Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
місто Київ
справа № 177/2087/16-ц
провадження № 61-9414св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2016 року звернулася до суду із позовом про визнання спільною сумісною власністю подружжя нерухомого майна, а саме: реконструйований житловий будинок "А-1" з сіньми "А", ґанком "А-1" та піддашком "А-2", погріб "Б", гараж "Д", сарай "Е", сарай "Ж", навіс "З", вбиральня "И", літній душ "К", огорожа № 1, ворота № 2, хвіртка № 3, водоколонка "І", басейн "II", водоколонка "III", погріб для зберігання кормів, площа забудови - 4, 37 кв. м, коптильня, площа забудови - 1, 0 кв. м, металеві каркаси та арки для виноградників, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за позивачем права власності на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна.
На обґрунтування позову посилалася на те, що з 14 лютого 1982 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який 16 січня 2014 року розірвано. 17 лютого 1983 року між відповідачем і його матір`ю ОСОБА_3 укладено договір дарування будинку АДРЕСА_2 . 08 серпня 1988 року домоволодіння перенумеровано на № 47 . На час укладення договору дарування будинок (А-1) складався з таких приміщень: кухня (1-1), площею 9, 5 кв. м, житлова кімната (1-2), площею 17, 4 кв. м, сіни (І), площею 28, 6 кв. м, сарай (2-1), площею 9, 6 кв. м.
Проте, починаючи з 1986 року до 2012 року вона з відповідачем за спільні сумісні кошти здійснювала будівництво господарчих будівель і споруд, домоволодіння було значно поліпшено і розбудовано, що суттєво збільшило його вартість. Добудовано нове як до будинку, так і побудовані нові господарські об`єкти, проведено його переобладнання. Під час сумісного проживання із відповідачем добудовані сіни, пічне опалення замінено на парове. Під час окремого проживання із відповідачем дерев`яні рами вікон замінені на металево-пластикові, дерев`яний штахетник паркану замінено на паркан з бетонних плит, замінені вхідні двері, встановлений лічильник споживання газу. Тобто житловий будинок істотно збільшився. Після розірвання шлюбу між сторонами почали виникати спори щодо майнових прав на нерухомі об`єкти, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідач не визнає її майнові права на частину домоволодіння та господарчих побудов, які вони власноручно будували, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що оскільки спірне домоволодіння належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності, а побудовані господарські споруди в експлуатацію не введені та не зареєстровані відповідно до закону, позов задоволенню не підлягає.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2/3 частини реконструйованого, не прийнятого в експлуатацію домоволодіння АДРЕСА_3, яке складається з: житловий будинок "А-1" з сіньми "А", ґанком "А-1" та піддашком "А-2", загальною площею 75, 5 кв. м, житловою площею 46, 2 кв. м, погріб "Б", гараж "Д", сарай "Е", сарай "Ж", навіс "З", вбиральня "И", літній душ "К", огорожа № 1, ворота № 2, хвіртка № 3, водоколонка "І", басейн "ІІ", водоколонка "ІІІ", визнано, що частки у спільній сумісній власності є рівними. Здійснено розподіл судових витрат, в іншій частині позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей, як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року № 71 у процентному співвідношенні вартість реконструкцій та нового будівництва до вартості спірного домоволодіння АДРЕСА_3, з урахуванням технічного стану домоволодіння на момент проведення експертизи, за період з 17 лютого 1983 року до травня 2008 року, складає 66 % або 33/50 частини. Згідно з експертним оціночно-будівельним дослідженням від 31 серпня 2016 року № 43/16, складеним судовим експертом Іваненко А. О., загальна вартість будинку станом на 31 серпня 2016 року складає 208 234, 00 грн та залишкова вартість металоконструкцій складає 7 532, 00 грн.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, не врахувавши ті обставини, що спірний об`єкт незавершеного будівництва реконструйований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача, позивач позбавлена можливості здійснити зазначені дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна, дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання 2/3 частин домоволодіння АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю сторін у справі. За висновками апеляційного суду об`єктом спільної сумісної власності сторін у справі має бути визнано 2/3 частини реконструйованого, не прийнятого в експлуатацію домоволодіння АДРЕСА_3, оскільки, за положеннями статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Водночас позовні вимоги позивача про визнання за нею права власності на частину домоволодіння АДРЕСА_3, задоволенню не підлягають, оскільки об`єкт незавершеного будівництва, у цьому випадку реконструйоване, не прийняте в експлуатацію домоволодіння АДРЕСА_3, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, без визнання на них права власності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у травні 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, залишити без змін рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що спірне майно не введено в експлуатацію, а тому безпідставно визнав право спільної сумісної власності на нього. Спірне майно фактично є самовільно збудованим (реконструйованим), а отже вирішення питання про його поділ є неможливим. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що позивач просила визнати спільною сумісною власністю подружжя конкретне нерухоме майно, однак суд не встановив статус цього майна (самочинне, незавершене будівництво, будівельні матеріали). Крім того, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 62 СК України, оскільки не досліджено та не встановлено, що поліпшення майна відбулося саме за рахунок спільних грошових та трудових зусиль подружжя.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просила касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 31 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 1982 року, що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу, серії НОМЕР_1 .
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2014 року у справі № 177/3210/13 шлюб між сторонами розірвано.
17 лютого 1983 року між ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_3 укладено договір дарування будинку АДРЕСА_4, згідно з договором дарування від 17 лютого 1983 року, посвідченим секретарем виконавчого комітету Лозуватської сільської ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області Ревуцькою В. І., зареєстрованим у реєстрі за № 30.
На час укладення договору дарування будинок (А-1) складався із кухні (1-1), площею 9, 5 кв. м, житлової кімнати (1-2), площею 17, 4 кв. м, сіней (І), площею 28, 6 кв. м, сараю (2-1), площею 9, 6 кв. м, про що свідчить експлікація до плану будинку.
Відповідно до висновку експертного оціночно-будівельного дослідження від 31 серпня 2016 року № 43/16, складеного судовим експертом Іваненко А. О., фактично встановлено, що на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_3, яке складається з житлового будинку (А-1) з сіньми "а", ґанком "а-1" та козирком "а-2", проведена реконструкція житлового будинку, за рахунок чого загальна площа збільшилася на 39, 0 кв. м. На момент дослідження будинок складається з площі забудови будинку - 57, 7 кв. м, площі забудови сіней "а" - 34, 0 кв. м, площі забудови ганку "а1" - 1, 1 кв. м, загальна площа - 65, 1 кв. м. Також виконано будівництво господарчих побудов: погреба "Б", гаража "Д", сараю "Е", сараю "Ж", навісу "з", вбиральні "И", літнього душу "К", огорожі № і, воріт № 2, хвіртки № 3, водоколонки "І", басейну "II", водоколонки "III", погреба для зберігання кормів, площа забудови - 4, 37 кв. м, коптильні, площа забудови - 1, 0 кв. м, металевих каркасів та арки для виноградників.
Згідно з експертним оціночно-будівельним дослідженням від 31 серпня 2016 року № 43/16, проведеним судовим експертом ОСОБА_4, загальна вартість будинку станом на 31 серпня 2016 року складала 208 234, 00 грн та залишкова вартість металоконструкцій 7 532, 00 грн.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року № 71, складеного експертом Кучею Н. К., у процентному співвідношенні вартість реконструкцій та нового будівництва до вартості спірного домоволодіння, з урахуванням технічного стану домоволодіння на момент проведення експертизи, складає 66, 0 % або 33/50 частини.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Щодо збільшення вартості спірного майна
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України доводить, що об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.
Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - невласника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, невласника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, невласника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить, непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилася у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, невласник, має право на відповідну частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження
№ 14-114цс20) та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Водночас, встановивши, що у процентному відношенні вартість реконструкції та нового будівництва до вартості спірного первісного домоволодіння, з урахуванням технічного стану домоволодіння на момент проведення експертизи, складає 66, 0 % або 33/50 частини, суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про можливість поширення на збільшену частину майна режиму спільного сумісного майна подружжя, оскільки у цьому випадку необхідно було встановити, що збільшення майна відбулося внаслідок спільних затрат подружжя.
Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що спірний об`єкт незавершеного будівництва реконструйований за спільні грошові кошти, не навів доводів, внаслідок чого він дійшов таких висновків, не відобразив результатів оцінки відповідних доказів, які свідчили б про помилковість протилежних висновків суду першої інстанції.