Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 346/4771/16-ц
провадження № 61-1975св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постановуІвано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Описова частина
Короткий зміст вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 22 серпня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 26 жовтня 2005 року № 355-19/4-310 у розмірі 12 107,48 євро, що в еквіваленті становить 182 488,05 грн.
Відповідач не повернув йому грошових коштів за вказаним рішенням суду.
Таким чином, позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 308 309,70 грн, з яких:
- 138 325,89 грн втрати від інфляції за період з вересня 2014 року по вересень 2017 року,
- 16 423,92 - 3 % річних від простроченої суми за період з вересня 2014 року по вересень 2017 року,
- 153 559,89 грн - пеня за період з 22 вересня 2014 по 01 вересня 2016 року.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2016 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 276 431,73 грн, яка складається з 112 207,54 грн втрат від інфляції, 10 664,30 грн трьох процентів річних та пені в розмірі 153 559,89 коп; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 07 вересня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, скасовано заочне рішенняКоломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2016 рокута призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2019 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 203 151,61 грн, з яких: 138 325,89 грн - втрати від інфляції за період з вересня 2014 року по вересень 2017 року, 16 423,92 грн - 3 % річних від простроченої суми за період з вересня 2014 року по вересень 2017 року, 48 401,80 грн нарахованої пені; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щовідповідач добровільно не виконав заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2014 року, а тому позовні вимоги є обґрунтованими. Суд погодився із наданим позивачем розрахунком сум втрат від інфляції та трьох процентів річних. Визначаючи розмір пені суд взяв до уваги заяву ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності та, виходячи з дати подання позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог розрахував її за період з 11 січня 2017 року по 11 січня 2018 року.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Таким чином, інфляційний показник не поширюється на випадки стягнення боргу в еквіваленті до іноземної валюти. Враховуючи те, що сума боргу, стягнута із відповідача рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2014 року, визначена в іноземній валюті - євро, тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що ці грошові кошти не підлягають індексації. Отже в частині стягнення інфляційних втрат відсутні підстави для задоволення позову.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами відсутні договірні відносини, а частиною другою статті 625 ЦК України не передбачено сплату неустойки за порушення грошового зобов`язання, тому у стягненні пені за невиконання цього грошового зобов`язання теж слід відмовити.
Вирішуючи спір у частині стягнення 3 % річних, апеляційний суд посилався на те, що розгляд справи № 346/1740/14-ц відбувся без ОСОБА_2, про наявність заочного рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 серпня 2014 року відповідач дізнався у червні 2017 року, тому суд виходив з відсутності його вини у невиконанні цього рішення за період з 22 вересня 2014 року по 22 вересня 2017 року. Отже, правові підстави для стягнення трьох відсотків річних, передбачених статтею 625 ЦК України, відсутні.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що необізнаність боржника із судовим рішенням про стягнення з нього заборгованості не є підставою для незастосування частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення 3 % річних. Крім того, у справі № 346/1740/14-ц ОСОБА_2 надсилалися судові повістки за місцем проживання боржника та у газеті "Галичина" містилося оголошення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з аналізу судової практики, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції помилково не стягнув із боржника неустойку (пеню) за один календарний рік у розмірі 153 559,89 грн.
Заявник також не погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні стягнення інфляційних втрат, оскільки у рішенні суду сума стягнення була зазначена в іноземній валюті, однак виконавче провадження було відкрито для стягнення боргу в національній валюті - гривні у розмірі 182 488,05 грн. Таким чином, ОСОБА_1 вважає що він має право на відшкодування інфляційних втрат.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором від 26 жовтня 2005 року № 355-19/4-310 у розмірі 12 107,78 євро, що в еквіваленті становило 182 488,05 грн.
Розгляд справи № 346/1740/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ПАТ "Укрсоцбанк", про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (позовні вимоги по якій було уточнено) проводився Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області у відсутності відповідача. При цьому у позовній заяві позивачем було зазначено останню відому йому адресу реєстрації ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 . Відповідно на цю адресу судом направлялись судові повістки. За згодою представника позивача 22 червня 2014 року в справі ухвалено заочне рішення.
05 березня 2015 року на підставі цього рішення Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист.
Постановою державного виконавця Коломийського МВ ДВС від 03 жовтня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку із неможливістю встановити місцезнаходження боржника, відсутністю майна та коштів, на які можна звернути стягнення.
У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області заяву про зміну способу виконання заочного рішення суду від 22 серпня 2014 року.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 червня 2017 року заяву задоволено. Встановлено порядок виконання рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 серпня 2014 року у справі № 346/1740/14-ц шляхом звернення в користь ОСОБА_1 стягнення на предмет іпотеки, а саме на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, що належить боржнику.
30 червня 2017 року ОСОБА_2 подано заяву про перегляд вказаного заочного рішення, яку ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 22 грудня 2017 року залишено без задоволення. Зі змісту ухвали вбачається, що звертаючись до суду із такою заявою відповідач зазначав, що не був повідомлений про розгляд справи та ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 серпня 2014 року - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування коштів (пені, інфляційних втрат та 3 % річних за час невиконання зобов`язання) за час невиконання судового рішення.
Щодо стягнення неустойки (пені)
У касаційній скарзі заявник посилався на те, що суд апеляційної інстанції помилково не стягнув із боржника неустойку (пеню) за один календарний рік у розмірі 153 559,89 грн.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частинами першою та третьою статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Платежі, встановлені статтею 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер (неустойку тощо). Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки між сторонами відсутні договірні відносини, частиною другою статті 625 ЦК України не передбачено сплату неустойки за порушення грошового зобов`язання, тому суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 пені за невиконання судового рішення щодо сплати заборгованості.