Постанова
Іменем України
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 175/4663/17
провадження № 51-4267км20
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Наставного В.В., Слинька С.С.,
за участю
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Єременка М.В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Хатнюка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2020 року щодо нього.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Дніпропетровського обласного суду від 14 грудня 1999 року
ОСОБА_1 засуджено за пунктами "а", "г", "е", "з", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 86, ч. 2
ст. 140, ч. 3 ст. 193, ст. 208, ст. 42 КК 1960 року до смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього належного йому майна.
Верховний Суд України ухвалою від 30 травня 2000 року вказаний вирок змінив. Призначене ОСОБА_1 за пунктами "а", "г", "е", "з", "і" ст. 93 КК 1960 року покарання у вигляді смертної кари - розстрілу замінив на покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі
ст. 42 цього Кодексу ухвалив вважати ОСОБА_1 засудженим за пунктами "а", "г", "е", "з", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 193, ст. 208 КК 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
У решті вирок залинено без зміни.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2020 року залишено без задоволення заяви ОСОБА_1 від 21 і 27 листопада
2017 року та від 23 березня 2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Дніпропетровського обласного суду від 14 грудня 1999 року щодо нього.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 21 травня 2020 року ухвалу місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала та короткий зміст заперечень на касаційну скаргу
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений посилається на порушення місцевим та апеляційним судами положень матеріального і процесуального права, неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
У зв`язку з цим просить скасувати ухвали цих судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що місцевим судом не взято до уваги те, що на час постановлення вироку Дніпропетровського обласного суду від 14 грудня 1999 року йому не було відомо, що це рішення підписане іншим складом суду, ніж той, що брав участь під час розгляду справи. Вказує на те, що судді ОСОБА_4 та ОСОБА_7. не складали присягу державі Україна, а присяжні засідателі Носова Л.О. та ОСОБА_2 на момент ухвалення судового рішення не мали повноважень, а народний засідатель ОСОБА_3 взагалі не була присутня під час розгляду справи щодо нього, у зв`язку з чим рішення постановлено незаконним складом і було порушено таємницю нарадчої кімнати. Місцевий суд не розглянув порушень права на захист засудженого, допущених під час досудового слідства, та недотримався ряду вимог КПК під час судового розгляду, зокрема, не повідомив про відкриття провадження, не провів підготовчого засідання, а також відмовив у виклику та допиту свідків сторони захисту. Прокурор Біленко Р. А., який брав участь під час розгляду заяви, на думку засудженого, не мав повноважень, а суддя Озерянська Ж. М. є некомпетентною. Вважає, що апеляційний суд не звернув уваги на порушення, допущені місцевим судом, а тому необґрунтовано відмовив у задоволенні апеляційної скарги.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор вважає касаційну скаргу засудженого необґрунтованою та просить її залишити без задоволення.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами врегульований главою 34 КПК, у якій наведений вичерпний перелік нововиявлених обставин за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Залишаючи без задоволення заяви засудженого ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Дніпропетровського обласного суду від 14 грудня 1999 року, вказаних вимог закону суд дотримався.
Відповідно до ч. 1 ст. 459 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
За ч. 2 статті 459 КПК нововиявленими обставинами визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 4) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Згідно з пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 462 КПК у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються: обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду; обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву до суду.
Таким чином, системне тлумачення положень ст. 459, пунктів 4, 5 ст. 462, ст. 91 КПК вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою перегляду судових рішень, що має місце у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки:
1) вони об`єктивно існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового провадження, і стали відомі вже після ухвалення відповідного судового рішення;
2) вони знаходяться в органічному зв`язку з елементами предмета доказування в кримінальному провадженні, тобто вони можуть мати значення для оцінки або безпосередньо обставин, які підлягають доказуванню, або доказів, покладених в основу судового рішення;
3) вони мають істотне значення, оскільки самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Як вбачається з матеріалів провадження, вироком Дніпропетровського обласного суду від 14 грудня 1999 року з урахуванням внесених змін ухвалою Верховного Суду України від 30 травня 2000 року ОСОБА_1 засуджено за пунктами "а", "г", "е", "з", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 193, ст. 208 КК 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2020 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, залишено без задоволення заяви ОСОБА_1 від 21 і 27 листопада 2017 року та від 23 березня 2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Дніпропетровського обласного суду від 14 грудня 1999 року щодо нього.
У своїх заявах ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Дніпропетровського обласного суду від 14 грудня 1999 року вказував на нововиявлену обставину про яку йому не було відомо, а саме, що у вересні 2017 року він дізнався про те, що судді Дніпропетровського обласного суду ОСОБА_4 і ОСОБА_5, та судді Верховного Суду України ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які розглядали справу щодо нього, не складали письмової присяги судді України, а тому ці судді винесли завідомо неправосудні рішення. Також зазначав, що 3 грудня 2019 року з відповіді Державного архіву Дніпропетровської області від 11 листопада 2019 року йому стало відомо, що у 1999 році народному засідателю ОСОБА_3, 1963 року народження, було лише 36 років. При цьому протягом всього судового розгляду з трьох народних засідателів були присутні лише двоє - жінка та чоловік похилого віку. Вказував, що було порушено таємницю нарадчої кімнати, оскільки під час ухвалення вироку в нарадчій кімнаті перебувала стороння людина ОСОБА_3, яка не була присутньою під час розгляду кримінальної справи.
Перевіривши обставини, на які посилався засуджений, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 459, 466, 467 КПК належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов правильного висновку, що обставини, на які посилається у своїх заявах засуджений ОСОБА_1, як на підстави скасування вироку обласного суду за нововиявленими обставинами, не є нововиявленими в розумінні вимог ч. 2 ст. 459 КПК. Судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року вперше обраний суддя в урочистій обстановці приймає присягу. Вказаною нормою не передбачено повторної присяги суддів, які її прийняли до прийняття вказаного закону. Крім того, відповідно до п. 12 Перехідних положень Конституції України від 28 червня 1996 року судді всіх судів України, обрані чи призначені до дня набуття чинності Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.
Також до набрання чинності Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII "Про статус суддів", яким було передбачено прийняття присяги вперше обраним суддею та визначено зміст такої присяги, раніше обрані судді до присяги не приводились з огляду на відсутність такої вимоги у зазначеному Законі та принцип незворотності закону в часі.
Колегія суддів установила, що судді Дніпропетровського обласного суду ОСОБА_4 і ОСОБА_5., які ухвалили вирок стосовно ОСОБА_1, та судді Верховного Суду України ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які брали участь у перегляді вироку стосовно нього, були обрані до дня набуття чинності Конституцією України і здійснювали свої повноваження відповідно до вказаних вимог Конституції України.
Доводи засудженого ОСОБА_1 про відсутність під час судового розгляду повноважень у народних засідателів ОСОБА_9 та ОСОБА_2, є безпідставними та ґрунтуються лише на припущеннях.
Як убачається з матеріалів провадження, народні засідателі ОСОБА_9 та ОСОБА_2 обрані рішенням Дніпропетровської обласної ради народних депутатів 12 жовтня 1995 року, а ОСОБА_3 - рішенням від 15 травня 1999 року на строк 5 років (т.3, а.с. 42, 56).
Що стосується посилань заявника на лист Державного архіву Дніпропетровської області від 11 листопада 2019 року, де зазначено, що народні засідателі ОСОБА_9 та ОСОБА_2 у рішеннях Дніпропетровської обласної ради народних депутатів № 133-6/XXIII від 15 травня 1999 року та № 154-7/XXIII від 17 серпня 1999 року серед обраних народних засідателів Дніпропетровського обласного суду не значяться, а тому вони не могли приймати участь у розгляді справи, то вони є безпідставними. Як раніше зазначалось, ОСОБА_9 та ОСОБА_2 обранінародними засідателями рішенням Дніпропетровської обласної ради народних депутатів 12 жовтня 1995 року. А тому нема підстав вважати, що вони були без повноважень.
Крім того, розгляд кримінальної справи щодо ОСОБА_1 проводився судом, який постановив вирок у порядку КПК 1960 року у складі двох суддів: ОСОБА_4. і ОСОБА_5 та трьох народних засідателів: ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_3
Твердження заявника про те, що під час усього судового розгляду справи щодо нього з трьох народних засідателів були присутні лише двоє - жінка та чоловік похилого віку, а народний засідатель ОСОБА_3, якій на той час було 36 років, не була присутня, у зв`язку з чим було порушено таємницю нарадчої кімнати, є необґрунтованими.
Так, вирок Дніпропетровського обласного суду від 14 грудня 1999 року
було оскаржено до Верховного Суду України засудженим ОСОБА_1 та його захисником. Однак, ані ОСОБА_1, ані його захисником вирок у частині постановлення вироку незаконним складом суду, а саме за відсутності одного з народних засідателей при розгляді справи, не оскаржувався.
Тому підстави стверджувати про незаконність складу колегії суддів Дніпропетровського обласного суду та Верховного Суду України та винесення вказаними суддями завідомо неправосудних рішень, як про це зазначає засуджений, відсутні.
Інша обставина, яка, на думку заявника, є нововиявленою - порушення права на захист, як він вважає, допущене Верховним Судом України при перегляді вироку щодо нього від 14 грудня 1999 року, не є нововиявленою обставиною в розумінні ст. 459 КПК.
Верховний Суд України переглянув кримінальну справу щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку відповідно до діючих на той час вимог кримінально-процесуального закону.
Так, ст. 45 КПК 1960 року не передбачала обов`язкової участі захисника у суді касаційної інстанції, про що необґрунтовано стверджує засуджений. Крім того, КПК 1960 року не було передбачено участі секретаря у судовому засіданні в суді касаційної інстанції також.
Доводи ОСОБА_1 про те, що йому не було вручено копії ухвали Дніпропетровського районного суду від 12 лютого 2020 року про відкриття провадження за його заявами про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Дніпропетровського обласного суду від 14 грудня 1999 року є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження.
З матеріалів провадження вбачається, що зазначена ухвала направлялась судом для вручення ОСОБА_1 (т. 3, а.с. 93 - 95, 98), що підтверджується реєстром вихідної поштової кореспонденції та повідомленням про вручення рекомендованого листа з повідомленням. Також засудженому надсилались і повідомлення про призначення судових засідань (а.с. 99, 104, 179). Під час судового засідання 10 березня 2020 року та в наступних засіданнях ОСОБА_1 не заявляв про те, що не отримав ухвалу суду від 12 лютого 2020 року, про що свідчать журнали судових засідань та технічні носії інформації, на яких зафіксовано судовий процес у місцевому суді.
Твердження заявника про те, що місцевим судом порушено процедуру судового розгляду, оскільки суд не призначив та не провів підготовчого судового засідання, також, що головуючим суддею несвоєчасно повідомлено про склад суду та не вручено пам`ятки про права та обов`язки, а секретарем судового засідання несвоєчасно не повідомлено про фіксування судового розгляду, про учасників, які з`явились до зали суду, є безпідставними.
Згідно з ч. 4 ст. 464 КПК відкривши кримінальне провадження за нововиявленими або виключними обставинами, суддя надсилає учасникам судового провадження копії ухвали про відкриття провадження, заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє зазначених осіб.
Глава 34 КПК не містить положень про проведення підготовчого провадження у провадженні за нововиявленими обставинами. Статті 314 - 315 КПК, на які посилається ОСОБА_1, не регулюють процесуальні відносини з перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Крім того, судом встановлено, що головуючою суддею Озерянською Ж.М. оголошувався склад суду учасникам судового розгляду, в тому числі і засудженому ОСОБА_1, від якого заяв про відвід судді Озерянської Ж.М., а також складу суду не надійшло, про що свідчать журнали судових засідань та технічні носії інформації. Посилання ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_10 є некомпетентною суддею, то це є його суб`єктивним судженням. Несвоєчасне повідомлення секретарем судового засідання про фіксування судового розгляду, про учасників, які з`явились до зали суду, за своїм змістом не свідчать про істотність порушень процесуального закону, оскільки передбачене фіксування судового розгляду провадилося та наявний технічний запис судового засідання.
Доводи ОСОБА_1 про невручення йому пам`ятки про права та обов`язки колегія суддів вважає безпідставними. Так, ОСОБА_1 у скарзі не заперечує про те, що ним було реалізовано свої права і їх ніхто не обмежував. Йому неодноразово вручались пам`ятки про його права та обов`язки, зокрема і під час відкриття та проведення попередніх судових засідань.
Твердження заявника про те, що прокурор Біленко Р.А. у судовому засіданні не підтвердив своїх повноважень, є необґрунтованими. З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 у судовому засіданні не заявляв клопотання про надання прокурором документів на підтвердження його повноважень, участь його у провадженні під сумнів не ставив, відводів йому не заявляв, а в касаційній скарзі ОСОБА_1 не наводить таких обставин, які б виключали участь прокурора Біленка Р. А. у провадженні щодо нього, котрий діяв відповідно до положень ст. 36 КПК.
Судом провадження розглянуто в межах поданих заяв та дотримано повноти та змагальності його розгляду. Доводи, наведені в касаційній скарзі щодо інших порушень кримінального процесуального закону, не є такими, що тягнуть скасування оскаржуваних судових рішень.
Апеляційна скарга засудженого ОСОБА_1, доводи якої аналогічні за змістом доводам, викладеним у його касаційній скарзі, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який, з наведенням мотивів спростування, визнав їх неприйнятними. Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд