Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 758/16488/18
провадження № 61-14834св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_2,
третя особа - Публічне акціонерне товариство "АВАНТ-БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кічука Олега Івановича,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року в складі судді Корнілової Ж. О. та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня
2020 року в складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В.,
Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичноїособи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2, третя особа - Публічне
акціонерне товариство "АВАНТ-БАНК" (далі - ПАТ "АВАНТ-БАНК", банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кічука О. І., в якому просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 2 999 998,63 грн.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що 05 лютого 2014 року між ним і ПАТ "АВАНТ-БАНК" укладено договір банківського вкладу
№ Д-Ф/14/1019-39.
29 серпня 2014 року між ним та ПАТ "АВАНТ-БАНК" укладено договір застави майнових прав № З-Ф/14/073, предметом якого є його банківський вклад (договір від 05 лютого 2014 року № Д-Ф/14/1019-39).
Цей договір укладено на забезпечення виконання ФОП ОСОБА_2 зобов`язань перед ПАТ "АВАНТ-БАНК" за кредитним договором від 24 вересня 2013 року № К-Ф/13/034 (далі - кредитний договір).
Згідно з умовами договору застави майнових прав 02 вересня 2014 року
в рахунок погашення заборгованості ФОП ОСОБА_2 за кредитним договором ПАТ "АВАНТ-БАНК" списало з його (заставодавця) депозитного рахунку суму коштів у розмірі 2 999 998,63 грн.
Унаслідок погашення заборгованості ФОП ОСОБА_2 перед банком
за рахунок застави він набув статусу нового кредитора за кредитним договором (пункт 3 частини першої статті 512 ЦК України).
Листами від 09 липня 2018 року № 404, від 20 серпня 2018 року № 520
та від 20 вересня 2018 року № 594 ПАТ "АВАНТ-БАНК надало йому всі документи та інформацію щодо набуття статусу нового кредитора за кредитним договором від 24 вересня 2013 року № К-Ф/13/034, що підтверджує право вимоги.
08 жовтня 2018 року засобами поштового зв`язку він направив на адресу
ФОП ОСОБА_2 вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак відповідач у добровільному порядку зобов`язання не виконав, що й стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення
з відповідача на його користь заборгованості в розмірі 2 999 998,63 грн.
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, позов задоволено. Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 24 вересня 2013 року № К-Ф/13/034 у розмірі 2 999 998,63 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що внаслідок виконання заставодавцем ОСОБА_1 зобов`язання боржника ФОП ОСОБА_2 за кредитним договором відповідно до статті 512 ЦК України відбулась заміна кредитора у зобов`язанні, що не звільняє боржника від виконання зобов`язання, визначеного договором.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У жовтні 2020 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень заявник вказує застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не дали оцінку договору
від 02 вересня 2014 року між ним та банком про розірвання кредитного договору, внаслідок укладення якого кредитний договір розірвано
і всі правовідносини, що виникли з цього договору, припинились.
Договір застави майнових прав, предметом якого є депозитний рахунок, а також списання з цього рахунка коштів на погашення заборгованості за кредитним договором не свідчить про виникнення між ОСОБА_1 та ФОП
ОСОБА_2 правовідносин щодо переуступки боргу.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином договір застави майнових прав, укладений між банком та ОСОБА_1, і не звернули уваги на невідповідність договору нормам Закону України "Про заставу"
та статті 572 ЦК України, яка регулює право кредитора на звернення стягнення на предмет застави в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою.
Вважає, що у нього не виникло зобов`язань перед ОСОБА_1, він не є його боржником, у позивача відсутнє майнове право вимоги до нього, оскільки для виникнення такого права між ОСОБА_1 та банком повинен був бути укладений договір відступлення права вимоги, а не застави майнових прав.
Також посилається на те, що суди не дослідили та не надали оцінки процедурі проведення оплати за договором застави майнових прав з неналежним оформленням платіжних документів, зокрема, не звернули уваги, що у платіжних дорученнях на списання коштів з депозитного рахунка немає посилання
на договір застави майнових прав, і банк не надав підтвердження,
що списання цих коштів відбулось саме на здійснення оплати кредитної заборгованості відповідача.
Вказує, що на час списання коштів за договором застави майнових прав
з депозитного рахунка ОСОБА_1 строк виконання зобов`язання
за кредитним договором, укладеним між ним і банком, не настав.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/16488/18 та витребувано вказану цивільну справу
з Подільського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 24 березня 2013 року між ПАТ "АВАНТ-БАНК"
та ФОП ОСОБА_2 укладено кредитний договір № К-Ф/13/0340, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на поточну діяльність в сумі
3 000 000,00 грн зі строком повернення до 22 вересня 2014 року з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 25 % річних. У зв`язку з укладанням цього кредитного договору в ПАТ "АВАНТ-БАНК" відкрито рахунок позичальника № НОМЕР_1 .
Відповідно до меморіального ордера від 24 вересня 2013 року № 90015 кредитні кошти в розмірі 3 000 000,00 грн перерахував банк позичальнику ФОП
ОСОБА_2 .
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором
від 24 вересня 2013 року № К-Ф/13/034 станом на 01 вересня 2014 року розмір заборгованості ФОП ОСОБА_2 за кредитом становив 3 064 696,20 грн,
а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 2 999 998,63 грн, строкова заборгованість за відсотками в розмірі 63 698,60 грн, пеня за прострочення заборгованості в розмірі 998,97 грн. Позичальник неодноразово допускав порушення графіка сплати щомісячних платежів за відсотками, період прострочення сягав від 1 до 26 календарних днів.
05 лютого 2014 року між ПАТ "АВАНТ-БАНК" і ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № Д-Ф/14/1019-39 на суму 11 000 000,00 грн строком
на 93 дні з відкриттям вкладного банківського рахунка.
29 серпня 2014 року між ПАТ "АВАНТ-БАНК" (заставодержатель)
та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав
№ З-Ф/14/073, відповідно до якого заставодавець для забезпечення виконання
в повному обсязі зобов`язань позичальника - ФОП ОСОБА_2 перед заставодержателем за кредитним договором від 24 вересня 2013 року
№ К-Ф/13/034 передає в заставу заставодержателю майнові права на кошти
в сумі 3 000 000,00 грн із суми банківського вкладу, яка знаходиться
на вкладному (депозитному) рахунку заставодавця у ПАТ "АВАНТ-БАНК"
і належить заставодавцю на праві власності відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/14/1019-39 "СТАБІЛЬНИЙ ПРИБУТОК"
(із щомісячною сплатою процентів) від 05 лютого 2014 року.
Відповідно до пункту 2.1.6 договору застави майнових прав підписанням договору заставодавець надає право заставодержателю здійснювати договірне списання з рахунків заставодавця, зокрема, з рахунків у ПАТ "АВАНТ-БАНК",
а також з інших рахунків, що будуть відкриті заставодавцем у заставодержателя в майбутньому та реквізити яких заставодержатель визначить самостійно, будь-яких сум, належних до сплати позичальником за кредитним договором
та договорами забезпечення з метою погашення заборгованості, таке договірне списання може здійснюватися заставодержателем протягом строку дії договору будь-яку кількість разів з дати настання строку виконання відповідного грошового зобов`язання (включно) до повного погашення заборгованості перед заставодержателем.
02 вересня 2014 року відповідно до пункту 2.1.6 договору застави майнових прав від 29 серпня 2014 року та заяви ОСОБА_1 від 01 вересня 2014 року
ПАТ "АВАНТ-БАНК" здійснило договірне списання з депозитного рахунка ОСОБА_1 коштів у розмірі 2 999 998,63 грн у рахунок погашення кредиту
за кредитним договором від 24 вересня 2013 року № К-Ф/13/034 на рахунок позичальника ФОП ОСОБА_2 в ПАТ "АВАНТ-БАНК".
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.