується висновком комісійної судово-медичної експертизи № 637/11 від 30.01.2013 року за фактом смерті ОСОБА_6, згідно якого між завданими ударами у голову та настанням смерті ОСОБА_6 вбачається прямий причинний зв`язок, а травма голови має ознаки тяжкого тілесного ушкодження небезпечного для життя.
Доводи сторони захисту, що даний висновок експертизи є недопустимим доказом, з огляду на те, що на стадії досудового розслідування, обвинувачений ОСОБА_2 не був повідомлений про призначення даної експертизи, чим порушено його право на захист, є неспроможними, оскільки ОСОБА_2, його захисник та законний представник, відповідно до вимог ст. 290 КПК ознайомились зі всіма матеріалами кримінального провадження про що свідчать їх підписи, а під час судового розгляду не заявляли клопотань про призначення повторної експертизи з мотивів недотримання процесуального порядку призначення експертизи та порушення права на захист.
Крім того, апеляційний суд, повторно дослідив як висновок Харківської комісійної судово-медичної експертизи №577-КЭ/2010 від 31.03.2010 так і висновок Київської комісійної судово-медичної експертизи №637/11 від 21.10.2013 року при МОЗ України та обґрунтовано погодився з мотивами покладення в основу обвинувального вироку висновку саме Київської комісійної судово-медичної експертизи №637/11.
Доводи касаційних скарг про недопустимість як доказів протоколів відтворення обстановки та обставин події від 27.11.2010 року за участю свідків ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, оскільки при проведенні даної слідчої дії не були присутні законі представники вказаних неповнолітніх свідків, також є безпідставними.
Так, відповідно до вимог ст. ст. 194, 195 Глави 36 "Особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх" КПК України (в ред. 1960 року), при проведенні такої слідчої дії, як відтворення обстановки та обставин події, участь законного представника неповнолітньої особи, з якою проводиться така слідча дія, не передбачено.
За таких обставин доводи сторони захисту про недопустимість як доказів даних, що містяться у протоколах відтворення обстановки та обставин події за участю свідків ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, є безпідставними.
Доводи касаційної скарги захисника Дідича Є.В. про те, що суд першої інстанції, ухваливши відповідний порядок дослідження доказів, порушив цей порядок, не допитавши потерпілих, є неспроможними та спростовуються матеріалами кримінального провадження. Крім того, як вбачається зі змісту вироку, свідчення потерпілих не були покладені в основу обвинувального вироку.
Отже, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, в ході судового розгляду поза розумним сумнівом повністю доведена.
Що стосується доводів касаційних скарг про безпідставне задоволення судом цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та відсутність доказів, які підтверджують спричинену їм моральну шкоду, то касаційний суд визнає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст.16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди. Статтею 23 ЦК передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
З системного аналізу закону випливає, що моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні інших цивільних прав, нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнавав позивач, характеру немайнових втрат, та з урахуванням інших обставин.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, звернулись з цивільним позовом про відшкодування матеріальних збитків та спричиненої моральної шкоди внаслідок вчиненого ОСОБА_2 злочину - вперше на стадії досудового розслідування, про що зазначено в обвинувальному акті стосовно ОСОБА_2, вдруге під час судового провадження. До цивільних позовів долучено документи, які підтверджують спричинення потерпілим матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_2, а саме: копії чеків, квитанцій, договорів, медичних довідок, висновків експертиз стану здоров`я потерпілих та інші документи. Як свідчать матеріали кримінального провадження, стороною захисту не висловлювались будь-які заперечення щодо достовірності та допустимості документів, які підтверджують матеріальну та моральну шкоду.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 потерпілим ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, окрім завданої матеріальної шкоди, також завдано моральну шкоду, яка полягає в емоційних та душевних стражданнях, погіршення стану здоров`я, внаслідок чого у потерпілих відбулось порушення звичайного укладу життя, а тому обґрунтовано задовольнив їх цивільні позови.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, належним чином проаналізував усі доводи поданих на вирок суду першої інстанції апеляційних скарг, дав достатньо повну відповідь на кожний з доводів, що в них містяться, при цьому правильно відкинув доводи апеляційних скарг як про недоведення винуватості підсудного, так і порушення вимог кримінального процесуального закону, які тягнули би за собою скасування судових рішень.
Не встановлено таких процесуальних порушень і касаційним судом, оскільки усім доводам, викладеним в апеляційних скаргах, які за своїм змістом, є аналогічними доводам касаційних скарг захисника Дідича Є.В. та законного представника засудженого ОСОБА_1,апеляційний суд дав вичерпні та вмотивовані відповіді.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.
Наведені в касаційних скаргах захисника та законного представника засудженого доводи не спростовують правильності висновків, викладених у рішенні суду першої та апеляційної інстанції і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що ці рішення були постановлені з істотним порушеннями норм кримінального процесуального права, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, зважаючи на те, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, касаційні скарги захисника Дідича Є.В. та законного представника засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів