Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 607/6424/20
провадження № 61-15120св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення її позову, шляхом накладення арешту на наступне спірне майно: грошові кошти в сумі 21 199,70 доларів США, розміщені на депозитному рахунку № НОМЕР_1 в АТ "УкрСиббанк"; грошові кошти у сумі 2 113 989,00 грн, розміщені на депозитному рахунку № НОМЕР_2 в АТ "Райффайзен Банк Аваль"; грошові кошти в сумі 30 401,00 євро, розміщені на депозитному рахунку № НОМЕР_3 в ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", відкритих на ім`я відповідача ОСОБА_2 .
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, задоволено: накладено арешт на грошові кошти, які обліковуються на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2, а саме: на рахунку № НОМЕР_1, відкритому в АТ "УкрСиббанк" (МФО 351005), в межах грошової суми 21 199,00 доларів США; на рахунку № НОМЕР_2, відкритому в АТ "Райффайзен Банк Аваль" (МФО 300335), в межах грошової суми 2 113 989,00 грн; на рахунку № НОМЕР_3, відкритому в ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (МФО 322313) за договором банківського вкладу "Накопичувальний строковий" № 218198 від 30 травня 2019 року, в межах грошової суми 30 401,00 євро, до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2020 року залишено без змін.
До закінчення судового розгляду, в доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2, позивачем ОСОБА_1 було заявлено клопотання про стягнення судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу, розмір яких згідно попереднього орієнтовного розрахунку складав 3 000,00 грн, з одночасним повідомленням суду про наміри подання доказів на підтвердження остаточного розрахунку у встановлені законом строки.
21 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського апеляційного суду з заявою про приєднання додаткових доказів на підтвердження факту понесених нею судових витрат при розгляді справи апеляційним судом і про стягнення таких витрат у розмірі 3 000,00 грн на її користь з ОСОБА_2, у задоволенні апеляційної скарги якого судом апеляційної інстанції відмовлено.
Короткий зміст судового рішення
Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн
Додаткове рішення мотивоване тим, що при розгляді апеляційної скарги відповідача на ухвалу суду про забезпечення позову, позивачем були понесені відповідні судові витрати, розмір яких належним чином нею підтверджений. Оскільки постановою апеляційного суду апеляційну скаргу відповідача на відповідну процесуальну ухвалу суду першої інстанції залишено без задоволення, а тому позивач має право на стягнення з відповідача на її користь витрат на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, в частині стягнення судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було порушено процесуальне законодавство, оскільки вирішення питання про розподіл судових витрат здійснюється судом при ухваленні рішення за наслідками розгляду справи по суті та відповідно і розподіл судових витрат згідно статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) може бути здійснений правомірно виключно з урахуванням обсягу задоволених позовних вимог позивача. У зв`язку із цим, апеляційний суд передчасно здійснив розподіл судових витрат за наслідками перегляду в апеляційному порядку не рішення суду по суті спору, а лише окремої процесуальної ухвали, оскільки це не відповідає вимогам статей 141, 265 ЦПК України.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
19 лютого 2021 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення. Заначає, що доводи скарги не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд має повноваження щодо розподілу судових витрат та правильно стягнув на її користь належним чином підтвердженні витрати на професійну правничу допомогу, при розгляді апеляційної скарги відповідача на ухвалу суду про забезпечення позову. У звязку із цим, ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року - без змін.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2020 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, задоволено: накладено арешт на грошові кошти, які обліковуються на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2, а саме: на рахунку № НОМЕР_1, відкритому в АТ "УкрСиббанк" (МФО 351005), в межах грошової суми 21 199,00 доларів США; на рахунку № НОМЕР_2, відкритому в АТ "Райффайзен Банк Аваль" (МФО 300335), в межах грошової суми 2 113 989,00 грн; на рахунку № НОМЕР_3, відкритому в ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (МФО 322313) за договором банківського вкладу "Накопичувальний строковий" № 218198 від 30 травня 2019 року, в межах грошової суми 30 401,00 євро, до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2020 року залишено без змін.
Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-третьої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є:1) ухвали;2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
У частині першій статті 260 ЦПК України визначено, що ухвала суду, яка викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: а) дати і місця її постановлення; б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); в) імен (найменувань) учасників справи; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням; а) висновків суду; б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
Згідно частини сьомої статті 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
У статті 265 ЦПК України визначено, що в рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Відповідно до частини четвертої статті 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
У частинах першій та другій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, до який в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Разом із цим, у підпунктах "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України передбачено необхідність зазначення у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку зміни або скасування судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, відповідними нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті, або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що також узгоджується із статтею 270 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 зазначив, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді процесуальної ухвали (про забезпечення позову), тобто до винесення судом рішення по суті спору, є передчасними і таким, що не відповідають вимогам закону.
Разом із цим, позивач не позбавлена права заявляти про стягнення на її користь понесених нею судових витрат під час розгляду даної справи згідно вимог ЦПК України, та відповідне питання має бути вирішене судами в судових рішеннях, постановлених за результатами розгляду справи по суті (в рішенні суду першої інстанції та постановах/ухвалах судів апеляційної та касаційної інстанцій за наслідками його перегляду).
З урахуванням зазначеного, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але допущено неправильне застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.